Рішення № 74280986, 21.05.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2018р. Справа №914/73/18

За позовом:Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київдо відповідача-1:Львівської міської ради, м. Львівдо відповідача-2:Публічного акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз», м. Київза участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, м. Львівпро:визнання незаконною і скасування ухвали Львівської міської ради від 31.07.2014р. №3739, визнання недійсним договору оренди землі від 25.10.2016р., визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на земельну ділянку площею 0,1939 га, яка розташована у м. Львові по вул. Луганській, 5 Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Палюх Г.І.Представники сторін:від прокуратури:Бучко Р.В. - прокурор (службове посвідчення №047120 від 16.06.2017р.) від позивача:Гудима В.О. - представник (довіреність №220/461/д від 20.12.2017р.)від відповідача-1:Коржевич У.Ф. - представник (довіреність №2901/вих-45 від 17.01.2018р.)від відповідача-2:Калужинський О.В. - представник (довіреність №12-02-2018 від 12.02.2018р.)від третьої особи:Безушко О.І. - представник (довіреність №10 від 16.01.2018р.)

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

10.01.2018р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника військового прокурора Львівського гарнізону (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - Позивач) до Львівської міської ради (надалі - Відповідач-1, Міська рада), ПАТ «Концерн Галнафтогаз» (надалі - Відповідач-2, Концерн) про визнання незаконною і скасування ухвали Львівської міської ради від 31.07.2014р. №3739, визнання недійсним договору оренди землі від 25.10.2016р., визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на земельну ділянку площею 0,1939 га, яка розташована у м. Львові по вул. Луганській, 5.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.01.2018р. суд залишив без руху позовну заяву прокурора та надав строк для усунення недоліків.

У зв'язку з усуненням допущених недоліків, ухвалою від 29.01.2018р. суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 22.02.2018р. Вказаною ухвалою судом також залучено КЕВ м. Львова до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

В судовому засіданні 22.02.2018р. судом оголошено перерву в підготовчому провадженні до 01.03.2018р.

В засіданні 01.03.2018р. судом відмовлено в задоволенні заяв відповідача-2 про залучення до участі у справі ГУ Держгеокадастру у Львівській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2, про що винесено відповідну ухвалу. Також ухвалою від 01.03.2018р. суд витребував у Львівської міської ради оригінал листа КЕВ м. Львова за вих.№1474/А від 17.08.2012р. Крім цього, в судовому засіданні 01.03.2018р. було оголошено перерву до 15.03.2018р.

Ухвалою від 15.03.2018р. суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав розгляд справи на 02.04.2018р. В подальшому розгляд справи відкладено на 26.04.2018р.

Ухвалою від 26.04.2018р. Господарський суд Львівської області прийняв до розгляду заяву прокурора про зміну предмета позову за вих.№03-1406вих-18 від 16.04.2018р., відмовив в задоволенні клопотання прокурора про призначення у справі експертизи, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 21.05.2018р.

Прокурор в судове засідання 21.05.2018р. з'явився, надав пояснення по суті справи, зміст котрих зводиться до позовної заяви, заяви про зміну предмета позову та наявних у матеріалах справи інших письмових заяв прокурора.

Позивач в судове засідання 21.05.2018р. з'явився, заявлений прокурором позов підтримав, просив його задоволити повністю.

Відповідачі в судове засідання 21.05.2018р. з'явилися надали пояснення по суті справи, зміст котрих зводиться до їх відзивів на позов та інших письмових заяв, які наявні у справі.

Третя особа в судове засідання 21.05.2018р. з'явилася, надала пояснення по суті справи, зміст котрих зводиться до підтримки позовних вимог прокурора.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи прокурора.

Прокурор позов обгрунтовує тим, що у державній власності Міністерства оборони України знаходиться земельна ділянка площею 8,74 га на вул. Луганській, 1, 3, 5 у м. Львові, однак 31.07.2014р. відповідачем-1 прийнято ухвалу №3739, якою фактично вилучено з володіння Міністерства оборони України і передано в оренду ПАТ «Концерн Галнафтогаз» частину належної позивачу земельної ділянки площею 0,1913 га по вул. Луганській, 5 у м. Львові для обслуговування нежитлової будівлі. В подальшому, на підставі ухвал міської ради змінено цільове призначення земельної ділянки, а 25.10.2016р. між відповідачами укладено договір оренди землі, відповідно до якого у строкове, платне користування відповідача передано земельну ділянку площею 0,1913 га. Оскільки в силу приписів ЗК України, Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб ЗСУ та основні правила користування наданими землями, Міністерство оборони України або інші уповноважені органи не приймали жодних рішень (погоджень) щодо вилучення (зміну призначення) з земель оброни земельної ділянки кадастровий №4610136800:03:005:0005, прокуратура звернулася з даним позовом до суду, в котрому просить (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) визнати незаконною і скасувати ухвалу Львівської міської ради від 31.07.2014р. №3739 «Про затвердження ПАТ «Концерн Галнафтогаз» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Луганській, 5» зі змінами внесеними ухвалами Львівської міської ради від 18.09.2014р. №3841 та від 14.07.2016р. №858; визнати недійсним договір оренди землі від 25.10.2016р., укладений між Львівською міською радою та ПАТ «Концерн Галнафтогаз», зареєстрований у Львівській міській раді 25.10.2016р. за №С-4340 та визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136800:03:005:0005) площею 0,1939 га, розташовану по вул. Луганській, 5 у м. Львові, окрім частини цієї земельної ділянки під будівлею Б-1 (заправка) площею 3,7 кв.м.

Аргументи позивача.

Позивач позов прокурора підтримує повністю. Додатково зазначає, що відсутність у позивача державного акту на спірну земельну ділянку та неоформлення ним права користування до існуючих вимог не має правового значення для вирішення справи, оскільки земельне законодавство на момент отримання Міністерством оборони України земель під розміщення військового містечка №288 передбачало надання земельних ділянок за рішенням органів влади. Хоча законодавство і передбачало оформлення актів, які б посвідчували право користування, але законодавець не ставив наявність або виникнення самого права на землю у залежність від наявності актів. На думку позивача, право державної власності на землю підтверджується як положеннями ст.77 ЗК України, так і наявними в матеріалах справи рішеннями Львівської міської ради №967 від 16.07.1956р., №433 від 10.04.1957р., №3-с від 08.02.1985р., рішенням Львівської обласної ради №97 від 20.03.1996р., матеріалами звірки обліку земель між КЕВ м. Львова та відділу Держгеокадастру у м. Львові станом на 01.03.2016р., договором купівлі-продажу будівлі заправки від 25.10.2005р. та рішенням Господарського суду Львівської області №1/893-9/428 від 14.12.2004р.

Аргументи Відповідача-1.

Міська рада проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на таке:

1) в даній справі відсутні правові підстави для пред'явлення позову в порядку ст.392 ЦК України, оскільки як право власності Концерну на нежитлове приміщення будівлі (заправки), що розташована за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 5, так і право оренди на земельну ділянку площею 0,1913 га. у м. Львові на вул. Луганська, 5 виникло у встановленому законом порядку з моменту їх державної реєстрації;

2) надання відповідачем-1 земельної ділянки площею 0,1913 га. на вул. Луганська, 5 у м. Львові було виключною компетенцією міської ради, оскільки спірна земельна ділянка відносилася та і надалі відноситься до земель комунальної власності, так як вона не відводилася позивачу чи КЕВ м. Львова, її межі не встановлювалися в натурі та на неї не видавався правовстановлюючий документ;

3) до відповідача-2, як особи, яка набула у власність приміщення будівлі (заправки), що розташована за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 5 в силу вимог земельного законодавства України перейшло і право на земельну ділянку, а тому міська рада правомірно передала її в оренду концерну.

Аргументи Відповідача-2.

Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, з огляду на наступне:

1) прокурором не обгрунтовано наявності підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Міністерства оборони України, оскільки не було надано ні суду, ні учасникам справи доказів попереднього, до звернення до суду, повідомлення позивача про здійснення представництва інтересів в суді;

2) відсутність порушеного права у позивача у зв'язку із неналежністю спірної земельної ділянки до державної власності, так як вона не відводилася позивачу чи КЕВ м. Львова, її межі не встановлювалися в натурі та на неї не видавався правовстановлюючий документ;

3) задоволення позовних вимог матиме наслідком порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо мирного володіння концерном своїм майном;

4) прокурором пропущено строк позовної давності щодо оскарження ухвали Львівської міської ради від 31.07.2014р. №3739 «Про затвердження ПАТ «Концерн Галнафтогаз» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Луганській, 5», оскільки вона була офіційно оприлюднена на сайті відразу після її прийняття і прокурор та позивач могли з нею ознайомитися. Враховуючи, що всі інші вимоги прокурора є похідними від вимоги про визнання недійсним цієї ухвали, то в задоволенні цих вимог слід відмовити за безпідставністю.

Аргументи третьої особи.

Третя особа позовні вимоги прокурора підтримує в повному обсязі, мотивуючи це тим, що спірна земельна ділянка за даними Держгеокадастру накладається на територію військового містечка №288 у м. Львові. В КЕВ м. Львова відсутній державний акт на право державної власності на земельну ділянку, однак дана земельна ділянка виділена за рішенням органів влади, з моменту виділення і до сьогоднішнього дня на ній розташовано гаражі КЕВ м. Львова. Факт належності вказаної земельної ділянки до земель оборони підтверджується також матеріалами звірки обліку земель між КЕВ м. Львова та відділом Держгеокадастру у м. Львові станом на 01.03.2016р., з яких вбачається, що по вул. Луганській 1, 3, 5 у м. Львові розташовано військове містечко №288, яке займає площу 8,74 га.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Публічне акціонерне товариство «Концерн «Галнафтогаз» являється власником нежилого приміщення будівлі літ.Б-1 (заправка) площею 3,7 кв.м., яка знаходиться в м. Львові по вул. Луганська, 5, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8994117 від 18.11.2005р. Вказану будівлю відповідач-2 придбав за Договором купівлі-продажу від 25.10.2005р., укладеним із Міністерством оборони України від імені котрого діяло Дочірнє підприємство Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне підприємство «Укроборонсервіс». Станом на момент укладення даного договору приміщення перебувало у власності Міністерства оборони України на підставі рішення Господарського суду Львівської області №1/893-9/428 від 14.12.2004р., зареєстрованого 05.01.2005р. в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за №9459721.

31.07.2014р. Львівська міська рада прийняла Ухвалу №3739 «Про затвердження ПАТ «Концерн «Галнафтогаз» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул.Луганській, 5» відповідно до пункту 1 котрої (з урахуванням змін, внесених згідно Ухвали №3841 від 18.09.2014р. та Ухвали №858 від 14.07.2016р.) вирішила затвердити ПАТ «Концерн «Галнафтогаз» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати земельну ділянку площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005) на вул. Луганській, 5 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування автозаправної станції, перевівши із земель, що не надані у власність або користування, до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, за функцією використання - землі комерції.

25.10.2016р. між Міською радою та Концерном на виконання Ухвали №3739 від 31.07.2014р. укладено Договір оренди землі на 10 років до 31.07.2014р. Як прослідковується з матеріалів справи, відповідач-2 зареєстрував за собою право оренди земельної ділянки площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005) на вул. Луганській, 5 у м. Львові, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №74940013 від 06.12.2016р.

З позовної заяви вбачається, що прокурор просить визнати недійсною Ухвалу Львівської міської ради №3739 від 31.07.2014р. (зі змінами внесеними згідно Ухвали №3841 від 18.09.2014р. та Ухвали №858 від 14.07.2016р.) та визнати недійсним Договір оренди землі від 25.10.2016р., оскільки ними вилучено без згоди позивача з його володіння земельну ділянку площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005), яка перебуває у державній власності та була відведена для розміщення військового містечка №288.

Як встановлено судом, на підтвердження того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та перебуває в державній власності, прокурор покликається на наступні докази, які є в матеріалах справи:

- Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №967 від 16.08.1956р., згідно котрого виконавчий комітет вирішив прирізати Львівській базі Головкульторга земельну ділянку площею 1,5 га. в урочищі «Персенківка» по новозапроектованій вулиці, яка проходить на південь від об'єкту почтова скринька №100 і всього вважати за Львівською базою «Головкульторга» 5,63 га. території.

- Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №433 від 10.04.1957р., згідно котрого вирішено задовольнити клопотання командування ПрикВО та розширити належну ПрикВО приколійову площадку при ст.Персенківка до 12,0 га. за рахунок прирізки земельної ділянки 5,63 га. відведеної під будівництво бази Головкульторгу, з правом забудови відповідно до планового завдання та переносу на цю площадку топливного складу деревообробних цехів з вул. Козельницької.

- Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №3-с від 08.02.1985р. «Про встановлення меж земельних ділянок військових містечок на території м. Львова», згідно якого вирішено закріпити земельну ділянку площею 10,41 га по вул. Луганська, 2, 4, 6 за КЕЧ Львівського району КЕУ ПрикВО.

- Рішення Львівської обласної ради №97 від 20.03.1996р. «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні органів Міністерства оборони України» та матеріали інвентаризації земель Міністерства оборони Військове містечко №288 (вул. Луганська, 2, 4, 6) від 1993р., а також Зведені показники інвентаризації земель Міністерства оборони на території міст Львівської області, з яких вбачається, що на території військового містечка №288 за адресою по вул. Луганська, 2, 3, 4 із 10,41 га землі використовується за цільовим призначенням 8,74 га землі; 1,67 га землі не використовується для потреб оборони і підлягає відчуженню. Крім цього, відповідно до Додатку №14 до Постанови спільного засідання колегії Міністерства оборони України №8/11 від 23.11.1993р. «Про підсумки інвентаризації земель Міністерства оборони України» підлягає передачі в народне господарство по Львівській області земельна ділянка площею 1,67 га військового містечка №288, яке знаходиться у м. Львові на вул. Луганській, 2, 3, 4.

- Лист Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області №10-1323-0.2-1172/2-16 від 12.03.2016р., котрим надано відомості щодо розбіжностей обліку земельних ділянок, які рахуються за Міністерством оборони України по даних КЕВ м. Львова станом на 01.03.2016р. з яких вбачається, що за військовим містечком №288 закріплена земельна ділянка у м. Львові по вул. Луганська, 1, 3, 5.

- Рішення Господарського суду Львівської області №1/893-9/428 від 14.12.2004р., згідно котрого визнано право загальнодержавної власності на нежиле приміщення будівлі: літера «Б-1», яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 5 та належить Міністерству оборони України на праві оперативного управління.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом ст.ст. 2, 3 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даної справи являються вимоги прокурора про визнання недійсною Ухвали Львівської міської ради №3739 від 31.07.2014р. (зі змінами внесеними згідно Ухвали №3841 від 18.09.2014р. та Ухвали №858 від 14.07.2016р.) та визнання недійсним Договору оренди землі від 25.10.2016р., згідно котрих було передано Концерну в оренду земельну ділянку площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005) у м. Львові по вул. Луганській, 5, а також визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136800:03:005:0005) площею 0,1939 га, розташовану по вул. Луганській, 5у м. Львові, окрім частини цієї земельної ділянки під будівлею Б-1 (заправка) площею 3,7 кв.м.

Підставами заявлених позовних вимог являються обставини вилучення, за відсутності відповідного волевиявлення, з володіння Міністерства оборони України земельної ділянки площею 0,1913 га (кадастровий №4610136800:03:005:0005), яка перебуває у державній власності та була відведена для розміщення військового містечка №288, внаслідок чого відбувається оскарження права державної власності на вказану земельну ділянку.

Враховуючи предмет та підстави позовної заяви, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.80 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони (ст.84 ЗК України).

Згідно ст.77 ЗК України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Обгрунтовуючи факт надання земельної ділянки площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005) у м. Львові по вул. Луганській, 5 для розміщення військового містечка №288, прокурор покликається на рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №967 від 16.08.1956р., №433 від 10.04.1957р. та №3-с від 08.02.1985р.

Разом з тим, суд вважає вказані рішення виконавчого комітету неналежними, недопустимими та недостатніми доказами, які підтверджують факт відведення спірної земельної ділянки до земель оборони, а тому доводи прокурора в цій частині є недоведеними.

Так, за змістом ст.ст. 76, 77, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зокрема, з наявних в матеріалах справи рішень Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №967 від 16.08.1956р. та №433 від 10.04.1957р. неможливо встановити факту відведення земельної ділянки у м. Львові по вул. Луганська, 5, оскільки як вбачається з вказаних рішень, ними надавалася спочатку Львівській базі Головкультторгу, а згодом ПрикВО земельна ділянка площею 5,63 га в урочищі «Персенківка» по новозапроектованій вулиці, яка проходить на південь від об'єкту почтова скринька №100. Прокурором та позивачем не надано і в матеріалах справи відсутні докази того, що земельна ділянки площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005) входить в площу земельної ділянки (5,63 га.) в урочищі «Персенківка».

Суд зазначає, що лише в рішенні Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №3-с від 08.02.1985р. «Про встановлення меж земельних ділянок військових містечок на території м. Львова» зазначено, що згідно цього рішення закріплено земельну ділянку площею 10,41 га. по вул. Луганська, 2, 4, 6 за КЕЧ Львівського району КЕУ ПрикВО.

Разом з тим, як вбачається з вказаного рішення, ним закріплювалася за КЕЧ земельна ділянка у м. Львові по вул. Луганська, 2, 4, 6. Водночас, як встановлено судом та не заперечується жодною із сторін, військове містечко №288 знаходиться за адресою м. Львів, вул. Луганська, 3. В цей же час спірна земельна ділянки площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005) знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 5.

Як вбачається з карти м. Львова (https://www.google.com.ua/maps/), земельні ділянки по вул. Луганська, 2, 4, 6 та по вул. Луганська, 1, 3, 5 знаходяться в різних місцях та по різні сторони вулиці Луганської. Суд зазначає, що ні прокурором, ні позивачем не надано і в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що з моменту винесення рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №3-с від 08.02.1985р. змінилася нумерація земельної ділянки із вул. Луганська, 2, 4, 6 на вул. Луганська, 1, 3, 5 або докази того, що при прийнятті вказаного рішення, виконавчим комітетом було допущено помилку при зазначенні місцезнаходження земельної ділянки.

При цьому, суд відхиляє доводи, що доказом, який підтверджує місцезнаходження земельної ділянки військового містечка №288 за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 1, 3, 5 є лист Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області №10-1323-0.2-1172/2-16 від 12.03.2016р., котрим надано відомості щодо розбіжностей обліку земельних ділянок, які рахуються за Міністерством оборони України по даних КЕВ м. Львова станом на 01.03.2016р. Так, з вказаного листа та доданих до нього відомостей не вбачається на підставі чого Держгеокадастр та КЕВ м. Львова дійшли до висновку, що земельна ділянка у м. Львові, по вул. Луганська, 1, 3, 5 була відведена військовому містечку №288 на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №3-с від 08.02.1985р.

Більше того, лист Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області №10-1323-0.2-1172/2-16 від 12.03.2016р. та додані до нього відомості не можуть вважатися достовірними доказами, оскільки суперечать іншим матеріалам справи, а саме листу Відділу Держгеокадастру у м. Львові №10-1323-0.2-1/2-17 від 03.01.2017р. з якого вбачається, що в користування військового містечка №288 знаходиться земельна ділянка площею 8,74 га. на вул. Луганська, 2, 3, 4. Крім цього, відповідно до довідки Відділу Дерземагентства у м. Львові №40/01-15/905 від 11.03.2014р. (вказана довідка є складовою документації щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2) земельна ділянка на вул. Луганська, 5 у м. Львові згідно земельно-кадастрових даних (згідно представленого плану земельної ділянки) відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 2 рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №3-с від 08.02.1985р. «Про встановлення меж земельних ділянок військових містечок на території м. Львова» Архітектурно-планувальному управлінню м. Львова було доручено здійснити відвід земельної ділянки площею 10,41 га по вул. Луганська, 2, 4, 6 і винести її межі в натурі за рахунок КЕЧ Львівського району. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні (і такі не надані ні прокурором, ні іншими учасниками справи) докази того, що здійснювався відвід вказаної земельної ділянки в натурі і щодо неї складалася технічна документація.

Суд зазначає, що у зв'язку із відсутністю технічної документації, як на земельну ділянку площею 10,41 га по вул. Луганська, 2, 4, 6 у м. Львові, так і на земельну ділянку у м. Львові по вул. Луганська, 1, 3, 5 (де фактично знаходиться, за твердженням прокурора і позивача, військове містечко №288), судом було відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про призначення в даній справі судової експертизи щодо визначення того, чи накладається земельна ділянка, надана в оренду ПАТ «Концерн Галнафтогаз» площею 0,1939 га по вул. Луганській, 5 у м. Львові на земельну ділянку військового містечка №288, площею 8,74 га, розташовану по вул. Луганській у м. Львові. Зокрема, відповідно до п.6.3 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 №1950/5) зазначені питання земельно-технічної експертизи вирішуються за наявності відповідної правовстановлювальної та технічної документації, зокрема, результатів виконання топографо-геодезичних робіт, які проводяться фахівцями-землевпорядниками з використанням відповідного обладнання та бази даних.

