Рішення № 74266119, 22.05.2018, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/7262/17

н/п 2/766/1797/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018року Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого – судді Прохоренко В.В.,

секретар Красновський В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ

У квітні 2017 року ОСОБА_1М звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» (далі ПАТ «Західінкомбанк») про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що 29 червня 2005року між ним та ПАТ «Західінкомбанк» укладено кредитний договір № 2906-Д-05, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 8000,00 доларів США, зі сплатою 15% річних за користування кредитом, строком дії до 29 червня 2010 року.

28.11.2008року ними укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № 2906-Д-05, за яким збільшено відсоткову ставку з 15% до 16% та додано додаткові пункти, що суттєво змінили умови договору, пунктом 6.6 введено третейську угоду.

29.10.2010 року між ним та банком було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, якою змінено пункт 1.1. кредитного договору та встановлено відповідальність позичальника за невиконання чи неналежне виконання умов договору у вигляді повернення суми кредиту на першу вимогу кредитора, а пунктом 1.2 угоди встановлено термін користування кредитом до 16.12.2010року, пунктом 1.3. додаткової угоди передбачено повернення кредиту в іноземній валюті – доларами США.

Оскільки, між ним і банком укладений договір споживчого в іноземній валюті, предметом якого є речі (відповідна сума іноземної валюти), що суперечить ч.1 ст.1054ЦК України, яка визначає, що предметом кредитного договору можуть бути лише гроші – українська гривня.

Договори споживчого кредиту в іноземній валюті за своєю юридичною природою не є кредитними договорами, а є класичним прикладом договорів позики, предметом яких можуть бути як грошові кошти, так і інші речі, визначені родовими ознаками.

Частина 1ст. 533ЦК України встановлює правило, за яким грошове зобов’язання має бути виконано виключно у гривнях.

Отже, невідповідність договору споживчого кредиту вимогам закону в момент його укладення тягне за собою недійсність такого договору відповідно до ст.215ЦК України і позичальник, який отримав споживчий кредит в іноземній валюті, має право звернутися до суду з позовом про визнання договору споживчого кредиту в іноземній валюті недійсним.

Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Окрім, того банком в порушення вимог ст.ст.15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» йому не надано жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформації про вірогідність і наслідки подорожчання, що спричинило придбання ним продукції(кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит, тобто правочин здійснено з використанням нечесної підприємницької практики.

З огляду на викладене, норми ст.ст.215, 236, 524, 533,548, 1054ЦК України, ст.ст.11,15,19Закону України «Про захист прав споживачів» позивач просив визнати недійсним кредитний договір №2906-Д-05 укладений 29 червня 2005 року між ним та ПАТ «Західінкомбанк», а також відшкодувати понесені ним судові витрати.

В судове засідання позивач не з’явився, надав повноваження представнику.

Представник позивача в останнє судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд установив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним(оспорюваний правочин).

Судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що 29 червня 2005року ОСОБА_1 та ПАТ «Західінкомбанк» уклали кредитний договір № 2906-Д-05, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 8000,00 доларів США, зі сплатою 15% річних за користування кредитом, строком дії до 29 червня 2010 року.

28.11.2008року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 2906-Д-05, за умовами, якої збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами у розмірі 16% та додано додаткові пункти, щодо забезпечення виконання зобов’язання. та визначено процентну ставку 10% річних у разі неповернення кредиту в строки визначені умовами договору, а також визначено, що спори, розбіжності та вимоги, які виникли при виконання даного договору підлягають розгляду у Постійно діючому третейському суді при Волинській міжрегіональній біржі.

29.10.2010 року сторонами було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору №2906-Д-05, якою змінено пункт 1.1. кредитного договору та встановлено відповідальність позичальника за невиконання чи неналежне виконання умов договору у вигляді повернення суми кредиту на першу вимогу кредитора, а пунктом 1.2 угоди встановлено термін користування кредитними коштами до 16.12.2010року

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"(з послідуючими змінами) - кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі – НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення.

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Отже, матеріалами справи підтверджено, наявність у відповідача відповідної ліцензії Національного Банку України на здійснення валютних операцій, а тому посилання позивача на недійсність правочину у зв’язку з наданням кредитором споживчого кредиту в іноземній валюті позбавлені правового обґрунтування та не узгоджуються із приписами ст.524 ЦК України, частини другої та третьої статті 533ЦК України.

Безпідставним є посилання позивача на те, що банком не було виконано приписи ст.ст.15,19 Закону України «Про захист прав споживачів», та не надано повної, своєчасної інформації про можливість різкого і значного подорожання кредиту, через зміну курсу долара США до гривні та про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що призвело до придбання продукції, яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит, що свідчить про нечесну підприємницьку практику.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до ст.7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконанні зобов’язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст.526 ЦК України)

Позивач свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов’язки за договором і погоджується з ними.

Банк свої зобов’язання за договором виконав, позичальник у свою чергу отримав те, на що розраховував – грошові кошти для споживчих потреб в іноземній валюті і повинен був розуміти можливість зміни курсу гривні до долара США, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Зростання курсу долара США – валюти кредиту не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки позичальник мав можливість передбачити в момент укладення договору зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти – гривні та її девальвації й можливості отримання кредиту в національній валюті.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору недійсним.

На підставі викладеного, ст.ст. 6-7, 192, 203,215,524,533, 627, 1054 ЦК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. 6-13, 76-79, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Херсонської області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, до для початку функціонування Єдиної судової інформаційно – телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Суддя В.В.Прохоренко