Рішення № 74276182, 23.05.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1095/18

Справа №754/8837/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

23 травня 2018 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Журавської О.В.

при секретарі Касян А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, треті особи: Деснянський районний відділ ДМС України в м. Києві, Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суду з позовом до ОСОБА_2, яка дії в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, треті особи: Деснянський районний відділ ДМС України в м. Києві, Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Свої вимоги мотивує тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1. В квартирі зареєстровано три особи, однак ОСОБА_2 та її малолітній син хоча фактично зареєстровані, в зазначеній квартирі не проживають та не з`являються. Оскільки, за вищевказаною адресою відповідачі не проживають, виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються на всіх зареєстрованих осіб, чим порушуються його права. В зв`язку з вищенаведеним позивач просить визнати ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні, яке відбулося 24 квітня 2018 року було залучено в якості відповідача Деснянську районну в м.Києві державну адміністрацію.

В судове засідання, призначене на 23 травня 2018 року позивач та його представник не з`явились, до суду від представника позивача надійшла заява з проханням розглядати справи у відсутності позивача та представника, позовні вимоги підтримують, просять їх задовольнити.

В судове засідання відповідачка ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась за адресою реєстрації, поштова кореспонденція поверталась з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Також повідомлялась шляхом розміщення відомостей про рух справи на офіційному веб-сайті Деснянського районного суду м. Києва. Жодних клопотань, заяв, а також відзив на позовну заяву до суду не подавала.

Представник відповідача - Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджуються матеріалами справи.

Представник третьої особи - Деснянський районний відділ ДМС України в м. Києві в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. На адресу суду надійшов лист з проханням проводити розгляд справи у відсутності представника.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. На адресу суду надійшов лист, в якому Служба у справах дітей просить розглядати справу у відсутність її представника, а також заперечує проти позовних вимог про визнання малолітнього ОСОБА_3, 2016 року народження, таким, що втратив право користування квартирою, оскільки вони порушують житлові права малолітньої дитини (а.с.25).

Суд вважає можливим розглянути спір за відсутності відповідача відповідно до ст. 280 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення, проти чого не заперечує сторона позивача.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з"явились, відповідно до ст. 247 ч 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є єдиним власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копіями Договору купівлі-продажу та Свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 11, 12).

Згідно Довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої відділом з питань реєстрації місця проживання Деснянської РДА від 22.05.2017 року № 30/7296, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 3 особи (а.с.5).

Згідно актів ЖЕД-310 від 25.12.2015 року, 19.05.2017 р., 30.06.2017 р., відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі, але з 2007 року в ній не проживає. Малолітній ОСОБА_3 зареєстрований в квартирі, вле не проживає з дня народження(а.с.14, 15, 16).

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа має право на захист порушеного права у спосіб визначений законом або договором. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом встановлені ч.2 ст. 16 ЦК України.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч. 4 ст.9 ЖК України).

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник, володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України).

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь- яких осіб будь- яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі, але з 2007 року в ній не проживає. Малолітній ОСОБА_3 зареєстрований в квартирі, вле не проживає з дня народження без поважних причин.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка ОСОБА_2 бере участь в оплаті витрат на комунальні послуги, як за себе, так і за малолітнього сина, з вимогами про вселення до спірної квартири не зверталася та будь-якої спеціальної домовленості між сторонами щодо тривалості проживання не було, а також відсутні докази того, що існували будь-які перешкоди у проживанні відповідача разом з дитиною у спірній квартирі.

Суд також враховує лист Служби у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації від 01.08.2017 року (а.с.25), згідно якого Служба заперечує проти визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням малолітнього ОСОБА_3, 2016 року народження, оскільки це призведе до порушення прав останнього на користування вказаною квартирою.

В зв'язку з цим суд вважає необхідними зазначити про те, що відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.(ч.2 ст.29 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що неповнолітня дитина набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Неповнолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Проаналізувавши наведені правові норми, суд приходить до висновку, що інтереси дитини даним рішенням не порушуються з огляду на те, що малолітній ОСОБА_3, 2016 року народження, у спірній квартирі не мешкає. Залишення неповнолітнього зареєстрованим в спірній квартирі суперечило б ст.9 Конвенції про права дитини та ст.160 СК України.

Відповідно до ст.1 та ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Згідно ч. 2 ст. 18 цього Закону, діти мають право користуватися займаним приміщенням як члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення.

Таким чином, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.

У відповідності до ч. 5, 6 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд звертає увагу на те, що Службою у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації надано лист, а не висновок. Крім того, вищевказаний лист взагалі не обґрунтований жодними фактичними обставинами справи або обставинами, які б встановила Служба.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити про те, що відповідно до ч.4 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Постановою Кабінету Міністрів України №1068 від 30.08.2007 року «Про затвердження типових положень про службу у справах дітей»затверджено типові положення про службу у справах дітей, які не містять повноважень служби про надання дозволу при вирішенні питань про визнання неповнолітньої особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням.

У відповідності до ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог та необхідність їх задоволення. Реєстрація відповідача з малолітньою дитиною в помешканні за вищевказаною адресою фактично перешкоджає позивачу в реалізації його прав власника жилого приміщення, яке підлягає відновленню шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм суд приходить до висновку, що вимоги позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 10, 12, 19, 76, 81, 89, 258-259, 263-265, 280-289 ЦПК України, ст.ст.11, 16, 29, 319, 321, 383, 386,391, 405 ЦК України, ст.9 ЖК України, ст.ст.19, 160 СК України, ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ЗУ «Про охорону дитинства», ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, треті особи: Деснянський районний відділ ДМС України в м. Києві, Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.

Ввизнати ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3, 2016 року народження, такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя: