Постанова № 74273836, 22.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 травня 2018 року

м.Харків

справа № 643/9748/14-ц

провадження № 22-ц/790/1521/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Колтунової А.І., Кругової С.С.

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – ОСОБА_2,

треті особи – ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківське міське управління юстиції

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківське міське управління юстиції про витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційними скаргами представників Григорян ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 07 грудня 2017 року, постановлене під головуванням судді Єрмак Н.В., в залі суду в місті Харкові,

в с т а н о в и в :

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківське міське управління юстиції. З урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила витребувати із володіння відповідача, як добросовісного набувача, на її користь квартиру № АДРЕСА_1, яка вибула з володіння не з її волі, та припинити право власності відповідача на спірну квартиру.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 07 грудня 2017 року позов задоволено. Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно - квартиру № АДРЕСА_1. Припинено право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що позивач не набула право власності на спірну квартиру, оскільки після укладення договору дарування від 01 липня 2005 року, у встановленому законом порядку не зареєструвала своє право власності. Вказує на наявність кримінального провадження за ч.4 ст. 358 КК України – про використання ОСОБА_1 підробленого документу – договору дарування спірної квартири від 01.07.2005 року, яке знаходиться в провадженні СВ Московського ВП ГУНП в Харківській області, наполягала на тому, що підпис на договорі дарування виконаний не ОСОБА_8, оскільки остання за своє життя зверталася до правоохоронних органів з приводу підробленого договору дарування спірної квартири. Наполягає на застосуванні строку позовної давності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на те, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки доказів прийняття в дар спірної квартири позивачем суду не надано.

В апеляційній скарзі представники ОСОБА_4 – ОСОБА_9, ОСОБА_7 просять скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, стягнути з позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказують, що правочин купівлі-продажу від 29.07.2008 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, не є нікчемним, а є оспорюваним правочином, потребує відповідного рішення суду щодо визнання його недійсним, проте таких вимог позивач не заявляв. Вважають, що спірне нерухоме майно було незаконно витребувано від добросовісного набувача без визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 липня 2008 року.

Представник позивача ОСОБА_10 подала відзив на апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представників ОСОБА_4, просила відхилити їх апеляційні скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_4 та на апеляційну скаргу ОСОБА_2, вказала, що будь-яких заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг не має, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача виникло право власності на спірну квартиру під час укладення договору дарування. Квартира № АДРЕСА_1 придбана відповідачем за відплатним договором у особи, яка не мала права її відчужувати; спірна квартира вибула з володіння позивачки не з її волі, що є підставою для витребування майна з чужого незаконного володіння.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, була власником квартири № АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02.03.1998 року (а.с. 20 т.2).

За договором дарування від 01 липня 2005 року ОСОБА_8 подарувала спірну квартиру своїй онуці ОСОБА_1 (договір дарування посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстровано в реєстрі за № 6-444) (а.с.7 т.1).

13 липня 2008 року ОСОБА_8 подала до БТІ заяву про видачу їй дубліката свідоцтва про право власності на спірну квартиру у зв’язку із втратою оригіналу.

29 липня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_2 (а.с.18 т.2).

30 липня 2008 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 продала квартиру ОСОБА_4

25 грудня 2010 року ОСОБА_4 продала квартиру ОСОБА_2

07 квітня 2011 року ОСОБА_8 померла (а.с.12 т.1).

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що вона є власником квартири № АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 01 липня 2005 року, тому спірна квартира підлягає витребуванню із володіння ОСОБА_2, оскільки квартира придбана відповідачкою за договором в особи, яка не мала права її відчужувати.

Відповідно до ст. 717, ч. 2 ст. 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Матеріали справи свідчать про те, що договір дарування від 01 липня 2005 року посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_11

Пунктом 4 зазначеного договору дарування встановлено, що під час нотаріального посвідчення цього договору Дарувальник передав Обдарованому ключі та технічний паспорт на вищезазначену квартиру. Сторони усвідомлюють, що цим актом підтверджено прийняття Дарунку від Дарувальника Обдарованому.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивачка набула права власності на спірну квартиру під час укладення договору, оскільки вона прийняла документи, які посвідчують право власності на квартиру, оригінал технічного паспорту та символ речі ( ключі від спірної квартири ), що відповідно до ч.4 ст. 722 ЦК України є прийняттям дарунка, - відповідає фактичним обставинам справи.

Доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо того, що позивачка не набула права власності на спірне нерухоме майно, оскільки після укладення договору дарування у встановленому законом порядку не зареєструвала своє право власності, - не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Спеціальною нормою закону, а саме ч.1 ст. 722 ЦК України, визначений момент набуття обдарованим права власності на дарунок – з моменту прийняття дарунка.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 в день укладення договору дарування, 01.07.2005 року, отримала оригінал договору дарування та ключі від спірної квартири, що свідчить про прийняття нею дарунка.

За таких обставин, право власності на спірну квартиру позивачкою набуто правомірно на підставі договору дарування від 01.07.2005 року, а відсутність реєстрації права власності у державному реєстрі не позбавляє позивачку права власності на квартиру, набуту на законних підставах.

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 набула права власності на спірну квартиру з моменту прийняття дарунка, тобто з моменту вчинення правочину – 01.07.2005 року.

Разом з тим, 29.07.2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири на підставі отриманого ОСОБА_8 дубліката свідоцтва про право власності на квартиру. За даним договором ОСОБА_8 відчужила майно, яке вона не мала права відчужувати, оскільки на 29.07.2008 року не була її власником.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому слід зазначити, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Судовим розглядом встановлено, що спірна квартира вибула із володіння власниці ОСОБА_1 поза її волею, тому висновок суду про наявність підстав для витребування квартири у добросовісного набувача відповідає закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги представників ОСОБА_4 про те, що договір купівлі-продажу від 29.07.2008 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 є оспорюваним правочином, потребує відповідного рішення суду щодо визнання його недійсним, проте таких вимог позивач не заявляла, а без визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 липня 2008 року неможливо витребувати майно у добросовісного набувача, - також не приймаються колегією суддів до уваги, бо добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння, а не визнання договору про відчуження майна недійсним.

Відповідний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 16 вересня 2015 року у справі №6-1203цс15.

Крім того, матеріали справи містять рішення Московського районного суду м.Харкова від 08 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2, треті особи: Приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_12, ОСОБА_4, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним (а.с.13-14 т.1). Вказаним рішенням позовні вимоги було задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_2, укладений 29.07.2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 Рішенням суду апеляційної інстанції від 14.06.2013 року рішення Московського районного суду м.Харкова від 08 квітня 2013 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що позивачка не була стороною оспорюваного нею договору купівлі-продажу від 29.07.2008 року, тому обраний нею спосіб судового захисту (недійсність договору) є невірним, а вимог згідно ст. 388 ЦК України вона не заявляла (а.с.15-17 т.1).

Доводи апелянтів щодо недоведеності факту належності позивачці спірної квартири у зв’язку із невідповідністю договору дарування від 01.07.2005 року закону, оскільки на договорі не міститься особистого підпису дарувальника – ОСОБА_8, а лише написані прізвище, ім’я та по батькові, не ґрунтуються на законі. Відсутність підпису за умови власноруч написаного прізвища, ім’я та по батькові не має наслідком нікчемність правочину.

На даний час договір дарування, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_1, недійсним не визнаний, тому є чинним.

Посилання в апеляційній скарзі на пропуск позовної давності не може бути прийняте судом апеляційної інстанції, оскільки починаючи з червня 2010 року позивачка намагалась повернути на свою користь спірну квартиру, визнавши недійсним договір, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 (а.с.13-19 т.1).

Під час розгляду вищезазначеної справи ОСОБА_4 в грудні 2014 року продала квартиру ОСОБА_2, про що позивачка на час укладення такого правочину повідомлена не була.

Відповідно до ст. 256, ст. 257, ст.. 261, ч.2 ст. 264 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Таким чином, оскільки відсутні докази того, що позивачка була обізнана про зміну власника на час набуття відповідачем права на спірну квартиру за договором купівлі-продажу із ОСОБА_4, то відсутні підстави для застосування позовної давності.

Судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників Григорян ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 – залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 07 грудня 2017 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

ОСОБА_13

Повне судове рішення виготовлено 25.05.2018 року.