Постанова № 74263674, 10.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/935/18 Справа № 205/9626/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пищида М.М.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого: – Пищиди М.М.,

суддів: – Ткаченко І.Ю., Демченко Е.Л.

за участі секретаря:– Григор»євої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про розподіл боргів подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначив, що в період перебування із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, з метою придбання житла, ним було укладено договір позики, на умовах якого позикодавець надав йому суму у розмірі 18000 доларів США, а він зобов’язувався повернути кошти у строк до 29.04.2016 року.

Шлюб із відповідачкою розірвано 17 вересня 2013 року.

29 листопада 2016 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з нього на користь ОСОБА_4 стягнуто суму боргу за вказаним договором позики в сумі 457 920,00 грн.

Посилаючись на викладені у позові обставини, позивач просив суд визнати присуджену рішенням суду суму заборгованості спільним боргом подружжя, а за відповідачкою суму зобов’язання у розмірі 228 960,00 грн. та зобов’язати відповідача виконати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2016 року спільно із ним, позивачем в рівних частинах.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розподіл боргів подружжя - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалам справи, що сторони із 19 березня 2011 року по 17 вересня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.7,59).

На підставі нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 договору купівлі-продажу від 11.05.2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 257, позивач ОСОБА_7 набув право власності на 32/100 частки домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4-6).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2016 року із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуто суму боргу за договором позики від 29.04.2011 року в розмірі 457 920,00 грн. (а.с.8).

За змістом ст.117, 179 ЦК України об’єктами цивільних прав є предмети матеріального світу – речі, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки. Згідно ст.178 ЦК України, речі можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені із цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи.

За правилом ст.184 ЦК України річ вважається визначеною індивідуально-родовими ознаками, якщо вона має лише їй властиві ознаки, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, тобто індивідуалізують її.

Згідно ст. ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ст. 60 СК України – майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.1 ст. 63 СК України – дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 71 СК України – майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ним в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішеним судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Таким чином, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім’ї, створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї (ч. ст. 65 СК України).

При укладанні договору позики одним з подружжя згідно положень ст. 1046 ЦК України отримання згоди другого подружжя не потрібне. Договір позики не належить до договорів, які передбачені в ст. 65 СК України, в якій йдеться про правочини щодо спільного майна подружжя. Це пояснюється тим, що укладення договору позики не стосується спільного майна подружжя.

Як зазначено в роз'ясненнях п. 24 Пленуму Верхового Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання апелянта у скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду. Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для вирішення даного спору.

Враховуючи наведені норми закону, дослідивши надані сторонами докази та встановивши обставини по справі, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає касаційному оскарженню в порядку та строки, що визначені чинним законодавством.

Головуючий:

Судді: