Рішення № 74274614, 17.04.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 711/9681/17

Номер провадження2/711/11/18

17 квітня 2018 року

Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючий суддя: Дунаєв С.О.

при секретарі: Нарадько Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Придніпровського районного суду міста Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування та довічного утримання недійсними, визнання права власності в порядку спадкування, третя особа: ОСОБА_3 державна нотаріальна контора, -

представник позивача – ОСОБА_4, представник третьої особи – ОСОБА_5,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсними: 1) договір дарування 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, який був укладений 06.10.2012 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №2-2700; 2) договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 27.10.2012 за №2-2966; 3) договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 27.10.2012 за № 2-2974. Також позивач просила визнати за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

В обґрунтування позову зазначено, що 28.05.2017 померла бабуся позивача ОСОБА_6, а 05.10.2017 помер батько позивача ОСОБА_7. ОСОБА_6 і ОСОБА_7 мешкали та були зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_1 (раніше вул. Ватутіна) в м. Черкаси, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності № 6455, виданого органом приватизації Придніпровського районного виконавчого комітету м. Черкаси 20.04.1994 та зареєстрованого КП «ЧООБТІ» за № 531. 30.05.2007 ОСОБА_6 склала в інтересах свого сина ОСОБА_7 заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла йому все своє майно. 06.10.2012 ОСОБА_6 подарувала 1/2 частину належної їй на праві приватної власності АДРЕСА_3 ОСОБА_7, тому йому, згідно Договору дарування, посвідченого Другою ОСОБА_3 державною нотаріальною конторою 06.10.2012 за № 2-2700 та зареєстрованого у КП «ЧООБТІ» за № 531 належала 1/2 частка. Після смерті бабусі та батька залишилось спадкове майно, яке складається з квартири № АДРЕСА_4. 13.10.2017 позивач, як спадкоємець першої черги, надала заяву приватному нотаріусу ОСОБА_8 про прийняття спадщини після смерті свого рідного батька ОСОБА_7. 20.10.2017 вона ж, як спадкоємець за правом представлення, надала заяву приватному нотаріусу ОСОБА_8 про прийняття спадщини після смерті її рідної бабусі ОСОБА_6.

Разом з тим, за життя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у 2012р. уклали з відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_9 договори довічного утримання. При цьому ОСОБА_7 мав психічне захворювання, внаслідок чого від його імені діяла ОСОБА_6 на підставі довіреності. Проте, вказана довіреність була оформлена 06.10.2012 та посвідчена ще до того, як у ОСОБА_10 з’явилась власність у вигляді 1/2 частки спірної квартири.

27.10.2012 ОСОБА_6 підписала з ОСОБА_2 та ОСОБА_9 договір довічного утримання за № 2-2966, який також був посвідчено державним нотаріусом Другої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори ОСОБА_11, вдома за адресою: АДРЕСА_5 о 10.30год. у зв’язку з її хворобою та похилим віком, про що зазначено в тексті вказаного Договору. За змістом вказаного Договору, ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_2 і ОСОБА_9 з іншої сторони, уклали цей договір про те, що ОСОБА_6 передає у власність ОСОБА_2, ОСОБА_9, належну їй 1/2 частину трикімнатної квартири № АДРЕСА_6. Відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_9 зобов’язалися довічно повністю утримувати ОСОБА_6, забезпечувати її харчуванням, доглядом, необхідною допомогою, утримувати квартиру в належному стані, в разі смерті зобов’язалися її поховати. Через 10 хв. в цей же день за цією ж адресою, у зв’язку з хворобою ОСОБА_7, нотаріусом Другої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори ОСОБА_11 було посвідчено Договір довічного утримання за № 2-2974, за яким ОСОБА_7 з однієї сторони та ОСОБА_2 і ОСОБА_9 з іншої сторони, уклали цей договір про те, що ОСОБА_7 передає у власність ОСОБА_2, ОСОБА_9 належну йому 1/2 частину трикімнатної квартири № АДРЕСА_6. ОСОБА_2 та ОСОБА_9 зобов’язалися довічно повністю утримувати ОСОБА_7, забезпечувати його харчуванням, доглядом, необхідною допомогою, утримувати квартиру в належному стані, в разі смерті зобов’язалися його поховати. Після укладення та підписання вищевказаних договорів відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_9 не турбувалися ні про утримання ні про догляд ОСОБА_6 і ОСОБА_7. ОСОБА_6 самотужки продовжувала доглядати та утримувати свого безпорадного сина ОСОБА_7 поки не звернулася до позивачки у жовтні 2016 року. Тоді позивач почала доглядати бабусю і батька, яких після їх смерті поховала.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.02.2016 задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 та розірвано договір довічного утримання від 27.10.2012 в частині укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_9. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_5. Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.03.2016 розірвано договір довічного утримання від 27.10.2012 в частині укладення договору між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, та визнано за ОСОБА_10 право власності на 1/4 частину квартири за адресою АДРЕСА_5. Право власності на вищевказану квартиру, визнане судом за ОСОБА_6 та ОСОБА_7, так і не було зареєстровано ні ними особисто ні їх представниками.

26.06.2017 до Придніпровського суду м. Черкаси позивачем було подано заяву про визнання її батька ОСОБА_7 недієздатним та про призначення її його опікуном. Ухвалою судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.06.2017 було відкрито провадження. Призначена і виконана судово-психіатрична експертиза. 19.10.2017 повинен був відбутися судовий розгляд, але 05.10.2017 ОСОБА_10 помер. Вважає, що її батько ОСОБА_7, хоча і не був визнаний в передбаченому законом порядку недієздатною особою, але внаслідок тривалої та прогресуючої психічної хвороби не міг розуміти своїх дій, на час укладення та посвідчення оскаржуваних нею Договорів, а саме 06.10.2012, 27.10.2012.

А тому, відповідач ОСОБА_2, уклавши з її бабусею ОСОБА_6 та батьком ОСОБА_7 договори довічного утримання, незаконно заволоділа часткою спірної квартири, скориставшись тяжкими обставинами ОСОБА_6, яка будучи непрацездатною утримувала себе і свого непрацездатного фізично та психічно хворого сина, який з 1981 року мав діагноз «прогресуюча шизофренія з неврозоподібним синдромом», був визнаний інвалідом II групи «безтерміново» та потребував стороннього догляду. Договори було укладено на вкрай невигідних для неї умовах (догляд, утримання, допомога, визначені лише в розмірі 500 грн.).

Позивач є єдиною спадкоємицею після смерті свого батька ОСОБА_7 та в порядку представлення - єдина спадкоємиця після смерті своєї бабусі ОСОБА_6 та вважає, що Договори довічного утримання, укладені між відповідачем ОСОБА_2 і ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_7 порушують її законні права та інтереси, тому вона звернулась до суду з зазначеним позовом.

Ухвалою суду від 06.12.2017 відкрито провадження у справі.

17.01.2018 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_2 зазначила, що повністю визнає позовні вимоги, але заперечує проти покладання на неї судових витрат /а.с.68/.

Під час підготовчого провадження позивач надала письмову заяву від 31.01.2018, в якій зазначила, що від стягнення з відповідачки судових витрат відмовляється /а.с.72/, а також заяву від 12.03.2018, в якій просила позовні вимоги в частині визнання договору дарування 1/2 квартири № АДРЕСА_7 (Ватутіна) в Черкаси залишити без розгляду, в решті позовні вимоги підтримала та просила задовольнити /а.с.86/.

В судовому засіданні під час підготовчого провадження, що мало місце 12.03.2018р., позивач заявила, що підтримує уточнені позовні вимоги в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

Відповідач заявила суду, що визнає позовні вимоги в повному обсязі та підтримує свою позицію, викладену в письмовій заяві у формі відзиву.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, але надав заяву від 20.12.2017, в якій просив справу слухати без його участі.

У зв’язку з необхідністю уточнення кола відповідачів в підготовчому засіданні було оголошено перерву за клопотанням позивача до 17.04.2018р..

В судове засідання 17.04.2018р. учасники справи не з’явились, проте надали письмові заяви, в яких просили провести розгляд справи без їх участі. При цьому позивач зазначила, що підтримує уточнені позовні вимоги, а відповідач – визнає позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про можливість ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК у зв’язку з визнанням позову відповідачем.

За наслідками підготовчих дій судом достовірно встановлено та об’єктивно підтверджується матеріалами цивільної справи, що на підставі свідоцтва про право власності на житло № 6455 від 20.04.1994 ОСОБА_6 була власником квартири за адресою: АДРЕСА_8 /а.с.29/.

06.10.2012 вона подарувала 1/2 частку квартири своєму синові, ОСОБА_7, що підтверджується договором дарування /а.с.16/

27.10.2012 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, ОСОБА_9 був укладений договір довічного утримання, який посвідчений державним нотаріусом Другої черкаської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 за № 2-2966 /а.с.17/.

Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_6 передала у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_9 належну їй на праві власності 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_8, тобто по 1/4 частини квартири кожному, а ОСОБА_2 та ОСОБА_9 зобов'язалися довічно повністю утримувати її, забезпечувати харчуванням, доглядом, необхідною допомогою, утримувати квартиру в належному стані, в разі смерті поховати її. Щомісячна вартість матеріального забезпечення становить 500,00 грн.

27.10.2012 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, ОСОБА_9 був укладений аналогічний за змістом договір довічного утримання, який посвідчений державним нотаріусом Другої черкаської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 за № 2-2974 /а.с.18/.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.02.2016 розірвано договір довічного утримання від 27.10.2012 в частині укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_9. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_5 /а.с.23/.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.03.2016 розірвано договір довічного утримання від 27.10.2012 в частині укладення договору між ОСОБА_7 та ОСОБА_9. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/4 частину квартири за адресою АДРЕСА_5 /а.с.20-22/.

Отже, на теперішній час фактично право власності на спірну квартиру розподілено наступним чином: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – по 1/4 частці (не зареєстровані в Державному реєстрі прав на нерухоме майно), ОСОБА_2 – 1/2 частка (зареєстрована у встановленому законом порядку /а.с.30-33/).

Натомість укладання договорів довічного утримання між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з одного боку, та ОСОБА_2 – з іншого, відбулось з порушенням засад волевиявлення з боку відчужувачів, тобто вимог ч.3 ст.203 ЦК, оскільки такі договори укладені відчужувачами під впливом тяжких для них обставин (тяжка хвороба відчужувачів, гостра потреба в матеріальній допомозі) і на вкрай невигідних умовах (очевидна непропорційність розміру блага, що втрачають/набувають сторони за договором довічного утримання), що згідно ч.1 ст.233 ЦК є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Недійсність правочинів з відчуження права власності на спірну квартиру за договорами довічного утримання має наслідком відновлення права власності у відчужувачів, а отже таке право автоматично входить до складу спадщини ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6, яка є бабусею позивачки, 28.05.2017 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 30.05.2017 /а.с.7/. За життя нею було складено заповіт від 30.05.2017р, за яким вона заповідала все своє майно своєму синові – ОСОБА_7 /а.с.15/.

Згідно ст.1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а тому після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне їй майно у вигляді 1/2 частини спірної квартири

Частиною 1 ст.1269 ЦК передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Проте ОСОБА_7 не прийняв у встановленому законом порядку спадщину після смерті ОСОБА_6, оскільки помер 05.10.2017р. до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 06.10.2017 /а.с.12/. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частки спірної квартири.

З інформативних довідок приватного нотаріуса ОСОБА_8 від 16.04.2018 за № 141/01-16 вбачається, що після смерті ОСОБА_7, щодо оформлення спадкових прав на майно померлого 13.10.2017 було подано заяву про прийняття спадщини лише однією особою – донькою померлого ОСОБА_1, як спадкоємцем першої черги, внаслідок чого заведено спадкову справу ;№23-2017. Крім того, 24.11.2017 ОСОБА_1 також подала заяву щодо оформлення спадкових прав на майно померлої ОСОБА_6, внаслідок чого було заведено спадкову справу №28-2017. Отже після смерті ОСОБА_6Ф, та ОСОБА_7 з заявою про прийняття спадщини звернулась лише одна особа - ОСОБА_1, яка відповідно є єдиним спадкоємцем майна обох померлих спадкодавців.

Відповідно до ст.1276 ЦК, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини, померлого, переходить до його спадкоємців на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, становить менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Згідно ч.1 ст.1297 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Натомість ч.3 ст.1296 ЦК передбачено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено обов’язок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. А зі змісту ч.4 ст.334 ЦК вбачається, що не проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, є підставою вважати, що таке право не виникло.

Разом з тим, за змістом ст.328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК).

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На теперішній час позивач реалізувала своє право на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7, але через відсутність державної реєстрації права власності спадкодавців, позивач позбавлена можливості зареєструвати своє право на спадкове майно, що є фактично порушенням законних інтересів позивача, яке виникло, зокрема, внаслідок укладання та реєстрації оспорюваних договорів довічного утримання з відповідачем, яка на теперішній час зареєстрована як власник спірної квартири.

Тож фактично позивач набула право на набуття у власність спірної квартири в порядку спадкування, але позбавлена можливості реалізувати таке право, отримати відповідний документ, що його підтверджує та здійснити державну реєстрацію такого права.

Згідно ст. 392 ЦК власник майна може пред'явити позов про визнання його право власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тож спір між сторонами виник з договірних правовідносин, а також стосується відносин щодо набуття права власності, що регулюється нормами Цивільного кодексу України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст.2 ЦПК).

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб’єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК).

Відповідно до положень ст.13 ЦПК цивільне судочинство ґрунтується на принципі диспозитивності, відповідно до якого сторони розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною четвертою статті 206 ЦПК передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оцінивши обставини справи, суд дійшов висновку, що визнання відповідачем позову не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб та не суперечить вимогам ст.ст.215, 216, 233, 236, 328, 392, 1223, 1261, 1276, 1296 ЦК, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд враховує клопотання позивача про відсутність потреби відшкодовувати понесені нею судові витрати за рахунок відповідача. Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК та ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Судові витрати позивача складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду. Позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір по вимогах немайнового характеру (визнання трьох договорів недійсними) в сумі 1920грн /а.с.1/ та вимозі про визнання права власності на спадкове майно 1473грн /а.с.2/.

Враховуючи, що позовні вимоги в частині визнання договору дарування 1/2 частини квартири, укладеного 06.10.2012 між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, за заявою позивача залишено без розгляду, то судовий збір відносно цієї вимоги (640грн) не підлягає поверненню (п. 4 ч. 1 ст. 7 Закон у України «Про судовий збір»).

Щодо іншої частини судових витрат (2753грн), то враховуючи положення ст.ст.11, ч.3 ст.141, ч.1 ст.142 ЦПК, беручи до уваги процесуальну поведінку учасників справи та обставини, що передували зверненню позивача до суду, керуючись принципом пропорційності, необхідним є повернення на користь позивача з державного бюджету 50 відсотків від цієї суми судового збору, що складає 1376,50 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 7, 10-13, 82, 141, 142, 200, 206, 259, 265, 268, 273 Цивільно-процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідчений 27.10.2012 державним нотаріусом Другої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за №2-2966.

Визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, посвідчений 27.10.2012 державним нотаріусом Другої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за №2-2974.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, яка розташована за адресою: вул. Гетьмана ОСОБА_12 (Ватутіна)АДРЕСА_9, м. Черкаси,- реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна – 1170178271101.

Повернути на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 1376 (одна тисяча триста сімдесят шість)грн. 50 (п’ятдесят)коп., сплаченого за квитанцією №0.0.900392780.1 від 22 листопада 2017р. у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Інші понесені ОСОБА_1 судові витрати не відшкодовувати.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити дане рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1, народилась 26.08.1981р. в м. Черкаси, РНОКПП – НОМЕР_1, місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2;

Відповідач - ОСОБА_2, народилась 10.05.1968р. в с. Телепине Кам’янського району Черкаської області, РНОКПП – НОМЕР_2, місце проживання за адресою: вул. ОСОБА_12 (Ватутіна), буд. 231. кв. 65, м. Черкаси.

Повний текст рішення складений 25 квітня 2018 року.

Головуючий: ОСОБА_13