Рішення № 74266882, 19.04.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/231/17

Провадження № 2/369/712/18

РІШЕННЯ

Іменем України

19.04.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

за участі секретаря Масовець К.В.,

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Тарасівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7 про визнання недійсним договору, -

в с т а н о в и в :

У січні 2017 року позивач звернувсь до суду за даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що у листопаді 2012 року вона отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,042га по вул. Шевченка, 199 в с.Тарасівка. У подальшому цільове призначення даної земельної ділянки було змінено з для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. 14 червня 2016 року їй стало відомо, що нібито дану ділянку було продано. Тому вона звернулась до нотаріуса про скасування довіреностей, виданими нею для оформлення права власності. Під час скасування довіреностей їй стало відомо, що дійсно 20 квітня 2016 року між ОСОБА_6 на підставі довіреності від 08 листопада 2013 року було продано її земельну ділянку його батьку - ОСОБА_5, з яким у неї неприязні стосунки. Дану довіреність вона видала ОСОБА_6, який є колишнім чоловіком її доньки, на його переконання, що за даною довіреністю він допоможе оформити на її користь право власності на земельну ділянку для ОСГ, а потім зміну цільового призначення. А в подальшому вона мала намір подарувати земельну ділянку своєму онуку для здійснення останнім підприємницької діяльності.

Для здійснення даних намірів вона розпочала будівництво ще навесні 2015 року, а станом на березень 2016 року вже було побудовано три приміщення для розміщення магазинів, інші виробничі приміщення, тобто на момент укладення оспорюваного договору земельна ділянка була забудована. Але даний факт був прихований відповідачем та неправомірно зазначено в договорі про відсутність самовільного будівництва. Також в договорі вказано, що умови даного договору відповідають інтересам продавця, а вартість земельної ділянки визначено на підставі оцінки в розмірі 40 799 грн.

Вказала, що вона не надавала жодних розпоряджень, повноважень будь-кому на розпорядження земельною ділянкою, її не повідомлялось про укладення даного договору. З нею не погоджувалась ні умови, ні ціна договору. Вказала, що жодних дій щодо схвалення даного правочину вона не вчинила, натомість скасувала всі довіреності. А оспорюваний правочин укладений внаслідок зловмисної домовленості відповідачів по справі, ОСОБА_6 діяв поза межами наданих йому повноважень, жодних коштів при укладенні договору не передавалось, та на підставі ст. 232 ЦК України даний договір має бути визнаний не дійсним. У добровільному порядку відповідачі відмовились відновлювати її порушене право.

Просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 квітня 2016 року, зареєстрований за №896, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7, щодо продажу земельної ділянки площею 0,042га, кадастровий номер 3222486601:01:031:5054, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Тарасівка, вул. Шевченка, 199; застосувати наслідки недійсності правочину: повернути їй, ОСОБА_4, (визнати за нею) право власності на земельну ділянку площею 0,042га, кадастровий номер 3222486601:01:031:5054, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Тарасівка, вул. Шевченка, 199; судові витрати покласти на відповідачів.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги підтримав. Просив суд задоволити позов.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 був допитаний як свідок та показав, що позивачка по справі видала йому довіреність, оскільки взагалі не бажала, щоб її турбували щодо цієї земельної ділянки. Оформленням всіх документів займався він. Всі умови договору погоджувались в усному порядку, та жодного разу позивачка не заявила про небажання продавати дану земельну ділянку.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 був допитаний як свідок та показав, що він мав бажання придбати дану земельну ділянку, тому і уклав даний договір. Всі кошти були передані в розмірі, вказаному в договорі, тому договір відповідає вимогам чинного законодавства.

У судовому засіданні приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7 суду пояснила, що спочатку ОСОБА_6 звернувся до неї щодо укладення договору, отримав роз’яснення, а в подальшому звернувся і уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки. Посвідчення даного правочину відповідає чинному законодавству та інструкції.

У судовому засіданні представники ОСОБА_6 та ОСОБА_5 проти позову заперечували, вважали, що матеріали справи не містять доказів зловмисної домовленості. Договір вчинений в межах виданої довіреності та відповідно до вимог чинного законодавства. Просили відмовити в задоволенні позову.

У судове засіданні представник Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не з’явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що з 25 квітня 1995 року ОСОБА_6 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2016 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 розірваний.

ОСОБА_8 є донькою позивачки ОСОБА_4, а ОСОБА_6 – сином ОСОБА_5

Рішенням Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №9/21 від 19 жовтня 2012 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с.Тарасівка, вул. Шевченка, площею 0,0420га.

09 листопада 2012 року ОСОБА_4 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,042га, кадастровий номер 3222486601:01:031:5054, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Тарасівка, вул. Шевченка.

Рішенням виконавчого комітету Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №83/11 від 23 вересня 2013 року присвоєно адресу земельній ділянці в с.Тарасівка, вул. Шевченка №199.

Рішенням Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №11 від 12 грудня 2014 року затверджений проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,042га, кадастровий номер 3222486601:01:031:5054, з ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Тарасівка, вул. Шевченка.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, які він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ст. 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до ст. 1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

08 листопада 2013 року ОСОБА_4 видала довіреність на ім’я ОСОБА_6, якою надала йому право користуватись та розпоряджатись належною їй земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Тарасівка, вул. Шевченка, а саме: продавати, обміняти, заставляти (в тому числі по зобов’язаннях інших осіб), здавати в оренду за ціну та на умовах за його розсудом, в разі необхідності здійснити зміну цільового призначення. Для чого надавалось право представлення її інтересів з усіма необхідними повноваженнями в тому числі розписуватись за неї, отримувати належні їй гроші, укладати договори оренди, купівлі-продажу, іпотеки, міни, тощо, та виконувати всі інші юридично значимі дії, пов’язані з цією довіреністю. Довіреність видана на підставі усного договору доручення з правом передоручення на строк три роки. При цьому, довіреність не містила обмежень ОСОБА_6 щодо здійснення повноважень щодо розпорядження та відчуження нерухомого майна.

Статтею 627 ЦК України, передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, як це передбачено ч.1 ст. 638 ЦК України.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Видаючи довіреність ОСОБА_4 самостійно визначила обсяг прав, наданих ОСОБА_6 при вчиненні дій щодо спірної земельної ділянки. У подальшому на підставі даної довіреності була розроблена документація та змінено цільове призначення земельної ділянки. Щодо доводів представника про необізнаність ОСОБА_6 про присвоєння поштової адреси і як наслідок є підтвердженням зловмисної домовленості, то дані доводи суд до уваги не бере, оскільки рішення ради прийнято 23 вересня 2013 року, а довіреність видана 08 листопада 2013 року, тобто присвоєння адреси відбулось до видачі довіреності та обізнаність ОСОБА_6 щодо даного рішення не впливає на дійсність виданої довіреності.

За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 656, 657 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

20 квітня 2016 року між ОСОБА_4, від імені якої діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності від 08 листопада 2013 року, та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7 зареєстрований за №896, щодо продажу земельної ділянки площею 0,042га, кадастровий номер 3222486601:01:031:5054, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Тарасівка, вул. Шевченка.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У п. 8 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

За ст.ст. 244, 246 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Встановлено, що договір купівлі-продажу вчинений на підставі довіреності від 08 листопада 2013 року, яку припинено лише 14 червня 2016 року.

Згідно вимог ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв’язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений правочин під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю. Його завдання полягає в тому, щоб реалізувати волю особи, яку він представляє. Словосполучення «зловмисна домовленість», що використовується в коментованій статті, судді трактують як навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання. Іншими словами, необхідна наявність навмисної змови представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення внаслідок цього несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої змови яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи він був укладений з метою завдати збитків довірителю.

Аналіз справ зазначеної категорії свідчить про те, що в деяких випадках суди не в достатній мірі розуміють, що для задоволення позовних вимог за ст. 232 ЦК необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.

Визнання такого правочину недійсним має різні правові наслідки, які залежать від того, що було підставою для представництва — довіреність, договір, акт юридичної особи чи інше. Якщо таке представництво здійснювалося за правочином, то в цьому випадку настають наслідки з відшкодування збитків та моральної шкоди, завданих довірителю. Тому для застосування наслідків за таким недійсним правочином суд має встановлювати не тільки факт зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а й наявність збитків та причинний зв’язок між зловмисною домовленістю і завданими збитками.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України суд сприяв здійсненню учасниками їх прав щодо заявлення клопотань про витребування доказів, забезпечення доказів, та обов’язок щодо доведення своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що між сторонами після розлучення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 склались напружені відносини. У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивачем по справі після отримання державного акту на право власності на земельну ділянку і видачею довіреністю, позивач розпочала будівництво, будь-яким чином повідомляла представника про неможливість відчуження спірної ділянки, не бажання укладати договори щодо розпорядження даним майном. Натомість, видаючи довіреність 08 листопада 2013 року ОСОБА_4 самостійно визначила обсяг прав представника, в тому числі укладати договори за ціну та на умовах за його розсудом. Пояснення представника позивача, що фактично кошти не передавались за даним договором, суд до уваги не бере, оскільки у договорі вказано про отримання коштів у повному обсязі від покупця. Дані обставини були підтверджені і показами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Позивач не надала доказів на спростування вказаним вище обставинам. Доводи позивача про здійснення нею будівництва на вказаній земельній ділянці не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються довідкою виконавчого комітету Тарасівської сільської ради №509 від 04 квітня 2016 року про відсутність будь-якої житлової забудови, відсутність розпочатого будівництва.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів «зловмисної домовленості», тобто наявність навмисних дій представника, тобто він усвідомлював, що вчиняв правочин всупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання, наявність навмисної змови представника однієї сторони ОСОБА_6 з іншою стороною ОСОБА_5 і виникнення внаслідок цього несприятливих наслідків для ОСОБА_4

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Тарасівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7 про визнання недійсним договору - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області (пп.15.5 п.15 ч.1 Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст виготовлено 25 квітня 2018 року.

Суддя