Постанова № 74266374, 24.05.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16201/16-ц

Провадження № 22-ц/779/670/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Малєєва А.Ю., Фединяка В.Д.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3;

представників ОСОБА_4: ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючим суддею Татаріновою О.А. 09 лютого 2018 року,

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості за договором позики. Позовні вимоги мотивував тим, що 07 жовтня 2015 року він надав відповідачу позику у розмірі 2 500 доларів США, які зобов’язався повернути до 01 січня 2016 року, що підтверджується власноручно написаною ОСОБА_2 розпискою. Посилаючись на те, що у зазначений термін відповідач грошові кошти йому не повернув, а на письмову вимогу про повернення вказаних коштів не відреагував, ОСОБА_4 з врахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики, з яких: 68 025 грн – сума позики, 2 180,61 грн – три відсотки річних від простроченої суми за період з 02.01.2016 року по 26.01.2017 року, 16 311,03 грн – проценти від суми позики за період прострочення з 07.10.2015 року по 26.01.2017 року, а також 865,17 грн сплаченого судового збору.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики, з яких: 68 025 грн – сума позики, 2 180,61 грн – три відсотки річних від простроченої суми за період з 02.01.2016 року по 26.01.2017 року, 16 311,03 грн – проценти від суми позики за період прострочення з 07.10.2015 року по 26.01.2017 року, а також 865,17 грн сплаченого судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм процесуального права. Зокрема, вказує відповідач, суд не вправі був ухвалювати заочне рішення, оскільки у судове засідання, 09.02.2018 року він не з’явився вперше. А тому, на його думку, суд першої інстанції повинен був відкласти розгляд даної справи. Апелянт звертає увагу суду й на те, що він був поза межами України, а тому не міг з’явитися у судове засідання та забезпечити явку свого представника. Також ОСОБА_2 зазначає, що у зв’язку з відсутністю в судовому засіданні, він був позбавлений подати письмові докази та заперечення, викликати свідків, які б підтвердили виконання ним зобов’язань за договором позики. Крім того, ОСОБА_2 вказує на те, що договір позики був укладений ним під примусом, а тому, на його думку, є підстави для призначення в даній справі почеркознавчої експертизи для встановлення психологічного стану, при якому була написана боргова розписка. Посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, просив заочне рішення суду скасувати, а справу направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

В надісланому на адресу суду відзиві позивач ОСОБА_4 зазначив, що відповідач був повідомлений про розгляд даної справи і мав можливість протягом усього розгляду справи, який тривав близько двох років, подати свої докази та заперечення. Також позивач вказував, що призначення почеркознавчої експертизи є недоречним, оскільки питання про визначення психологічного стану, при якому було написано той чи інший документ, до переліку питань, які вирішуються під час призначення такого виду експертизи не відносяться.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу з наведених мотивів підтримав. Додатково зазначив, що відповідач дійсно отримував кошти від позивача, і має борг перед ОСОБА_4, однак у значно меншому розмірі, ніж вказано у борговій розписці, підпис на якій не заперечується. Крім того, представник зазначив, що у зв’язку з неналежним повідомленням відповідача про розгляд справи, порушенням норм процесуального права, ОСОБА_2 не мав можливості надати суду відповідні докази, заявити клопотання про призначення графологічної експертизи. Тому, на його думку, заочне рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Представники ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги заперечили, зазначивши, що розгляд справи у заочному порядку відбувся після того, як суд першої інстанції виконав передбачені процесуальним законодавством вимоги щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи. Вказують, що у ОСОБА_2 була можливість за наявності відповідного бажання надати докази і заявити клопотання про призначення судової експертизи. Однак, він таким правом не скористався, а затягував розгляд справи. Рішення суду представники позивача вважають законним і обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання щодо повернення грошових коштів за договором позики, а тому є підстави для стягнення з нього заборгованості. При цьому, місцевим судом до цих правовідносин було застосовано правила статей 1046 – 1049 ЦК України щодо договору позики та положення статей 526, 611, 625 ЦК України стосовно загальних умов виконання зобов’язання та наслідків порушення умов виконання грошового зобов’язання.

Апеляційний суд з цими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.

Боргове зобов’язання ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_4 підтверджується письмовою розпискою на суму 2 500 доларів США на строк до 01.01.2016 року, оригінал якої долучено до матеріалів справи (а.с 65). Заборгованість, яка станом на 26.01.2017 року склала 86 516,64 грн, з яких: 68 025 грн – сума позики, 2 180,61 грн – три відсотки річних від простроченої суми за період з 02.01.2016 року по 26.01.2017 року, 16 311,03 грн – проценти від суми позики за період прострочення з 07.10.2015 року по 26.01.2017 року, підтверджується долученим до матеріалів справи розрахунком, правильність якого жодними належними та допустимими доказами не спростовано (а.с.38-39).

Апеляційний суд зауважує, що відповідач не заперечив, що ця розписка дійсно підписана ним. Твердження ОСОБА_2 про те, що розписка написана під психологічним тиском позивача, апеляційний суд відхиляє, оскільки, по-перше, відомостей про те, що відповідач з цього приводу звертався до правоохоронних органів, як і доказів протиправного впливу на нього при складенні розписки немає. А по-друге, факт написання розписки під впливом психологічного тиску може бути підставою для звернення до суду з позовом про визнання договору позички грошей недійсним, чого відповідачем зроблено не було.

Не заслуговують також уваги посилання апелянта на те, що суд першої інстанції, належним чином не повідомивши його про розгляд справи, ухвалив заочне рішення, порушивши норми процесуального права, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки з матеріалів справи вбачається, що про розгляд справи 09 лютого 2018 року представник ОСОБА_2 був повідомлений під розписку (а.с.71). А тому у відповідності до ч.5 ст. 130 ЦПК України, ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про призначення судового засідання. Більш того, з матеріалів справи вбачається, що розгляд даної справи неодноразово відкладався.

Що ж стосується тверджень представника відповідача про те, що у зв’язку з неналежним повідомленням відповідача про розгляд справи, заочне рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, то з цього приводу апеляційний суд зазначає, що передача апеляційним судом справи на новий розгляд до суду першої інстанції навіть за наявності такого порушення процесуального законодавства діючими нормами ЦПК України не передбачено.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції його було позбавлено подати свої письмові докази та заперечення, викликати свідків, заявити клопотання про призначення експертизи апеляційний суд також відхиляє, оскільки з моменту відкриття провадження у даній справі – з 07 грудня 2016 року відповідач ОСОБА_2, знаючи про відкриття провадження в даній справі, мав можливість скористатись своїми процесуальними правами.

Приймаючи до уваги вище викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в даній справі ухвалив рішення з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянта правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Тому підстав для скасування рішення немає.

Керуючись ст. ст. 274, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2018 року в даній справі – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Повний текст постанови складено 25 травня 2018 року.

Головуючий: В.А. Девляшевський

Судді: А.Ю. Малєєв

ОСОБА_7