Постанова № 74274924, 23.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/854/18Головуючий по 1 інстанції ОСОБА_1 Категорія: 27 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2

секретар: Матюха В.І.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»

відповідачі - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27 жовтня 2017 року у складі судді Таратіна В.О.,:

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтуванні позову зазначено, що 3 листопада 2006 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 08/2006/840к782, за яким банк надав відповідачу кредит в сумі 12 000,00 доларів США строком до 3 листопада 2016 року під 11,00 % річних та платою за управління кредитом із розрахунку 0,42% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом. Мінімальний необхідний платіж по даному договору становить 203,24 доларів США.

3 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договір поруки, згідно з яким останні добровільно поручилися перед позивачем за належне виконання позичальником взятих на себе зобов’язань, що витікають з кредитного договору.

Банком своє договірне зобов’язання щодо надання кредиту виконано в повному обсязі.

Зважаючи на прострочення платежів згідно Кредитного договору, станом на 6 червня 2016 року заборгованість перед банком склала: 12 642,99 доларів США.

Позивач просив суд:

- стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором розраховану станом на 6 червня 2016 року, а саме заборгованість по кредиту в розмірі 3 547,33 доларів США, заборгованість по відсоткам в розмірі 599,68 доларів США, заборгованість по оплаті за управління кредитом в розмірі 284,36 доларів США, а всього 4 431,37 доларів США;

- стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість по сплаті неустойки за порушення умов кредитного договору розраховану станом на 6 червня 2016 року, а саме заборгованість по сплаті пені в розмірі 205 307,41 гривень;

- стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором розраховану станом на 6 червня 2016 року, а саме заборгованість по кредиту в розмірі 3 547,33 доларів США, заборгованість по відсоткам в розмірі 599,68 доларів США, заборгованість по оплаті за управління кредитом в розмірі 284,36 доларів США, а всього 4 431,37 доларів США;

- стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість по сплаті неустойки за порушення умов кредитного договору розраховану станом на 6 червня 2016 року, а саме заборгованість по сплаті пені в розмірі 205 307,41 гривень;

- стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «КБ «Надра» понесені судові витрати в рівних частинах.

Заочним рішенням Золотоністького міськрайонного суду Черкаської області від 27 жовтня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором розраховану станом на 6 червня 2016 року, а саме: заборгованість по кредиту в розмірі 3 547,33 доларів США, заборгованість по відсоткам в розмірі 599,68 доларів США, заборгованість по платі за управління кредитом в розмірі 284,36 доларів США, а всього 4 431,37 доларів США.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість по сплаті неустойки за порушення умов кредитного договору розраховану станом на 6 червня 2016 року, а саме заборгованість по сплаті пені в розмірі 205 307,41 гривень.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором розраховану станом на 6 червня 2016 року, а саме: заборгованість по кредиту в розмірі 3 547,33 доларів США, заборгованість по відсоткам в розмірі 599,68 доларів США, заборгованість по платі за управління кредитом в розмірі 284,36 доларів США, а всього 4 431,37 доларів США.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість по сплаті неустойки за порушення умов кредитного договору розраховану станом на 6 червня 2016 року, а саме заборгованість по сплаті пені в розмірі 205 307,41 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Надра» судовий збір в сумі 4 741,51 грн.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2018 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Золотоністького міськрайонного суду Черкаської області від 27 жовтня 2017 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_5 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Золотоністького міськрайонного суду Черкаської області від 27 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, оскільки судом не було досліджено суттєві факти, які прямо впливають на договірні правовідносини, а саме, як і коли ОСОБА_5 повернула частину суму кредитного боргу, а також інші питання, які слід було взяти до уваги при прийняття оскаржуваного судового рішення.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_5Є зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про правомірність стягнення на користь банку суми заборгованості по оплаті за управління кредитом у розмірі 284,36 дол. США. Також суд не перевірив наявність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів.

Крім того, скаржник зазначає, що при розподілі судових витрат, судом не було враховано, що ОСОБА_5 є інвалідом ІІ групи та звільнена від сплати судового збору.

Учасники справи не скористалися своїм правом для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Заслухавши ОСОБА_5 та її представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення прийшов до висновку що підлягає до стягнення з позичальника та поручителів сума заборгованості за кредитним договором та неустойка за порушення умов кредитного договору.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

З матеріалів справи вбачається, що 3 листопада 2006 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 08/2006/840к782, за яким банк зобов’язався надати відповідачу кредит в сумі

12 000,00 доларів США під 11% річних та платою за управління кредитом із розрахунку 0,42% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (т. 1 а.с. 10-11).

Відповідно до п.п. 3.3.2-3.3.4 Кредитного договору Позичальник взяв на себе зобов’язання повернути кредит до 3 листопада 2016 року включно, шляхом сплати суми мінімально необхідного платежу в розмірі 203,24 дол. США щомісячно до 5 числа поточного місяця.

Згідно п. 1.3.1 Кредитного договору плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно, протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,42 % від розміру фактичного залишку заборгованості по кредиту.

Пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що у випадку прострочення виконання зобов’язань Позичальника, щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків. Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 1 (один) відсоток від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

3 листопада 2006 року ОСОБА_5 отримала кредитні кошти в сумі 12 000, 00 дол. США, що еквівалентно 60 600,00 грн. (т. 1 а.с.14).

З договорів поруки, що були укладені між банком та ОСОБА_6, ОСОБА_7 3 листопада 2006 року, вбачається, що Поручитель поручається перед Кредитором за належне виконання ОСОБА_5 взятих на себе зобов’язань, що витікають з Кредитного договору № 08/2006/840к782 від 3 листопада 2006 року (т.1 а.с. 12, 13).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 08/2006/840к782 від 3 листопада 2006 року, станом на 6 червня 2016 року, заборгованість ОСОБА_5 перед банком становить: 12 642,99 доларів США, що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ 1 дол. США=25,002072 грн. становить 316 100,84 грн., яка складається з наступного:

- 3 547,33 доларів США (що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 88 690,60 грн.) - заборгованість по кредиту (в тому числі прострочена);

- 599,68 доларів США (що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 14 993,24 грн.) - заборгованість по відсоткам (в тому числі прострочена);

- 284,36 доларів США (що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 7 109,59 грн.) - комісія за управління кредитом;

- 8 211,62 доларів США (що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 205 307,41 грн.) - пеня (т. 1 а.с. 15-21).

23 червня 2016 р. ПАТ «КБ «Надра» звернувся до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з письмовою вимогою про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором (т. 1 а.с. 22), яка була отримана адресатами 26 червня 2016 року (т.1 а.с. 23).

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Ч. 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом так і від будь-кого з них окремо.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_5 отримала кошти за кредитним договором, що нею не заперечується, отже банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав.

Проте, позичальник належним чином свої зобов'язання не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість, відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 08/2006/840к782 від 3 листопада 2006 року, що була надана позивачем до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 15-21).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом ( ст.611 ЦК України).

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Доводи апеляційної скарги про те, що встановлення в кредитному договорі плати за управління кредитом суперечить вимогам закону та не зазначено які саме послуги входять в дану оплату є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 розділу ІІ «Доходи і витрати банку» Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 255, в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, комісійні доходи і витрати (далі - комісії) - операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою. Комісії, що отримані (сплачені) банком за зобов'язання з кредитування (резервування кредитної лінії) під час ініціювання або придбання кредиту, визнаються невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту, якщо є ймовірність того, що кредитний договір буде укладено. Якщо строк наданого зобов'язання з кредитування закінчується без надання кредиту, то на кінець строку зобов'язання комісії визнаються комісійними доходами (витратами). Комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг, визнаються доходами (витратами). До них належать: комісії за розрахунково-касове обслуговування клієнтів; комісії за обслуговування кредитної заборгованості; комісії за резервування кредитної лінії, які розраховуються на пропорційній часу основі протягом строку дії зобов'язання; комісії за управління інвестицією тощо.

Вказане свідчить про те, що під час укладення кредитного договору банк керувався чинними на той час Правилами № 255 та визначив у пункті 1.3.1 договору плату за управління кредитом в розмірі 0,42 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом. А позичальник підписуючи Кредитний договір погодився з даними умовами, що не суперечать вимогам законодавства.

