Рішення № 74275126, 22.05.2018, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/206/18

провадження 2/694/174/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

22.05.2018 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:

головуючої судді Сакун Д.І.,

за участю секретаря судового засідання Матвієнко А.А.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи служби у справах дітей

Звенигородської РДА ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей Звенигородської райдержадміністрації, орган опіки та піклування Звенигородської міської ради, про визначення способів участі у вихованні дитини,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить суд, визначити способи його, ОСОБА_1 участі у вихованні його сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом призначення наступних днів та годин побачень з сином: друга та четверта субота та неділя кожного місяця з виїздом на його місце проживання та липень місяць кожного року побачення з сином на весь місяць з виїздом на його місце проживання та стягнути з відповідачки судові витрати.

Позов обґрунтований тим, що починаючи з березня по травень 2017 року він перебував на стаціонарному лікуванні з підозрою на онкологічне захворювання. Після повернення з лікування відповідачка змінила замки у квартирі та заборонила йому спілкування з сином. У подальшому шлюб між ними було розірвано. Розпорядженням Звенигородської РДА від 03.08.2017р. йому були встановлені дні та години зустрічей з сином, проте відповідачка уникала спілкування, не відчиняла двері, а згодом взагалі переїхала на проживання до іншого місця і приховувала свою адресу, внаслідок чого він був вимушений звертатися до Звенигородського ВП ГУНП з заявою про встановлення місця проживання дитини. На даний час відповідачка продовжує чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримав свої позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні. Пояснив, що востаннє бачив свого сина 7 січня 2018 року, коли відповідачка дозволила йому провести з ним час і він поїхав з сином до своїх батьків. Проте відповідачка одразу звернулася з заявою до поліції щодо встановлення місця перебування дитини. У подальшому вона пояснила, що його спілкування з сином спричиняє дитині душевні страждання, оскільки син постійно питає та проситься до тата, відтак вона заперечує проти їх спілкування. Вказав, що відповідачка включила його до чорного списку телефону, а співробітники за її місцем роботи також не надають можливості з нею спілкуватися. На даний час вона проживає у м. Сміла, проте точна адреса її проживання йому невідома. Пояснив, що дуже любить свого сина і хоче проводити з ним якомога більше часу.

Відповідачка як у підготовче так і у судове засідання не з’явилася, була повідомлена належним чином, причини неявки не повідомила. Відзив на позов не надала, в тому числі з урахуванням продовження судом строку на подання відзиву на підставі клопотання її представника.

Представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав. Вказав, що позивачем не надано належних доказів чинення йому перешкод у спілкуванні з сином зі сторони відповідачки. Також вказав, що позивач не має підтверджених доходів та власного житла, у якому б дитина могла проводити час.

Представниця 3-ої особи служба у справах дітей Звенигородської районної державної адміністрації в судовому засіданні позов підтримала. Пояснила, що дитина дуже психологічно прив’язана до батька, а відповідачка не бажає йому давати дитину для спілкування. Звернення відповідачки до комісії з заявою про встановлення годин зустрічей батька з дитиною було обумовлено тим, що остання хотіла обмежити спілкування позивача з сином, встановивши короткий часовий проміжок для спілкування. Як відповідачка пояснювала на комісії вона не хоче надавати позивачу дитину взагалі. Встановлення обумовлених позовом періодів спілкування батька з дитиною буде в повній мірі відповідати інтересам дитини.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Суд встановив що ОСОБА_1 є батьком малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 Відповідачка по справі є його матір’ю, що підтверджується свідоцтвом про народження від 25.10.2012 р., (а.с. 6).

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 14.06.2017р. шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано (а.с. 5)

Як встановив суд, на сьогодні, малолітній син сторін ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з відповідачкою у м. Сміла.

Відповідно до розпорядження Звенигородської РДА від 03.08.2017р. №154 ОСОБА_1 встановлено дні та години зустрічей з сином.(а.с. 7)

Як вбачається з актів (а.с. 8, 9) позивач має належні умови проживання, і умови для перебування у даній квартирі дитини.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами існує спір щодо спілкування з дитиною, що підтверджено наявними в матеріалах справи зверненнями до Звенигородського ВП ГУНП сторін та відповідними висновками по розгляду даних звернень, також поясненнями наданими при розгляді даних звернень. (а.с.10-14)

Згідно із ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом /ст. 153СК України/.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Діючим законодавством також встановлено правовий механізм визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, який проживає окремо у випадку неможливості досягнення батьками згоди стосовно такого способу, а саме: рішення про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, приймається органом опіки та піклування на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Прийняте рішення органу опіки та піклування є обов’язковим для батьків, і лише у випадку вчинення перешкод того із батьків, з ким проживає дитина, тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду із відповідним позовом про усунення цих перешкод.

У випадку встановлення судом перешкод з боку того з батьків з ким проживає дитина, тому з батьків, який проживає окремо, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування /ст. 159СК України/.

Відповідно до ч. 4 та 5СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, обов’язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до п. 3 ст. 9 «Конвенції про права дитини» від 20.11.1989 р., ратифіковану Постановою ВРУ № 789-ХІІ від 27.02.1991 р. - держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до положень ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини «Хант проти України» та «Олссон проти Швеції» між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які у залежності від природи та важливості можуть переважати над інтересами батьків. Для батьків та дітей бути разом - це основа сімейного життя, більш того, природні стосунки не припиняються від того, що дитина взята на державне піклування. Тобто те, що сторони по даній справі, проживають окремо, не повинно перешкоджати дитині спілкуватись з батьком, який виявляє бажання проводити більше часу з дитиною.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 проживає разом із дитиною ОСОБА_5 10.100.2012р.н., а позивач ОСОБА_1 проживає окремо.

Сукупність зібраних по справі доказів об’єктивно свідчить про створення відповідачкою позивачеві перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з їхньою спільним сином, у зв’язку із чим суд приходить до висновку про порушення особистих немайнових прав як малолітньої дитини на належне батьківське виховання, так і порушення прав безпосередньо самого позивача ОСОБА_1 та необхідності задоволення заявлених останнім позовних вимог.

Доводи представника відповідачки про те, що позивач не має підтверджених доходів та власного житла, у якому б дитина могла проводити час суд не приймає до уваги, оскільки вони жодним чином не пов’язані з особистими немайновими правами батьків та дітей.

Визначаючи конкретний спосіб участі батька у вихованні дитини, судом враховано, що встановлення позивачеві способу та строку перебування із дитиною особисто або в присутності інших осіб за визначенням позивача двічі на місяць у зазначені проміжки часу є таким, що в повній мірі враховує інтереси та потреби малолітнього ОСОБА_5, і такий спосіб участі батька у вихованні дитини з урахуванням бажання дитини, віку дитини, буде відповідати інтересам повного, всебічного та гармонійного розвитку малолітньої особи.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватись розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини, зокрема, батько зобов'язаний приймати участь у вихованні дитини постійно, а не тільки за домовленістю із матір'ю. Не врахування цього при вирішенні спору і встановлення способу спілкування позивача із дитиною виключно за домовленістю із відповідачем та у його присутності може протиправно обмежити їх участь у вихованні дитини.

Відтак, суд вважає необхідним зазначити у рішенні про врахування стану здоров’я малолітнього при здійсненні способів участі батька у вихованні дитини та надати сторонам право за їх взаємною згодою змінювати періоди спілкування, що буде відповідати як інтересам малолітнього так і інтересам сторін. Вказані обмеження не є порушенням диспозитивності чи виходом за межі позову.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з метою найкращого забезпечення інтересів дитини, з урахуванням всіх обставин, що мають істотне значення, треба визначити наступний спосіб участі позивача у вихованні малолітнього сина - друга та четверта субота та неділя кожного місяця та липень місяць кожного року без обов’язкової присутності матері дитини та за умови задовільного стану здоров’я дитини, надавши батькам право змінювати порядок та час (в тому числі канікулярний період) спілкування з дитиною за їх взаємною згодою.

Зазначені графіки спілкування позивача із сином не будуть порушувати режиму дитини, сталий уклад життя сторін, відповідатимуть інтересам дитини та не суперечитимуть законним інтересам позивача та відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено повністю, тому із відповідача на користь позивача слід стягнути суму сплаченого судового збору та витрати на правову допомогу.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 13, 19, 76, 82, 133, 141, 258-259 ЦПК України, ст.ст. 19, 141, 157, 159 СК України, ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.9, 18 Конвенції про права дитини, суд,, -

ВИРІШИВ :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей Звенигородської райдержадміністрації, орган опіки та піклування Звенигородської міської ради, про визначення способів участі у вихованні дитини - задовольнити.

Визначити способи ОСОБА_1 участі у вихованні його сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом призначення наступних днів та годин побачень з сином:

-друга та четверта субота та неділя кожного місяця та липень місяць кожного року без обов’язкової присутності матері дитини та за умови задовільного стану здоров’я дитини, надавши батькам право змінювати порядок та час (в тому числі канікулярний період) спілкування з дитиною за їх взаємною згодою.

Стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 понесені ним витрати за сплату судового збору в сумі 704,80 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 500 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст виготовлено 24.05.2018р.

Суддя Д.І. Сакун