Рішення № 74274724, 22.05.2018, Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/399/18

Провадження №2/713/241/18

РІШЕННЯ

іменем України

22.05.2018 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Кибич І.А.

з участю секретаря Мірчева О.І.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Національного природного парку «Вижницький» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач НПП «Вижницький» звернувся в суд з позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу до відповідача ОСОБА_2

Посилаються на те, що вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 27.10.2016 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.367 ч.1 КК України (Службова недбалість). Відповідно до даного вироку судом встановлено, що через неналежне виконання своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них внаслідок незаконної рубки державним інтересам завдано збитків на суму 79814,00 грн. В межах даного кримінального провадження цивільний позов до обвинуваченого з боку державного обвинувачення не пред’являвся. З уваги на те, що правоохоронними органами не встановлено осіб, що скоїли незаконну рубку лісу заступником прокурора області був поданий позов до НПП «Вижницький» про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу незаконною порубкою невстановленими особами з посиланням на ст.1172 ЦК України, якою визначено що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Рішенням господарського суду Чернівецької області від 31.01.2017 року задоволено позов заступника прокурора Чернівецької області в повному обсязі незважаючи на те, що покладення обов’язку відшкодувати шкоду на юридичну або фізичну особу за даною статтею пояснюється тим, що працівник у даному випадку юридично втілює його волю, тобто юридична або фізична особа реалізує свою цивільну праводієздатність, зокрема, деліктоздатність, через дії працівників юридичне сприймаються як дії самої юридичної або фізичної особи, а скоєння злочином працівником не є волею юридичної особи. Львівський апеляційний господарський суд залишив рішення суду першої інстанції без змін і НПП «Вижницький» сплатив шкоду, завдану навколишньому середовищу, завдану внаслідок скоєння злочину. Посилаючись на ст.1191 ЦК України, вважають, що НПП «Вижницький» має право зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_2

Просять стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь НПП «Вижницький» - 79814,00 грн., матеріальної шкоди, сплаченої за завдання лісовим насадженням внаслідок незаконної порубки лісу невстановленими особами через його злочинну службову недбалість та стягнути судові витрати.

В судовому засіданні представник НПП «Вижницький» - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилався на обставини викладені в позові, просив задовольнити.

В судове засідання відповідач та його представник ОСОБА_3 не з’явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що є відомості в матеріалах справи. До початку розгляду представник відповідача подав заяву про розгляд справи за їх відсутності, поданий відзив підтримують. Посилаються на те, що звертаючись до суду із вказаним позовом позивач просить стягнути з нього збитки, завдані незаконною рубкою дерев на підставі ст.ст.1166, 1191 ЦК України. В даному випадку спірні правовідносини щодо відшкодування збитків, заподіяних порушенням лісового законодавства, кваліфікуються, як відносини із відшкодування позадоговірної шкоди. З вироку Вижницького районного суду Чернівецької області від 27.10.2016р. по справі № 713/1643/16-к (абзац 4 стор. 2, абзац 2 стор. 3) вбачається, що рубка дерев відбулась в період 11.08.2015 р. по 19.04.2016 р. невстановленими особами, що і підтверджує позивач в своєму позові. Враховуючи викладені вимоги закону вважає, що встановлено наявність шкоди, заподіяної державі незаконною рубкою дерев у сумі 79814,00 грн. та наявність його вини у службовій недбалості, внаслідок чого допущено самовільну рубку дерев, однак не встановлено саме його протиправної поведінки у безпосередньому зрубі цих дерев та відповідно не встановлено причинного зв'язку між заподіяною шкодою та саме його протиправною поведінкою. Тобто відсутній склад правопорушення, що виключає його цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану незаконною рубкою дерев, яку просить стягнути позивач. Як вбачається із вироку Вижницького районного суду Чернівецької області від 27.10.2016 року шкода в розмірі 79814,00 грн. була розрахована та наявна на час його проголошення - 27.10.2016 року. Оскільки ні в вироку, ні в позові не вказано дати розрахунку, то можна вважати, що з цього часу почався перебіг строку позовної давності, в розумінні ч.1 ст.261 ЦК України. Натомість, позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди аж 05.02.2018 року, тобто із пропуском встановленого ч.3 ст.233 КЗпП України строку. Просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Судом встановлено, що вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 27.10.2016 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 10 жовтня 2016 року між підозрюваним ОСОБА_2, за участю захисника ОСОБА_4, та прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури ОСОБА_5. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.367 ч.1 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100,00 (П’ять тисяч сто) гривень з позбавлення права обіймати посади, пов’язані із здійсненням владних повноважень, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків строком на 1 рік 6 місяців, що підтверджується його копією.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 31 січня 2017 року по справі (№926/4356/16) позов першого заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі державної екологічної інспекції в Чернівецькій області, Берегометської селищної, Вижницького району Чернівецької області, задоволено. Стягнуто з НПП «Вижницький» на користь держави в особі Державної екологічної інспекції шкоду в сумі 79814,00 грн. та судові витрати. Рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання вимог вищевказаного рішення НПП «Вижницький» було повністю сплачено дану шкоду 28.09.2017 року, що підтверджується повідомленням про безспірне списання коштів з рахунка боржника №04-32/920 від 29.09.2017 року.

За положеннями ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними і рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають, зокрема, у сфері трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Таким чином, до правовідносин працівника та роботодавця з приводу матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду слід застосовувати положення Глави ІХ КЗпП України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За загальним правилом за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ч. 1 ст. 132 КЗпП України). Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (ч. 2 ст. 132 КЗпП України).

Згідно зі ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть: працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям

Статтею 134 КЗпП України визначено випадки, за яких працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Такий вид матеріальної відповідальності покладається на працівників у разі, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з НПП «Вижницький», а саме ОСОБА_2 з 10 серпня 2015 року було прийнято на роботу у Солонецьке природоохоронне науково-дослідне відділення на посаду майстра з охорони природи, що підтверджується копією наказу №28-к від 10.08.2015 року.

Вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 серпня 2015 року між т.в.о. директора НПП «Вижницький» ОСОБА_6 та ОСОБА_2, як майстром з охорони природи, було укладено договір №42, за умовами якого працівник взяв на себе повну матеріальну відповідальність за всі передані йому матеріальні цінності.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.

За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету ОСОБА_7 Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях Секретаріату Всесоюзної ОСОБА_7 Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, при цьому посада майстра лісу не входить до переліку осіб, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність, як по посаді так і по виконуваній роботі.

Згідно з посадовою інструкцією майстра з охорони природи, до посадових обов'язків відповідача ОСОБА_2 входить охорона лісів та інші обов'язки, пов'язані із захистом лісу.

Отже, робота ОСОБА_2 безпосередньо не була пов'язана із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей.

Таким чином, письмовий договір про повну матеріальну відповідальність з працівниками, посади або виконувана робота яких в цьому Переліку не містяться, не може бути підставою для покладення на відповідача матеріальної відповідальності у повному розмірі за заподіяну позивачеві з його вини шкоду.

Інших підстав для покладення на відповідача ОСОБА_2 повної матеріальної відповідальності немає

За таких обставин, відповідно до ст.132 ч.1 КЗпП України, відповідач ОСОБА_2 повинен відповідати за шкоду, спричинену позивачу «НПП «Вижницький», у сумі, що не перевищує його середній місячний заробіток.

При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок). Для розрахунку середнього заробітку береться заробітна плата, яка нараховується працівникові за два місяці, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник працював менше двох місяців (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 "Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками").

Відповідно до п.п.2, 3 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як вбачається з довідки про доходи ОСОБА_2 №17 від 22.05.2018 року останніми повними робочими місяцями, що передували події, були квітень та травень 2016 року. Загальна сума доходу за вказаний період становить 5396,33 грн. Таким чином, його середній місячний заробіток за квітень-травень 2016 року складає 2698,16 грн.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з'ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами у справі доказів, суд, враховуючи положення ст.132 КЗпП України, вважає, що позов НПП «Вижницький» про відшкодування шкоди в порядку регресу підлягає задоволенню частково в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку ОСОБА_2

Що стосується клопотання відповідача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, судом встановлено наступне.

Статтею 233 КЗпП України встановлено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Зокрема, за приписами ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

Як роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2017 року НПП «Вижницький» в повному обсязі було сплачено вказану шкоду, з позовом до суду звернулись 06.03.2018 року, тобто в межах річного строку на пред'явлення регресного позову.

Виходячи з вищевикладеного заява відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності щодо відшкодування шкоди в порядку регресу - задоволенню не підлягає.

Згідно ч.1, п.3, ч.2 ч.10 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Суд також враховує роз’яснення, які містяться у п.36 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», про те, що вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

У зв’язку з викладеним, суд стягує з відповідача судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 60,00 грн. в дохід держави.

Відповідно до п.п.15.5 п.15 розділу ХІІІ перехідних положень цивільно-процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Керуючись ст.ст. 9, 1166, 1172, 1191 ЦК України,ст.ст.130, 132-134, 135-1, 233 КЗпП України, ст.ст.4, 13, ст.76, 77, 81, 82, 258-265, 354 ЦПК України, Суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Національного природного парку «Вижницький»- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП-3459312936), зареєстрованого та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Національного природного парку «Вижницький» (код ЄДРПОУ 21438930, 59233, смт.Берегомет, вул.Центральна, 27, Вижницького району Чернівецької області) заподіяну матеріальну шкоду в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 2698 (Дві тисячі шістсот дев’яносто вісім) гривень 16 (Шістнадцять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП-3459312936), зареєстрованого та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, судові витрати, а саме, судовий збір в сумі 60,00 (Шістдесят) гривень в дохід держави.

В задоволені решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення – з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Чернівецької області через Вижницький районний суд Чернівецької області.

Суддя: І. А. Кибич