Рішення № 74274770, 17.05.2018, Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/1912/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.05.18 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді - Пухарєвої О.В.

секретаря – Кульки О.М.,

за участю

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, в якому просила :

- визнати транспортний засіб марки MERSEDES-BENZ VITO 109 CDI, кузов номер WDF63960113343024, 2007 року випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_1 спільним майном подружжя ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2;

-визнати за позивачем право власності на Ѕ ідеальну частку в автомобілі марки MERSEDES-BENZ VITO 109 CDI та стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача Ѕ частку вартості автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 109 CDI замість частки у спільному майні подружжя , що становить 132500 грн.;

-припинити право спільної сумісної власності на транспортний засіб MERSEDES-BENZ VITO 109 CDI, кузов номер WDF63960113343024, 2007 року випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_1

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що із 21.07.2015 вона перебуває в шлюбі із ОСОБА_4, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції, за актовим записом № 137. Від спільного подружжя дітей не має. Сімейне життя із відповідачем не склалося через різні погляди на життя, непорозуміння, які часто виникали між ними та ревнощі зі сторони відповідача. З кінця січня 2017 сторони не проживають як подружжя та не ведуть спільного господарства. Оскільки в добровільному порядку відповідач розірвати шлюб відмовляється та існує спір про поділ майна, позивач просить суд розірвати шлюб, оскільки його продовження суперечить її інтересам.

Крім того позивач ОСОБА_1 посилається на те, що під час шлюбу за спільні кошти 04.01.2017 сторни придбали транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ VITO 109 CDI, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, кузов № WDF63960113343024, за ціною 10000 дол. США, що на даний час становить 265000 грн., який був зареєстрований за відповідачем.

Не зважаючи на те, що спірний транспортний засіб придбаний за спільні кошти подружжя, відповідач не визнає, що вказане майно є їхньою спільною власністю подружжя.

З цих підстав позивач просила визнати спірний автомобіль спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки в автомобілі та в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути із ОСОБА_4 на її користь 1/2 частку вартості вказаного автомобіля, замість частки у спільному майні подружжя та припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на вказаний автомобіль.

Представник позивача та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, обґрунтувавши вищенаведеним та просили їх задовольнити. Представник позивача пояснила, що на час звернення до суду із даної позовною заявою позивачу не було відомо про відчуження відповідачем спірного транспортного засобу. Проте, оскільки цей автомобіль придбано під час перебування у шлюбі, а продано без її згоди після припинення фактичних шлюбних відносин до розірвання шлюбу, позивач просить стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію половини вартості цього автомобіля на дату його придбання, яка становила 10000 доларів США, що в перерахунку по курсу долара на гривню становить 132500 гривень (1/2 частка).

Представник відповідача в судовому засіданні, позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення, мотивуючи тим, що спірний автомобіль на даний час відчужений, а кошти отримані від його продажу поділені між сторонами.

Ухвалою судді Заставнівського районного суду Чернівецької області від 15.05.2017 в порядку вжиття заходів забезпечення позову, накладено арешт на транспортний засіб марки MERSEDES-BENZ VITO 109 CDI, кузов номер WDF63960113343024, 2007 року випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_1 ( а.с.93).

Заслухавши доводи сторін, показання свідків, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.07. 2015 року (а.с.7). Дітей від даного шлюбу не має.

Як вбачається з повідомлення регіонального сервісного центру в Чернівецькій області МВС України від 30.10.2017 №31/24/08-3073 за відповідачем ОСОБА_4 з 04.01.2017 року зареєстрований транспортний засіб марки MERSEDES-BENZ VITO 109 CDI, кузов номер WDF63960113343024, 2007 року випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_1 ( а.с.93). Зазначена перереєстрація автомобіля відбулася на підставі договору купівлі – продажу 7344/2017/276660 транспортного засобу від 04.01.2017, укладеного між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_4 ( а.с.94).

Зазначене також підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.108) та показаннями свідків.

Так допитана в якості свідка позивач ОСОБА_1 пояснила суду, що спірний автомобіль марки Мерседес був придбаний сторонами під час перебування у шлюбі 04.01.2017 у ОСОБА_5 за 10000 доларів США. Вона не заперечувала, щоб ОСОБА_4 зареєстрував автомобіль на своє ім’я. Половину коштів на придбання автомобіля в інтересах її сім’ї надала її мама. Де знаходить в даний час автомобіль їй не відомо. Вона допускає, що автомобіль проданий без її згоди, проте коштів від його продажу вона не отримувала.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8В показали суду, що у ОСОБА_4 не було особистих грошей на придбання автомобіля. Спільні сімейні кошти позивач та відповідач отримували як дохід від продажу товарів на Калинівському ринку. Частину коштів на придбання автомобіля надала мати позивача ОСОБА_6 В січні 2017 подружжя ОСОБА_4 купили мікроавтобус Мерседес у подруги позивача ОСОБА_9

Свідок ОСОБА_9 показала суду, що являється подругою позивача. У власності її сина перебував мікроавтобус Мерседес, білого кольору, який 04.01.2017 її син ОСОБА_5 продав ОСОБА_4 за 10000 доларів США. При цьому за автомобіль розраховувалася ОСОБА_1, яка сама особисто передала їй гроші.

Судом встановлено, що не зважаючи на заборону відчуження транспортного засобу згідно ухвалу судді Заставнівського районного суду Чернівецької області від 15.05.2017 про забезпечення позову, вказаний автомобіль, 30.05.2017 відповідач згідно договору купівлі – продажу, укладеного суб’єктом комісійної торгівлі транспортними засобами ФОП ОСОБА_10 на підставі договору комісії відчужив на користь ОСОБА_11, який в подальшому 02.06.2017 згідно договору купівлі – продажу відчужив автомобіль ОСОБА_12 Зазначене підтверджується відповіддю регіонального сервісного центру в Чернівецькій області МВС України від 06.12.2017 №31/24/08-3512 (а.с.106), копіями договорів купівлі-продажу від 30.05.2017, 02.06.2016, актів огляду транспортних засобів, реєстраційних карт ТЗ, заявам про перереєстрацію автомобіля (а.с. 107-117).

Рішенням Заставнівського районного суду від 23.11.2017 року, яке набрало законної сили 12.12.2017 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.147). Зазначеним рішенням встановлено, що з кінця січня 2017, після скандалу, який відбувся 25.01.2017 сторони проживають окремо, будь-яких стосунків не підтримують. Ведення спільного господарства та фактичні шлюбні відносини між ними припинені.

З вищевикладеного вбачається, що спірний автомобіль марки MERSEDES-BENZ VITO 109 CDI був придбаний сторонами в період шлюбу, а продаж зазначеного автомобіля було здійснено відповідачем до розірвання шлюбу в судовому порядку, але після припинення фактичних шлюбних відносин та ведення спільного господарства.

Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно із частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Пункт 24 постанови вказує, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Пунктом 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63 СК України, частиною першою статті 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Враховуючи, що спірний автомобіль набутий сторонами під час перебування у шлюбі, суд визнає його об’єктом спільної сумісної власності подружжя.Оскільки при зверненні до суду позивач просила присудити їй грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль, суд не вирішує питання про визнання за нею права власності на Ѕ частину автомобіля, при цьому вважає, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації половини його вартості, з огляду на те, що автомобіль відчужений відповідачем без згоди позивача, чим порушено право власності останньої.

Приймаючи до уваги роз'яснення, які викладені у п. 22, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», враховуючи, що при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлено, що відповідач здійснив його відчуження проти волі позивача не в інтересах сім'ї, суд вважає, що вартість такого майна враховується при поділі, при цьому ця вартість майна при недосягненні згоди між сторонами визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. За таких обставин, у даному випадку при поділі майна подружжя, дійсну вартість автомобіля слід визначити згідно експертної оцінки автомобіля, яка була проведена на підставі ухвали суду.

За висновком № 008/2 судової авто-товарознавчої експертизи від 12.03.2018 ринкова вартість автомобіля марки MERSEDES-BENZ VITO 109 CDI, кузов номер WDF63960113343024, 2007 року випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_1 на дату оцінки складає 189886 гривень (а.с.168-190).

Суд вважає, що визначена висновком експерта дійсна вартість спірного автомобіля відповідає його реальній ринковій вартості, оскільки указана в цьому висновку вартість не спростована відповідачем, що в силу принципу змагальності є його процесуальним обов’язком у випадку заперечення позовних вимог.

Таким чином Ѕ частина вартості спірного автомобіля складає 94943 гривні, що належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Таким чином, ґрунтуючись на вимогах чинного законодавства, яким врегульовано правовідносини щодо поділу майна, яке є об’єктом спільної сумісної власності подружжя суд прийшов до висновку про необхідність захисту порушених прав позивача шляхом стягнення у порядку поділу спільного майна подружжя з відповідача на її користь половини вартості спірного майна.

Аналогічні правові висновки містяться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.05.2017 в справі №686/765/15-ц та постанові Верховного Суду від 04.04.2018 в справі №637/404/15-ц (провадження №61-7888св18).

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що спірний автомобіль відчужено згідно договору купівлі - продажу та на час розгляду справи належить на праві власності іншій особі - ОСОБА_12, суд вважає що позовна вимога про припинення права спільної сумісної власності на спірний автомобіль є безпідставною, а отже задоволенню не підлягає.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу; пов’язані із проведенням експертизи.

Положеннями ч.3 ст.141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадії розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно квитанцій, наданих позивачем при звернені до суду із даним позовом нею сплачено 1325 грн. судового збору за вимогу майнового характеру та 320 грн. при зверненні із заявою про забезпечення позову. Позов задоволено частково ( на 71,7%), у зв’язку з цим з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 950 грн .- за позовну заяву та 229,4 грн. - судовий збір за заяву про забезпечення позову.

Згідно приписів п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За проведення судової авто-товарознавчої експертизи позивачем сплачено 1885 грн., що підтверджується відповідною квитанцією, яка міститься в матеріалах справи. З огляду наведеного, з відповідача слід стягнути на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог витрати на експертизу в сумі 1351,6 грн.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст.137 ЦПК України визначено критерії, за якими визначається співмірність витрат на оплату послуг адвоката.

Однак, частиною 5 даної статті визначено, що зменшити розмір судових витрат суд може лише за клопотанням іншої сторони та за умови невідповідності таких витрат критеріям, що визначені у ч.4 ст.137 ЦПК України (тобто одночасно за наявності двох вищевказаних умов).

Відповідно до ч.6 ст.137 ЦПК України, обов'язок доведення співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, відповідачем будь-яких клопотань про зменшення розміру судових витрат не заявлялось.

За таких обставин, оскільки позовні вимоги задоволено частково (в обсязі 71,7%), відповідно до положень п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені нею витрати на професійну правничу допомогу її представника у розмірі 10755 грн. (15000*71,7/100 =10755), що підтверджується договором №9 про представництво в цивільному процесі від 23.02.2017, актом прийому-передачі наданих послуг від 16.05.2018 року; розрахунковими квитанціями №475726 від 23.02.2017, №475753 від 08.02.2018, №475766 від 15.05.2018, згідно яких позивачем сплачено представнику 15000 грн. за надання правничої допомоги.

Враховуючи вищенаведене, у відповідності до ч.3 ст.141 ЦПК України, приймаючи до уваги що дані витрати пов`язані з розглядом даної справи, їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд приходить до висновку, що у відшкодування судових витрат з відповідача на користь позивача слід стягнути 13286 грн., які складаються з : 11794 грн. – судового збору, 1351,6 – витрат на проведення судової експертизи, 10755 грн. – витрат на правничу допомогу.

На підставі ст..ст. 61,63,65,69,70,71 СК України, керуючись ст.ст.81,133,137,141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати автомобіль марки MERSEDES-BENZ VITO 109 CDI, кузов номер WDF63960113343024, 2007 року випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_1 об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсації за Ѕ частину вартості автомобіля MERSEDES-BENZ VITO 109 CDI, кузов номер WDF63960113343024, 2007 року випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_1 в розмірі 94943 гривні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати в розмірі 13286 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішеннядо апеляційного суду Чернівецької області через Заставнівський районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 25.05.2018.

Суддя О.Пухарєва