З огляду на викладене, прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що військовому містечку №288 відводилася земельна ділянка площею 8,74 га у м. Львові по вул. Луганська, 1, 3, 5. Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №3-с від 08.02.1985р. стосується відведення земельної ділянки площею 10,41 га по вул. Луганська, 2, 4, 6 у м. Львові і докази того, що ця земельна ділянка і земельна ділянка по вул. Луганська, 1, 3, 5 є однією і тою ж ділянкою в матеріалах справи відсутні.

Більше того, суд вважає Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №3-с від 08.02.1985р. недопустимим доказом, який підтверджує факт надання в користування військовому містечку земельної ділянки, оскільки чинне на той час земельне законодавство передбачало, що таким доказом слугує державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, який в матеріалах справи відсутній, і зі слів прокурора та інших учасників справи позивачу не видавався.

Так, відповідно до ст.16 ЗК УРСР від 08.07.1970р. (в редакції, чинній станом на момент прийняття рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №3-с від 08.02.1985р.) надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР (ст.20 ЗК УРСР).

За змістом ст.ст. 21, 22 ЗК УРСР, видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів. Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Слід зазначити, що у відповідності із положенням ЗК УСРР від 1922 року (чинного станом на момент прийняття рішень Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №967 від 16.08.1956р. та №433 від 10.04.1957р.) - особа, якій земельна ділянка була відведена в період дії даного Кодексу, також вважалася її законним землекористувачем лише з моменту настаннях обставин визначених в ст.ст.180, 193 даного Кодексу, за інших умов, дії особи які спрямовані на набуття прав щодо відведеної земельної ділянки (початок користування нею) з недодержанням в момент вчинення таких дій положень статті 180 ЗК УСРР від 1922 року є незаконними.

Суд наголошує на тому, що в силу наведених положень земельного законодавства України, рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів про закріплення в постійне користування земельних ділянок є лише доказом, котрий підтверджує виникнення в особи майнового права, яке можна визначити як «право очікування», згідно котрого особа наділена певними правами, які засвідчують правомочність цієї особи отримати в майбутньому право користування земельною ділянкою. Прийняття вказаного рішення без подальшого відведення земельної ділянки та видачі державного акту на неї не може слугувати доказом виникнення в особи права користування земельною ділянкою.

З цих підстав суд відхиляє доводи прокурора та позивача, що чинне на момент отримання Міністерством оборони України земель під розміщення військового містечка №288 земельне законодавство України не ставило наявність або виникнення самого права на землю у залежність від наявності державного акту на право постійного користування землею.

Як наслідок, за відсутності у позивача Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, суд приходить до висновку, що Міністерство оборони України не може вважатися належним землекористувачем, як земельної ділянки у м. Львові по вул. Луганська, 2, 4, 6 (яка надавалася згідно рішення №3-с від 08.02.1985р.), так і земельної ділянки у м. Львові по вул. Луганська, 1, 3, 5 (де зі слів прокурора та позивача фактично знаходиться військове містечко №288).

Слід зазначити, що аналогічної правової позиції притримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові №910/23064/16 від 12.04.2018р.

Відтак, за відсутності в позивача державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, посилання прокурора на результати інвентаризації від 1993р., затверджені Рішенням Львівської обласної ради №97 від 20.03.1996р. не можуть свідчити про належне оформлення прав позивачів на спірну земельну ділянку. Більше того, з вказаних матеріалів інвентаризації вбачається, що в користуванні позивача начебто перебуває земельна ділянка площею 8,74 га, яка знаходиться ще за іншою адресою ніж та, що була зазначена в рішенні №3-с від 08.02.1985р. і та, де зі слів прокурора, знаходиться військове містечко №288 (вул. Луганська, 1, 3, 5), а саме за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 2, 3, 4 (тобто вказана земельна ділянка, як вже зазначалося, одночасно знаходиться по різні сторони вулиці Луганської та в різних місцях). А тому ці матеріали інвентаризації не беруться судом до уваги, оскільки є недопустимими та недостовірними доказами належності земельної ділянки площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005) на вул. Луганській, 5 у м. Львові до земель оборони.

Поза увагою суду залишаються також покликання прокурора на рішення Господарського суду Львівської області №1/893-9/428 від 14.12.2004р., згідно котрого визнано за позивачем право загальнодержавної власності на нежиле приміщення будівлі: літера «Б-1», яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 5, оскільки як вбачається з вказаного рішення воно стосується лише нежитлового приміщення - будівлі літерою «Б-1» і суд в справі№1/893-9/428 не досліджував та не встановлював обставин щодо надання та знаходження в користуванні позивача земельної ділянки під цим об'єктом. А тому, рішення Господарського суду Львівської області №1/893-9/428 від 14.12.2004р. є неналежним доказом, який підтверджує факт перебування спірної земельної ділянки в користуванні Міністерства оборони України.

Покликання прокурора на те, що оскільки з Договору купівлі-продажу від 25.10.2005р. та акту приймання-передачі до нього вбачається, що придбана Концерном будівля літ.Б-1 (заправка) площею 3,7 кв.м., яка знаходиться в м. Львові по вул.Луганська, 5 є частиною військового містечка №288, то і земельна ділянка за цією адресою надавалася позивачу і знаходиться в його користуванні, є на думку суду, за відсутності в позивача правовстановлюючих документів на землю, нічим іншим як припущенням прокурора. Водночас, як відомо, рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (діючого на момент виникнення спірних відносин) з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються, зокрема, всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно пп. «а» п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону, у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, зокрема, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також які належать до земель оборони.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи, прокурором не доведено належними та допустимими доказами того, що земельна ділянка площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005) на вул. Луганській, 5 у м. Львові передавалася в користування позивача і належить до земель оборони, беручи до уваги те, що на цій земельній ділянці не знаходяться (як стверджують всі учасники справи) будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, суд приходить до висновку, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваних ухвал перебувала в комунальній власності. Вказане підтверджується також довідкою Відділу Дерземагентства у м. Львові №40/01-15/905 від 11.03.2014р. з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (вказана довідка є складовою документації щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2).

Відповідно до ст.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ст.116 ЗК України).

Відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Враховуючи те, що при прийнятті оскаржуваної Ухвали від 31.07.2014р. №3739 «Про затвердження ПАТ «Концерн «Галнафтогаз» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул.Луганській, 5» Львівська міська рада розпоряджалася земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005), беручи до уваги те, що спірна земельна ділянка надавалася в оренду відповідачу-2 для обслуговування об'єкту нерухомого майна, котрий на ній знаходиться, підстави для визнання незаконної цієї ухвали та визнання недійсним Договору оренди землі від 25.10.2016р., укладеного на підставі цієї ухвали - відсутні.

З приводу позовної вимоги прокурора про визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136800:03:005:0005) площею 0,1939 га, розташовану по вул. Луганській, 5 у м. Львові, окрім частини цієї земельної ділянки під будівлею Б-1 (заправка) площею 3,7 кв м., то суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, вказану вимогу прокурор заявив, керуючись положеннями ст.392 ЦК України, які передбачають, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, за змістом ст. 392 ЦК України, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування зазначеної ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права (постанова Верховного Суду України №3-191гс14 від 23.12.2014р.).

А тому, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

З огляду на те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами належності земельної ділянки площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005) на вул. Луганській, 5 у м. Львові до державної власності, відтак відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на цю земельну ділянку.

Підсумовуючи вищевикладене, в ході розгляду справи прокурором не доведено порушення суб'єктивних прав Міністерства оборони України, в інтересах котрого він звернувся до суду, а тому в останнього відсутні підстави для захисту цього права та задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог відмовляється у зв'язку з їх недоведеністю, суд залишає поза увагою заяву відповідача-2 про застосування строків позовної давності в цій справі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судовий збір залишається за прокуратурою.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 42, 46, 50, 53, 123, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 29.05.2018р.

Суддя Крупник Р.В.