Крім цього, про визнання договору недійсним в цій частині ОСОБА_5 до банку зустрічних позовних вимог не заявляла.

В судовому засіданні при апеляційному розгляді справи ОСОБА_5 визнала розрахунок заборгованості, що був наданий банком до суду першої інстанції та зазначила, що останній платіж нею був здійснений 12 грудня 2014 року.

Тому, колегія суддів, дослідивши розрахунок заборгованості за кредитним договором та взявши до уваги? що даний розрахунок визнаний ОСОБА_5, а доказів належного, виконання договору та погашення кредиту і процентів за користування ним позичальником не надано, тому відсутні підстави вважати зобов'язання ОСОБА_5 за кредитним договором припиненими.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Якщо умовами договору кредиту передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає у такому ж розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обчислення установленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред'явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Зазначена правова позиція висловлена і в постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року № 6-1455цс17, в якій були встановлені подібні правовідносини.

Відповідно до пункту 5.3 договорів поруки договір закінчується належним виконанням Позичальником взятих на себе зобов’язань по Кредитному договору чи виконанням Поручителем своїх зобов’язань, згідно з умовами цього договору (т. 1 а.с. 12-13).

Пунктом 3.3.4 кредитного договору передбачено, що кінцевий термін повернення кредиту – 3 листопада 2016 року (т. 1 а.с. 10-11).

Пунктом 3.3.3 Кредитного договору визначено, що щомісячні платежі здійснюються щомісячно до 5 числа поточно місяця.

Останній платіж за кредитним договором був здійснений позичальником 12 грудня 2014 року, відповідно до розрахунку заборгованості.

З вимогою про дострокове погашення заборгованості за кредитом договором банк звернувся до позичальника та поручителів 23 червня 2016 року (т. 1 а.с.22-23).

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в справі № 6-53цс14 в постанові від 17.09.2014 року.

Згідно з ч. ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Враховуючи вищезазначене підстав для припинення договорів поруки, що були укладені 3 листопада 2006 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_6, між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7, за наведеними в апеляційній скарзі доводами немає.

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що банк правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителів.

Встановлено, що позивач уклав окремі договори поруки з поручителями. Відтак, останні не дали спільної поруки, а тому не несуть солідарної відповідальності перед позивачем. Відповідальність поручителів перед позивачем є солідарною разом з боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, ч. 1 ст. 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір у тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її неспівмірність із розміром основного зобов'язання.

Розмір заборгованості та штрафних санкцій (розмір неустойки), їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати або не застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 4 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, суд може з власної ініціативи застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України до вимог про стягнення пені, за умови, що розмір нарахованої пені значно перевищує розмір збитків.

Оскільки вбачається, що розмір пені значно перевищує розмір основного боргу, то колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені з 205 307, 41 грн. до 80 000 грн., що підлягає стягненню на користь банку.

Також при постановлені оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо стягнення судового збору з ОСОБА_5, виходячи з наступного.

Відповідно до п.9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди І та ІІ груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст. 141 ЦПК України, зокрема, якщо сторону на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, а з другої сторони стягуються судові витрати на корить осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Оскільки, відповідно до Довідки до акта огляду медико-санітарною експертизою комісією серія 12ААА № 872116, вбачається, що ОСОБА_5 є інвалідом ІІ групи з 5 жовтня 2017 року, тому суд дійшов до помилкового висновку, задовольнивши вимоги в частині стягнення судового збору з відповідача, який відповідно до ЗУ «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення підлягає скасуванню в частині вимог про стягнення судових витрат, а також зміні в частині позовних вимог щодо розміру стягнення пені на користь банку.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27 жовтня 2017 року змінити в частині визначення розміру пені, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» та скасувати в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» судового збору в сумі 4741,51 грн.

Зменшити розмір пені, який підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» з 205 307,41 грн. до 80 000 грн.

Зменшити розмір пені, який підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» з 205 307,41 грн. до 80 000 грн.

В задоволені вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про стягнення з ОСОБА_5 судового збору – відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 25 травня 2018 року

Судді Н.І. Гончар

ОСОБА_4

ОСОБА_2