Постанова № 74275229, 23.05.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року м. Чернівці

Справа №718/717/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Перепелюк І.Б., Лисака І.Н.

секретар Костюк Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Кіцмнь Кіцманського району Чернівецької області, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібопродукт" про визнання права власності на будівлю, за апеляційною скаргою Кіцманської місцевої прокуратури в інтересах держави та Кіцманської міської ради на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2017 року, (головуючий у 1-й інстанції Мінів О.І.),

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до територіальної громади м. Кіцмнь Кіцманського району Чернівецької області, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібопродукт" про визнання права власності на будівлю складу загальною внутрішньою площею 888,10 кв.м., яка знаходиться по вул. Кутузова, 27 Г у м. Кіцмань Чернівецької області.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є засновником та власником СГ ТОВ «Хлібопродукт». У 2012 році зазначене товариство на підставі рішення сесії Кіцманської міської ради набуло права на оренду земельної ділянки, що розташована по вул. Кутузова, 27Г у м. Кіцмань та права на розміщення на вказаній ділянці будівлі складу для зберігання зерна.

У 2012 році ним самочинно збудовано будівлю складу, прибудови до складу та навісу з дотриманнях архітектурних, будівельних, санітарних та екологічних норм. Будівництво відповідає державним стандартам, будівельним нормам та правилам, а також є безпечним для експлуатації.

На підставі статті 376 Цивільного кодексу України просив визнати за ним право власності на будівлю складу.

_____________

Провадження 22ц/794/556/18 Категорія 5

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю складу (літ. А-І), загальною площею 888,10 кв.м., яка знаходиться по вул. Кутузова, 27 Г у м. Кіцмань Чернівецької області.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Кіцманська місцева прокуратури в інтересах держави та Кіцманської міської ради подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що при ухваленні рішення судом порушені норми матеріального і процесуального права, неповно з’ясовані обставини справи, застосовано норми права, які не підлягають застосуванню, у зв’язку з чим вважає рішення незаконним та необґрунтованим.

Посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач не визнає права власності позивача або його оспорює, судом не досліджувалося питання, чи звертався позивач в установленому порядку із заявою про реєстрацію права власності та прийняття побудованих приміщень в експлуатацію, відомості про повернення на доопрацювання відповідних документів, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, що суперечить частині 1 статті 15 ЦК України, частині 1 статті 3 ЦПК України, згідно з якими захисту підлягає лише порушене право.

Крім того, договір про пайову участь при здійсненні самочинного будівництва не укладався, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України є обов’язком замовника та порушення його невиконанням інтересів територіальної громади.

Судом першої інстанції також не було досліджено питання відповідності будинку будівельним нормам, правилам і стандартам, наявності відповідної документації у позивача.

Вважає, що оскаржуваним рішенням порушено інтереси територіальної громади та держави, оскільки земельна ділянка в межах населеного пункту забудована об’єктом, що не відповідає поданим вихідним даним та зареєстрованій декларації про початок будівельних робіт, а також щодо якості якого не здійснено контроль з боку уповноважених органів, замовником не виконано обов’язок про укладення договору про пайову участь в інфраструктурі населеного пункту, а органом місцевого самоврядування не вживались заходи зі стягнення внеску.

Просила скасувати рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне самочинне будівництво відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, пожежним нормам, погоджене з відповідними службами та не порушує прав та інтересів інших осіб.

Однак, колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 21 грудня 2012 року між Кіцманською міською радою, як орендодавцем, та СГТОВ «Хлібопродукт» в особі керівника ОСОБА_1, як орендарем, укладеного договір про передачу в оренду в строкове платне користування земельної ділянки, кадастровий номер 7322510100:01:002:0519, площею 0,1897 га, для обслуговування складу, яка розташована по вул. Кутузова, 27 Г у м. Кіцмань Чернівецької області. (а.с. 18-25).

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 збудовано будівлю зерноскладу (літ. А-І) з прибудовою (літ. А1-І), загальною площею 888,10 кв.м. та навіс (літ. Б). Вартість будівництва становить 121804 гривень (а.с. 7).

Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про Генеральну схему планування території України», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про землеустрій», іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Поняття «будівництво» включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об'єктів будівництва (частина третя статті 10 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», стаття 4 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 373 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з ч.1 ст. 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

Водночас згідно із ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).

Із контексту частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є, та не являється забудовником. Зазначена умова є єдиною для визнання права власності на об'єкт нерухомості за такою особою.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення ч. 1 ст. 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 і є обов'язковим для всіх судів України.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не врахував, що спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом.

Так, будівництво будь-якого об'єкта має відповідати вимогам законодавства, містобудівної документації, а також містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки (Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Контроль же за додержанням законодавства та містобудівної документації при забудові територій здійснюють виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад. Ці повноваження виконавчих комітетів місцевих рад передбачені статтею 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтею 14 Закону України «Про основи містобудування».

Судовий розгляд щодо визнання права власності є правовим способом визначення відповідності самочинно збудованого об'єкта вимогам законодавства, а також тієї містобудівної документації, умовам і обмеженням забудови, які діють на відповідній території, та допускається лише з залученням органу, який, здійснюючи контроль, визначить відповідність об'єкта самочинного будівництва вимогам чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що будівництво складу виконано без дозволу на виконання будівельних робіт і позивач у передбаченому законом порядку не звертався до уповноваженого органу.

Повідомлення (реєстрація декларації) про початок виконання будівельних робіт щодо вказаного об'єкта до органу державного архітектурно-будівельного контролю не подавалось.

Суд першої інстанції також не взяв до уваги ту обставину, що позивач, здійснивши самочинне будівництво, порушив інтереси держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Самочинне будівництво є порушенням встановлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об'єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об'єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

Вчинення позивачем протиправних дій у вигляді самочинного будівництва порушує зазначені вище інтереси держави.

Крім того, позов про визнання права власності є позовом власника про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» №6 від 30 березня 2012 року за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб передбачений законом, зокрема ст.16 ЦК України, або у спосіб не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Положення про державну архітектурно-будівельну інспекцію України», затвердженого постановою КМУ № 294 від 9 липня 2014 року, «Порядку здійснення державного архітектурно - будівельного контролю», затвердженого постановою КМУ №553 від 23 травня 2011 року, «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 13 квітня 2011 року №461, зі змінами, внесеними Постановою КМУ №750 від 08 вересня 2015 року» органом, який здійснює прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, є Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, які на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації видають відповідний сертифікат.

Рішення інспекції про відмову у видачі сертифікату може бути оскаржено до суду.

Однак у матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, визначеному законодавством та отримав відмову.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, ч. 1 ст. 3 ЦПК України (у редакції Закону, чинного на момент ухвалення рішення).

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачі не визнають права власності позивача або його оспорюють.

З урахуванням викладених обставин справи та вимог закону апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, із ОСОБА_1 на користь прокуратури Чернівецької області слід сягнутисудові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 1827 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кіцманської місцевої прокуратури в інтересах держави та Кіцманської міської ради задовольнити.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади м. Кіцмнь Кіцманського району Чернівецької області, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібопродукт" про визнання права власності на будівлю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Чернівецької області витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1827 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 травня 2018 року.

Головуючий

Судді: