Рішення № 74280712, 17.05.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року Справа № 915/1413/17

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Давченко Т.М.,

при секретарі Говоріній А.Е.,

за участю представників

від позивача Вишнюк Т.С., за довіреністю,

від відповідача Семещенко М.О., за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАРЕКС Україна" (03038, м.Київ, вул.М.Грінченка, 4-Б, Horizon Park Business Center, ідентифікаційний код 36273889)

до відповідача Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування" "Зоря"-"Машпроект" (54018, м.Миколаїв, просп. Богоявленський, 42-А, ідентифікаційний код 31821381)

про стягнення пені, інфляційних витрат та 3 % річних,

ВСТАНОВИВ:

27.12.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАРЕКС Україна" (надалі - позивач) подало до Господарського суду Миколаївської області позовну заяву до Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування" "Зоря"-"Машпроект" (надалі - відповідач) про стягнення 112768,09 грн. пені, 30376,64 грн. інфляційних витрат та 6242,00 грн. 3 % річних з підстав порушення відповідачем зобов'язань за субліцензіонним договором від 26.10.2016 № 1383.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачем, порушивши умови Субліцензійного договору від 26.10.2016 № 1383 в частині оплати за 2-й період користування ліцензіями Microsoft, не сплачено на користь позивача пеню у сумі 112 768,09 грн., 3 % річних у сумі 6 242,00 грн. та інфляційні витрати у сумі 30 376,64 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.01.2018 було залишено позовну заяву позивача без руху в порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та установлено десятиденний строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду.

16.01.2018 позивач виконав вимоги ухвали суду від 02.01.2018 та надіслав супровідним листом від 10.01.2018 № 452 засвідчені належним чином копії документів.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.02.2018 об 11:00, запропоновано відповідачу надати суду відзив, запропоновано позивачу надати: відповідь на відзив (за наявності).

08.02.2018 від відповідача надійшов відзив від 07.02.2018 № 17/1-893 в якому він не заперечує проти наявності заборгованості щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, але просить, посилаючись на ст. 233 Господарського кодексу України, зменшити розмір штрафних санкцій до мінімальної суми, оскільки належні до сплати штрафні санкції є надмірно великими та позивач не зазнав збитків внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань.

Також, відповідач зазначає, що наявність у нього дуже скрутного фінансового становища підтверджується тим, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 27.05.2015 № 129-VIII «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» Російська Федерація визнана державою-агресором. Внаслідок цього відповідач зазнав втрати ринку збуту товарів військового призначення, що спричинило імпортозаміщення даної категорії товарів та негативно відобразилось на об'ємах виробництва.

Крім того, відповідач стверджує, що довготривалість циклу виробництва продукції (від 6 до 18 місяців) потребує постійної і достатньої величини оборотних коштів для закупівлі матеріалів і комплектуючих, в зв'язку з чим підприємство змушене користуватись банківськими кредитами, в т. ч. в іноземній валюті. Таким чином, внаслідок девальвації гривні, підприємство зазнає постійних витрат у вигляді сплати процентів по кредитам та нарахування курсових збитків. Дані обставини, на думку відповідача, свідчать про його складне фінансове становище. Крім того відповідач є учасником Державного концерну «Укроборонпром» та об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, згідно Постанови Кабінету міністрів України № 83 від 04.03.2015 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». Враховуючи наведене відповідач є підприємством оборонно-промислового комплексу, яке мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Відтак фінансове становище відповідача прямо залежить від становища у економіці та безпеці держави Україна, а безпека держави прямо залежить від сталої господарської діяльності відповідача. Так наявне на цей час нестабільне становище у економіці та безпеці держави (проведення Україною анти терористичної операції, інфляційні коливання, проведення політики імпортозаміщення у зв'язку із агресією Російської Федерації та ін.) прямо впливає на фінансове становище відповідача.

Відповідач зазначає, що листом № 09-8676 від 06.11.2017 повідомляв позивача та просив відстрочити сплату винагороди по субліцензійному договору, але позивач не врахував складне становище відповідача та не погодив відтермінування сплати винагороди, про що свідчить лист № 254 від 09.11.2017.

20.02.2018 від позивача надійшла відповідь від 16.02.2018 б/н на відзив відповідача, в якій позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та заперечує проти зменшення штрафних санкцій, оскільки відповідач, посилаючись на своє складне фінансове становище, не надав суду жодного документу (доказу), що підтверджує заявлені ним факти у відзиві на позов. Крім того, позивач вважає аргументи відповідача безпідставними, невмотивованими та такими, що не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки втрата ринку збуту товарів відповідачем ще з 2015 року (до укладення Договору) не звільняє боржника від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання; відсутність коштів не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на компенсацію за користування утримуваними боржником грошовими коштами; позивач, укладаючи Договір, діяв на підставі Угоди Microsoft Channel Agreement № 5151825, згідно якої він особисто несе перед компанією Microsoft всю фінансову відповідальність за придбані ліцензії для своїх клієнтів, тому, у зв'язку із порушенням відповідачем своєї фінансової дисципліни, позивачеві довелося залучати резервні валютні кошти для розрахунку з компанією Microsoft за придбані для відповідача ліцензії, неоплачені останнім, чим завдало позивачу додаткових фінансових втрат.

Ухвалою суду від 27.02.2018, за клопотанням позивача, продовжено підготовче провадження на тридцять днів.

Ухвалою суду від 15.03.2018 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 12.04.2018 об 11:00.

14.05.2018 від позивача надійшло клопотання від 02.05.2018 б/н про повернення надлишково сплаченого судового збору в розмірі 37 732,80 грн. за подання позову у справі № 915/1413/17.

Представник позивача в судовому засіданні 17.05.2018 підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив зменшити розмір штрафних санкцій, але не зміг вказати в якій частині суду потрібно їх зменшити.

17.05.2018 в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

26.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАРЕКС Україна» та Державним підприємством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування» «Зоря» - «Машпроект» укладено Субліцензійний договір № 1383 (надалі - Договір) (а.с. 12-14).

Відповідно до п. 1.1. Договору позивач в порядку та на умовах цього Договору за винагороду надає відповідачу право користування програмними продуктами компанії Microsoft, перелік яких зазначено в додатках до цього Договору, що є його невід'ємними частинами. У свою чергу, відповідач зобов'язується здійснити оплату винагороди за користування такими ліцензійними програмними продуктами на умовах, зазначених у даному Договорі та додатках до нього.

Відповідно до п. 3.2 Договору оплата здійснюється відповідачем у строки, вказані у відповідних додатках до Договору, шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок позивача. Датою оплати є дата списання грошових коштів з рахунку відповідача.

Згідно п. 4.2 Договору підтвердженням своєчасного та належного виконання передачі позивачем відповідачу ліцензій (тимчасових або постійних) в межах даного Договору, є акт приймання-передачі, складений позивачем і направлений відповідачу за формою (Форма 1, Додаток № 1 до даного Договору) протягом 15 робочих днів з дати початку відповідного періоду. Отримані від позивача акти приймання-передачі відповідач зобов'язаний підписати протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати одержання, або у той же термін надати письмову мотивовану відмову від підписання.

26.10.2016 між позивачем та відповідачем укладено додаток № 1 (далі - Додаток 1 до Договору) (а.с. 15) із затвердженою типовою формою акту приймання-передачі, яка має бути використана сторонами під час дії Договору.

Крім того, 26.10.2016 між позивачем та відповідачем укладено додаток № 2 до Договору (далі - Додаток 2 до Договору) (а.с. 16), у якому останніми визначено перелік ліцензій, права на які надаються позивачем відповідачу в рамках програми ліцензування та розмір винагороди в межах даного Договору, порядок їх надання по періодам користування (п.п. 1.1 - 1.3 Додатку №2 до Договору), а також порядок оплати винагороди на користь позивача (п. 5 Додатку № 2).

14.11.2016 між сторонами підписано додаткову угоду №1 (а.с. 18, 19), якою внесено зміни до окремих пунктів Додатку №2 до Договору.

Так, зокрема, згідно п. 5 Додатку № 2 винагорода сплачується відповідачем на користь позивача в наступному порядку:

5.1. За 1-й період згідно п.1.1 Додатку в сумі 2 531 387,34 грн. (в т. ч. ПДВ), що є еквівалентом 97 659,06 доларів США, сплачується не пізніше 15.11.2016.

5.2. За 2-й період згідно п.1.2 Додатку в сумі 2 531 387,34 грн. (в т. ч. ПДВ), що є еквівалентом 97 659,06 доларів США, сплачується не пізніше 28.10.2017.

5.3. За 3-й період згідно п.1.3 Додатку в сумі 2 531 387,34 грн. (в т. ч. ПДВ), що є еквівалентом 97 659,06 доларів США, сплачується не пізніше 28.10.2018.

Факт належного виконання позивачем своїх договірних зобов'язань з надання ліцензій відповідачеві за 1-й та 2-й періоди згідно п. 1.1-1.2 Додатку № 2 до Договору підтверджується належним чином оформленими та підписаними без зауважень обома сторонами Договору актами приймання-передачі: акт № 160000463VR від 15.11.2016 приймання-передачі ліцензій згідно Додатку № 2 від 26.10.2016 та Додаткової угоди № 1 від 14.11.2016 до Субліцензійного договору № 1383 від 26.10.2016 на суму 2 531 387,24 грн., акт № 170000550VR від 02.11.2017 приймання-передачі ліцензій згідно Додатку № 2 від 26.10.2016 та Додаткової угоди № 1 від 14.11.2016 до Субліцензійного договору № 1383 від 26.10.2016 на суму 2 531 387,24 грн. (а.с. 20, 21).

Таким чином, позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання з надання відповідачу ліцензій за 1-й та 2-й періоди згідно п. 1.1-1.2 Додатку № 2 до Договору, що документально підтверджується належними доказами та не оспорюється відповідачем.

Однак, супереч умовам п. 5.2. Додатку № 2 до Договору відповідач вчасно не оплатив винагороду за отримані ліцензії згідно п. 1.2 Додатку за 2-й період, яка мала бути здійснена ним на користь позивача в сумі 2 531 387,24 грн. (в т. ч. ПДВ) не пізніше 28.10.2017.

Оплата в сумі 2 531 387,24 грн. (в т. ч. ПДВ) була здійснена відповідачем із затримкою, а саме - 29.11.2017.

Факт порушення відповідачем фінансової дисципліни з оплати винагороди за отримані ліцензії за 2-й період в сумі 2 531 387,24 грн. (в т. ч. ПДВ) належним чином підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (а.с. 23).

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, зокрема у 5.3 Договору відповідач, у випадку порушення встановлених даним Договором термінів оплати винагороди, сплачує позивачу неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Враховуючи допущене відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання з розрахунку за отримані ліцензії за 2-й період користування, а також керуючись ст. ст. 610-611 Цивільного кодексу України та п. 5.3 Договору, позивач нарахував до сплати останньому неустойку у форму пені, яка розраховується на дату складання даного позову.

Згідно розрахунку позивача, розмір пені за період з 29.10.2017 по 28.11.2017 (30 днів) складає 112 768,09 грн.

Крім того, нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України позивач також вважає за необхідне скористатися свої правом та нарахувати до сплати відповідачем, за порушення останнім своїх грошових зобов'язань за Договором.

Згідно розрахунку позивача, розмір 3 % річних за період з 29.10.2017 по 28.11.2017 (30 днів) становить 6 242,00 грн., а розмір інфляційних втрат за жовтень 2017 (101,2 %) становить 30 376,64 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, судом встановлено, що нарахування інфляційних втрат здійснено правильно, період прострочення визначений позивачем вірно, розрахунок є арифметично вірним.

Таким чином, стягненню підлягають інфляційні втрати у сумі 30 376,64 грн.

Перевіривши розрахунок пені та 3 % річних, здійснений позивачем, судом встановлено, що у розрахунку 3 % річних та пені неправильно визначено період прострочення, а саме граничний строк оплати винагороди за отримані ліцензії (п.5.2 Додатку № 2 до Договору) становить 28.10.2017 (субота), позивачем період розрахунку 3 % річних та пені вказано з 29.10.2017 по 28.11.2017, але 29.10.2017 це неділя (вихідний), тому відповідно до вимог ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, останній день строку є перший за ним робочий день - 30.10.2017. Таким чином, перший день нарахування пені та 3 % річних, є 31.10.2017.

Судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних та пені за допомогою Бази "Законодавство".

Таким чином, розмір 3 % річних за прострочку платежу в сумі 2 531 387,24 грн. за період з 31.10.2017 по 28.11.2017 (29 днів) становить 6 033,72 грн., а розмір пені за період з 31.10.2017 по 28.11.2017 (29 днів) становить 54 303,46 грн. (2 531 387,24 : 100 * 13,5 * 2 : 365 * 29).

В решті задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 208,28 грн. та пені в сумі 58 464,63 грн. слід відмовити.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Системний аналіз вищевказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.

За приписами ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Норми ст.ст. 614, 617 Цивільного кодексу України кореспондуються із нормами ст. 218 Господарського кодексу України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особливості регулювання грошових зобов'язань встановлено статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Втрата ринку збуту товарів відповідачем ще з 2015 року (до укладення Договору) не звільняє боржника від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо своєчасної оплати за програмну продукцію (ліцензії) є підставою для нарахування визначених ст. 625 Цивільного кодексу України платежів, адже відсутність коштів не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на компенсацію за користування утримуваними боржником грошовими коштами.

Крім того, як зазначено у Договорі, позивач як ліцензіат, укладаючи такий Договір, діяв на підставі Угоди Microsoft Channel Agreement № 5151825, згідно якого ліцензіат особисто несе перед компанією Microsoft всю фінансову відповідальність за придбання ліцензій для своїх клієнтів.

Позивач, з метою уникнення невідворотних правових наслідків для відповідача, неодноразово звертався до останнього з вимогою оплатити борг до конкретної дати, при цьому беручи на себе зобов'язання не стягувати штрафні санкції, що підтверджується копією вимоги позивача від 06.12.2017 № 279 (а.с. 22).

Однак, відповідач, не скористався можливістю уникнути відповідальності за порушення своєї фінансової дисципліни.

Враховуючи вищевикладене, наведені відповідачем обставини не є винятковими в розумінні ст. 223 Господарського кодексу України, яка надає підстави для зменшення штрафних санкцій, відповідач не подав доказів скрутного фінансового становища, у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, розмір штрафних санкцій не є надмірно великим, тому суд не вважає можливим застосування свого права на зменшення розміру стягуваних санкцій.

15.12.2017 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VІІІ від 03.10.2017, яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Відтак, застосуванню підлягають положення Господарського процесуального кодексу України України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, господарський суд звертає увагу на те, що у відповідності до положень ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надані позивачем докази підтверджують часткову обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню частково.

При поданні позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАРЕКС Україна" сплачено судовий збір у більшому розмірі ніж встановлено Законом, а тому, судовий збір у розмірі 37732,80 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір." Питання про повернення судового збору буде вирішено в ухвалі суду.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 360,71 грн. слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 91, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування» «Зоря» - «Машпроект» (Код ЄДРПОУ 31821381, 54018, м. Миколаїв, пр.-т. Богоявленський, 42-а, п/р 2600701623 в Миколаївській філії «Укрексімбанк» м.Миколаїв, МФО 326739, ІПН 318213814011, свідоцтво платникака ПДВ 19062600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАРЕКС Україна» (код ЄДРПОУ 36273889, адреса: 03038, м. Київ, вул. М. Грінченка, 4-6, 1 поверх Horizon Park Business Center, п\р 26001439418 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, ІПН 362738826580, свідоцтво платника ПДВ № 200014508) пеню у сумі 54 303,46 грн. (п'ятдесят чотири тисячі триста три грн. 46 коп.), 3% річних у сумі 6 033,72 грн. (шість тисяч тридцять три грн. 72 коп.), інфляційні витати у сумі 30 376,64 грн. (тридцять тисяч триста сімдесят шість грн. 64 коп.), судовий збір у сумі 1 360,71 грн. (одна тисяча триста шістдесят грн. 71 коп.).

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 208,28 грн. та пені в сумі 58 464,63 грн. - відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 29.05.2018.

Суддя Т.М. Давченко