Постанова № 74271338, 14.05.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2018 року м. Кропивницький

справа № 404/5818/15-ц

провадження № 22-ц/781/292/18

Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

ОСОБА_1 (суддя доповідач),

ОСОБА_2;ОСОБА_3

за участю секретаря: Федоренко Т.О.

учасники справи: позивач – ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли;

відповідач – ПАТ КБ «ПриватБанк»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2017 року у складі судді: Галагана О.В. у справі за позовом ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним іпотечного договору, виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна, застосування наслідків недійсності правочину,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли звернувся в суд з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про:

- визнання недійсним кредитного договору № KGMDGK0158000009 від 18 вересня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли;

- визнання недійсним договір іпотеки від 18 вересня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли;

- виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 18 вересня 2007 р., а саме будинок загальною площею 75,50 кв. м., за адресою вул. Чехова 14 м. Кіровоград;

- зобов’язання ПАТ КБ «Приватбанк» повернути ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли у отримане ПАТ КБ «Приватбанк» на виконання умов за кредитним договором № KGMDGK0158000009 від 18 вересня 2007 року.

В обґрунтування вимог зазначено, що 18 вересня 2007 року між ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли та ВАТ КБ «Приватбанк», який відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», змінив назву на ПАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір № KGMDGK0158000009.

Згідно умов якого Банк надає позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті, в сумі 48 000,00 доларів США з урахуванням 11 928,80 доларів США на сплату страхових внесків, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7, а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредиті кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі (п. 1.1,7.1).

Оспорюваний кредитний договір суперечить вимогам закону, так як.

Станом на 19 вересня 2007 року позикодавець не мав право видавати кредит готівковою в іноземній валюті фізичній особі для використання на території України. Одержання індивідуальної ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Всупереч вимогам п. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 80, 91, 92 ЦК України, ст. 11 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» позивачу при підписанні кредитного договору не надано інформацію про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність.

Перед укладенням договору споживчого кредиту Банк не повідомив позичальника у письмовій формі про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення). Таким чином, сукупна вартість (ціна) договору у гривні на момент підписання договору не була відома.

Позивач не міг передбачити зростання курсу іноземних валют втричі протягом дії кредитного договору, а Банк не надав йому необхідних пояснень щодо зростання сукупної вартості кредиту та відповідних грошових зобов’язань у гривні по споживчому кредиту в таких масштабах.

Графік платежів складений у іноземній валюті, але в ньому не відображено скільки необхідно сплачувати у національній валюті. Цей графік також не враховує суму страхових платежів, банківських комісій при придбанні споживачем валюти на погашення кредиту. Не надано інформацію щодо податкового режиму сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживачі, мають право, або відомості про те, у кого вони можуть одержати відповідну інформацію.

У спірному договорі немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які п.п. 3.2,3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, визнані обов’язковими. Також банківською установою не надавались окремі письмові документи з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживачів.

Ці факти є прикладом нечесної та агресивної підприємницької практики, коли споживача вводять в оману стосовно істотних умов договору, п.п.1 п. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Заявлені підстави свідчать про недійсність правочину.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2017 року частково задоволено позов.

Визнано недійсним кредитний договір № KGMDGK0158000009 від 18.09.2007 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли з моменту його укладення. Визнано недійсним іпотечний договір від 18.09.2007 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли з моменту його укладення. В порядку розподілу судових витрат стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли судові витрати в сумі 10 500,00 грн. Застосовано до сторін наслідки недійсності правочину - реституцію, за якою: стягнуто з ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти в розмірі 48 000,00 доларів США. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли, грошові кошти в розмірі 56 197,60 доларів США.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить про скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалення нового про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно з’ясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. А саме, не враховано, що договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли не заявляв додаткових вимог щодо умов договору, як під час укладення договору, так і в подальшому, протягом майже 7 років з дати його укладення виконував умови договору, взагалі не допускаючи прострочення зобов’язання. В день підписання оспорюваного правочину позивач отримав передбачену даним договором суму кредиту, а також примірник договору, що давало йому додаткову можливість детально вивчити його умови та протягом 14 днів з дня отримання кредиту відмовитись на підставі ч. 6 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від даної послуги. Перед укладення договору позивач підписав Інформаційний лист з умовами кредитування, який містить відомості щодо валюти кредиту, суми, розміру відсоткової ставки, витрат пов’язаних з укладенням договору, опис схеми кредитування, строк кредитування, розмір щомісячного платежу, реальний розмір відсоткової ставки та інше. Належних та допустимих доказів порушення зі сторони Банку положень ст. 203 ЦК України позивачем не надано. Проводячи експертизу експертом невірно визначено реальну відсоткову ставку, оскільки в розрахунок включено кредитну лінію у розмірі 11 928,80 доларів США на сплату страхових платежів, які сплачуються Банком у випадку та в порядку, передбаченому п. п. 2.1.3,2.2.7 кредитного договору. Якщо обраховувати без врахування кредитної лінії розрахунки експерта збігаються з сумами зазначеними у Інформаційному листі. Згідно Додатку № 1 до експертизи, сума щомісячних платежів у висновку експерта та в кредитному договорі не співпадає лише в дати сплати страхових платежів по кредиту. Оскільки позичальник самостійно не сплачував страхові платежі, вони сплачувалися за рахунок кредитних коштів згідно п. 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору. Експерт не мав права проводити дану експертизу та був зобов’язаний повернути матеріали справи без виконання, оскільки питання, які поставлені на вирішення експертизи виходили за межі його спеціальних знань, а також у експерта була відсутня необхідна кількість матеріалів для проведення повного дослідження. Застосовуючи реституцію та стягуючи з Банку грошові кошти в розмірі 56 197,60 доларів США, судом не враховано, що позивач зобов’язаний повернути Банку не тільки кредитні кошти, але й сплатити відсотки за весь час їх користування, оскільки, грошові кошти за кредитним договором надаються у тимчасове користування на умовах повернення, строковості і платності.

Більш того, позов подано з пропуском строку позовної давності. Оскільки оригінал кредитного договору ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли отримав в момент його підписання, а тому починаючи з 18.09.2007 р. він мав можливість у будь-який час дослідити положення договору, провести економічну експертизу та відповідно дізнатися про порушення своїх прав. Підстав, що перешкоджали позивачу на протязі 7 років звернутися до суду за захистом свого порушеного права позивачем не зазначено. Судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання Банку про застосування до даних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, ОСОБА_6, який представляє інтереси ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначається, що під час укладення договору ЗАТ КБ «ПриватБанк» не був уповноваженим Банком на здійснення валютних операцій на видачу кредиту в іноземній валюті резидентам України фізичним особам для використання на території України. Посилання відповідача на дозвіл, як на підставу повноважень Банку, що має право здійснювати відповідні валютні операції з валютними цінностями, є помилковим. Оскільки переліком повноважень зазначених в додатку до дозволу не передбачено здійснення валютних операцій на видачу кредиту в іноземній валюті фізичним особам для використання на території України. Строк позовної давності в даних правовідносинах спливає відповідно до п. 5 ст. 261 ЦК України. Судово-економічною експертизою від 20.01.2017 року № 2094 встановлено реальну відсоткову ставку, а також невідповідність вимогам законодавства використання відповідачем рахунків для руху коштів для погашення процентів по кредиту, тіла кредиту та інших умов кредитного договору. Враховуючи експертний висновок Банком не дотримано вимог ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме не надано в письмовій формі всі можливі схеми погашення кредиту, що призвело до порушення прав позивача, як споживача фінансових послуг та до введення його в оману щодо реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту. В кредитному договорі визначено, що валютою кредиту є долари США. Однак, зазначена умова кредитного договору суперечить чинному законодавству, оскільки грошовою одиницею є гривня. Умови кредитного договору є несправедливими внаслідок нечесної підприємницької практики Банку. У договорі відсутні відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту, а також умови які п. 3.1,3.2, 3.3, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, визнанні обов’язковими. За викладеного, умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків на погіршення становища споживача.

Апеляційне провадження відкрито 15 січня 2018 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли та його представника ОСОБА_6, а також пояснення представника відповідача ОСОБА_5, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступного.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIІІ внесено зміни до ЦПК України від 18.03.2004 року, які набирали законної сили з 15.12.2017 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 3 ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року, встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно п. 9 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В порядку ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За статтею 264 ЦПК України – під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Попередньою редакцією ЦПК передбачалось, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (в редакції до 15.12.2017 року). Під час ухвалення рішення суд вирішує питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин (в редакції до 15.12.2017 року).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час укладення договору Банк приховав від позичальника повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту. Про вказані порушення позичальник дізнався лише перед зверненням до суду та вході судового розгляду його доводи були підтвердженні шляхом проведення експертного дослідження, у зв’язку з чим відсутні підстави для застосування до даних правовідносин строків позовної давності.

Проте, даний висновок здійснений без дотримання норм як матеріального так і процесуального права.

Встановлено, що 18 вересня 2007 року між ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли та ЗАТ КБ «ПриватБанк», який відповідно до вимог ЗУ «Про акціонерні товариства», змінив назву на публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» укладено кредитний договір № KGMDGK0158000009 (т. 1 а.с.8-9).

За умовами (пункт 7.1) Банк зобов’язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 18.09.2007 року по 18.09.2027 рік включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 48 000,00 доларів США на наступні цілі: придбання нерухомості, а також у розмірі 11 928,80 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 Договору. Періодом сплати вважати період з 18 по 23 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 597,78 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - позичальник зобов’язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів ( п. 7.1) (т. 1 а.с.8-9).

Також 18 вересня 2007 року між ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» укладено іпотечний договір (т. 1 а.с. 235-237).

Відповідно до п. 35.3 якого, в забезпечення виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 75,5 кв.м, житлова площа 53,5 кв.м., який розташований за адресою: м. Кіровоград вул. Чехова буд. 14. Майно належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 2949 від 17.09.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Позивач оспорює правочини, як такі що не відповідають вимогам Закону, а саме положенням ч.5 ст. 203 ЦК, ст.ст. 215,227 ЦК та ст.ст. 11,15,19 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Так, частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з правочинів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

За змістом ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 статті); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 статті); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 статті); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 статті).

В порядку ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 статті); якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обов’язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1 ст. 81 ЦПК ).

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Рішення є законним тоді коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Висновок суду про наявність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, не ґрунтується на вищевказаних положеннях права.

ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного ним Банку, отримавши всю передбачену законодавством інформацію перед укладенням договору, що відповідає статтям 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статтям 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Про що зазначено в анкеті-заяві (т. 1 а.с.77).

Власноручно підписав кредитний договір, чим підтвердив факт ознайомлення з елементами вартості кредиту, які він повинен сплачувати по договору та умовами кредитування. Укладеним договором чітко визначено умови та порядок погашення, валюта кредитування, права та обов’язки сторін, тому сторона повністю ознайомлена з усіма умовами кредиту. До Банку із заявами про надання додаткової інформації по кредитному договору не звертався.

Позивач ознайомився з умовами кредитування та скористався можливістю на отримання споживчого кредиту в іноземній валюті.

При цьому, позичальник не реалізував своє право на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту відповідно до ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, не просив змінити або роз’яснити окремі його положення.

За ч.1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відсутність у Банка ліцензії на здійснення валютних операцій також заявлено в підставу позову.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Іноземна валюта як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до частини другої статті 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно частини третьої статті 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

В порядку ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і строки таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п.в ч. 4.ст. 5).

На момент виникнення спірних правовідносин законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті, як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Згідно п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року за № 275 письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є Генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року за № 15-93.

Відповідно до п. 2.3. вищевказаного Положення за наявності банківської ліцензії та умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є Генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відтак, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

ЗАТ КБ «ПриватБанк» входить до списку Банків, які отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення в тому числі й валютних операцій.

Матеріалами справи підтверджено, що на час укладення спірного договору у ЗАТ «ПриватБанк» діяла Банківська ліцензія № 22 від 4 грудня 2001 року, зареєстрована Національним Банком України у березні 1992 року, дозвіл № 22-2 від 29 липня 2003 року та додаток до дозволу із переліком операцій з валютними цінностями, які має право здійснювати Банк, в тому числі й залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (т. 1 а.с.24-26).

Отже, ЗАТ КБ «ПриватБанк» як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19,47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність») банківську ліцензію на здійснення валютних операцій та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання), а резидент – отримувати кредит.

Оспорюваний кредитний договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений в 2007 році, тобто до набрання чинності Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», що вніс зміни в ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». На момент укладення ЗАТ КБ «ПриватБанк» мав необхідний перелік документів (банківську ліцензію, дозвіл НБУ та додаток до нього) для здійснення кредитування в іноземній валюті (т. 1 а.с.24-26).

За таких обставин є безпідставними вимоги про визнання укладеного між сторонами кредитного договору недійсним із вищевикладених підстав, а також з огляду на те, що сам позивач з умовами кредитування (вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті) погодився.

Отримавши від ЗАТ КБ «ПриватБанк» кошти у іноземній валюти, ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли не висловлював заперечень з цього приводу, кошти використав на власний розсуд.

Правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України, як укладеного унаслідок введення позичальника в оману з боку Банку, нечесної підприємницької діяльності Банку та несправедливих умов договору, є самостійними підставами визнання правочинів недійсними.

В підставу визнання спірної угоди недійсною, позивач посилався на приписи ст. ст. 11, 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливості умов оспорюваного правочину, оскільки на час укладення кредитного договору Банк не повідомив його про валютні ризики, пов’язані з підвищенням вартості валюти (долару США), орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту, внаслідок чого відповідач застосував нечесну підприємницьку діяльність, ввівши позивача в оману.

Разом з тим, будь-яких належних доказів на підтвердження введення його в оману ЗАТ КБ «ПриватБанк» під час укладення правочину, а також на підтвердження того, що умови кредитного договору є несправедливими позивачем суду не надано.

Незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, тому, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторона приймає на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором через підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та для визнання спірного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник, який добровільно погодився на отримання кредиту в іноземній валюті, діяв на власний розсуд та ризик, мав можливість, виходячи з динаміки зміни курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов’язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Матеріалами справи підтверджено, що 10 вересня 2007 року ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли власноруч заповнив анкету-заяву позичальника на отримання кредиту, в якій вказана бажана кредитна сума та зазначив, що він ознайомлений і згоден з умовами кредитування, які були надані йому у письмовій формі. Своїм підписом він підтвердив факт про надану йому повну інформацію про умови кредитування в ПриватБанку (а також його місце знаходження), а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями позичальника, тип відсоткової ставки, суму на яку кредит може бути виданий, орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування (т. 1 а.с.77).

Позичальник не повідомляв Банк про наявність у нього будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої йому інформації, як про особу і місце знаходження Банку, так і про умови отримання, користування та повернення кредиту.

Отримання кредиту в сумі 48 000,00 доларів США споживач не заперечує.

Посилання, що йому не було надано повну інформацію про сукупну вартість кредиту, спростовується матеріалами справи та не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач при укладенні спірного договору був повідомлений про всі істотні умови договору, добровільно підписав договір, на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов та в подальшому виконував умови договору.

Умови спірного договору містять інформацію щодо сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, кількість платежів та їх періодичність.

Договірні умови передбачені зазначеним кредитним договором не створюють дисбаланс прав та обов’язків на користь будь-якої сторони цієї угоди, а тому їх не можна кваліфікувати, як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права позивача, як споживача фінансових послуг.

За встановлених обставин, укладений між сторонами кредитний договір не суперечить нормам чинного на той час законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, під час укладення кредитного договору позивачу було надано необхідну інформацію про умови кредитування.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Щодо висновку експерта від 20 січня 2017 року за результатами проведеної судово-економічної експертизи Київською незалежною судово-експертною установою (т. 1 а.с. 124-147), здійсненого за ухвалою суду від 26 січня 2016 року, внаслідок задоволеного клопотання сторони позивача (т. 1 а.с. 97-98). То в ній зазначено, що за даними п. 7.1. кредитного договору № KGMDGK0158000009 від 18.09.2007 року процентна ставка за використання кредитних коштів становить 11,04% (0,92% на місяць). В межах наявних матеріалів, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання за кредитним договором № KGMDGK0158000009 від 18.09.2007 року, не визначені. А за результатами експертизи в межах наявних матеріалів встановлено:

- реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору № KGMDGK0158000009 від 18.09.2007 року складає 17,06% та є вищою від визначеною договором процентів за користування кредитом;

- абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору № KGMDGK0158000009 від 18.09.2007 року складає 107 260,49 дол. США. Щомісячні платежі (в т.ч. за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами), виходячи з базових умов передбачених на момент укладення кредитного договору № KGMDGK0158000009 від 18.09.2007 року складають: від 597,78дол. США до 1191,13 дол. США. Не вдалося встановити чи обґрунтовано нормативно і документально виконано операції ПАТ КБ «Приватбанк» з надання, оформлення кредиту, щодо повноти нарахування відсотків за кредитним договором № KGMDGK0158000009 від 18.09.2007 року, у зв’язку з відсутністю оформленого, відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ з організації касової роботи банків (в т.ч. Постанови Правління НБУ № 337 від 14.08.2003 року та Постанови Правління НБУ № 566 від 30.12.1998 р.) документального підтвердження з надання кредиту та графіку погашення заборгованості за кредитним договором № KGMDGK0158000009 від 18.09.2007 року з відображенням розмірів нарахованих процентів за кожним платіжним періодом (т. 1 а.с.124-147).

Встановивши на підставі висновку експерта ті обставини, що в межах наявних матеріалів справи, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту за кредитним договором не відповідають в певній частині укладеному зобов’язанню, суд першої інстанції при відсутності достатніх даних для визнання умов договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, безпідставно дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору недійсним у цілому, не встановивши всупереч статті 217 ЦК України обставин, які можна було кваліфікувати як несправедливі умови і які могли мати наслідком недійсність договору загалом. Судом залишено поза увагою, що позивач отримав кошти за договором в іноземній валюті, з моменту укладення спірного договору та користується ними, тривалий час сплачував борг.

У випадку сплати процентів за користування кредитом у більшому розмірі, ніж той, що передбачений умовами договору, позивач має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів. Вказане питання може бути вирішено в окремому порядку.

У результаті розгляду справи не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши, характер правочину і всі його істотні умови. На виконання умов договору про надання споживчого кредиту позивач без заперечень отримав кошти в іноземній валюті.

Висновок судово-економічної експертизи від № 2094 від 20.01.2017 року не доводить факту введення Банком позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та сукупної вартості кредиту.

Крім того із вищевказаного експертного висновку вбачається, що при дослідженні реальної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту при обрахуванні зазначених величин, експертом включено платежі за надані супутні послуги на користь Банку, а саме платежі за кредитну лінію у розмірі 11 928,80 доларів США на сплату страхових платежів, які сплачуються Банком у випадку та в порядку, передбаченому п. 2.1.3,2.2.7 кредитного договору.

Розмір щомісячних платежів згідно додатку № 1 до експертного висновку не співпадає лише в дати сплати страхових платежі по кредиту. У зв’язку з тим, що ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли самостійно не сплачував страхові платежі вони сплачувалися за рахунок кредитних коштів згідно п. 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору.

Отже встановлені у експертному висновку обставини самі по собі не можуть слугувати підставою для визнання недійсним кредитного договору.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими цивільно-процесуальним законодавством.

Судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової комплексної експертизи, не встановлена обґрунтованість такої вимоги та її доцільність.

За вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що при укладенні кредитного договору позивач діяв вільно, враховував власні інтереси, прийняв рішення про вибір контрагента та вступив з ним в договірні відносини, визначивши при цьому характер правочину, його умови (зміст), тобто сторонами спільно погоджено всі істотні умови.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції подано заяву про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності (т. 1 а.с.55).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

За п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Колегія суддів з урахуванням встановлених обставин дійшла висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли слід відмовити у зв’язку з недоведеністю його порушеного права.

Вимоги ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли про визнання недійсним іпотечного договору та застосування для сторін наслідки недійсності правочину не підлягають задоволенню, адже є похідними та залежать від задоволення вимоги про визнання недійсним кредитного договору.

Вимога про виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна не підлягає задоволенню з підстав того, що також є похідною та залежною від задоволення вимоги про визнання недійсним кредитного договору, а не за недоведеністю виникнення у позивача складнощів у виключенні майна з реєстру заборон на його відчуження у зв’язку з визнанням кредитного договору недійсним. Банк визначив межі оскарження і наполягав на повній відмові в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідно до ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

Щодо розподілу судових витрат в апеляційній інстанції, то згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. На момент подачі позову позивач звільнявся від сплати судового збору на підставі ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», у зв’язку з чим сплачений Банком за подачу апеляційної скарги судовий збір позивачем не відшкодовується.

Керуючись ст. 368, ст. 374, ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» – задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2017 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 ОСОБА_5 огли до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним іпотечного договору, виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна, застосування наслідків недійсності правочину – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 24.05.2018 р.

Суддя доповідач:

Судді: