Постанова № 74260275, 25.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №479/683/16-ц 25.05.2018

Провадження №22-ц/784/708/18

Головуючий суду першої інстанції – ОСОБА_1

Категорія – 5 Доповідач апеляційного суду – ОСОБА_2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2018 року м.Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Локтіонової О.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання – Горенко Ю.В.,

за участі:

представника позивача – ОСОБА_3,

представника відповідача – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

товариства з обмеженою відповідальністю

«Порше Лізинг Україна»

на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року, ухвалене о 16 год. 07 хв. під головуванням судді Кондрачука А.П. в смт.Криве Озеро, за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, – фізична особа – підприємець ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариство з обмеженою відповідальністю «СТО Орбіта» про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» пред’явила зазначений позов, який в подальшому уточнювало та обґрунтовувало наступним.

21 травня 2014 року між позивачем та ФОП ОСОБА_6 укладено договір фінансового лізингу №00009888, на підставі якого остання отримала у лізинг належний позивачу транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2014 року випуску.

Відповідно до умов зазначеного договору ФОП ОСОБА_6 зобов’язувалась за користування вищезазначеним автомобілем сплачувати лізингові, а також інші платежі визначені сторонами.

Оскільки вона належним чином умов договору щодо сплати платежів не виконувала, позивач звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення заборгованості за вищезазначеним договором та повернення предмету лізингу.

Під час розгляду вказаного позову йому стало відомо про те, що належний йому транспортний засіб 13 листопада 2015 року було зареєстровано за ОСОБА_7 Останнім власником автомобіля з 23 квітня 2016 року значиться ОСОБА_5

Посилаючись на те, що позивач жодних дій щодо розпорядження автомобілем не здійснював, він вибув з володіння ТОВ «Порше Лізинг Україна» не з його волі іншим шляхом, позивач просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2014 року випуску та визнати за ним право власності на нього.

Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 03 травня 2017 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ТОВ «СТО Орбіта» (т.2 а.с.9).

Під час розгляду справи позивачем заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи підпису керівника позивача на наказі ТОВ «Порше Лізинг Україна» №139 від 13 листопада 2015 року та довіреності без номера від 13 листопада 2015 року, на підставі яких було здійснено реалізацію спірного автомобіля, через сумніви у виконанні їх директором товариства.

Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 20 червня 2017 року витребувано оригінали вказаних документів та зобов’язано представника позивача надати вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_9 та експериментальні зразки його почерку у вигляді прізвища, ім’я та по батькові.

Надаючи пояснення щодо неможливості виконання ухвали суду щодо надання експериментальних зразків почерку ОСОБА_9, ТОВ «Порше Лізинг Україна» зазначено, що останнього звільнено із займаної посади, а тому виконання ухвали суду є неможливим.

Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2017 року у задоволенні клопотання ТОВ «Порше Лізинг Україна» про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» не було доведено факту вибуття майна з його володіння поза його волею іншим шляхом, а тому позов безпідставний.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ТОВ «Порше Лізинг Україна» зазначало, що підприємством документів, які б надавали право на відчуження спірного майна не видавалось, а тому автомобіль придбано в особи, яка не мала права його відчужувати.

З огляду на зазначене позивач вказував на необхідність задоволення його позову з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.388 ЦК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Статті 237, 244 ЦК України визначають, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно з ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України визначено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 216 ЦК України передбачає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснює, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2014 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбало у товариства з обмеженою відповідальністю «КарпатиАвтоцентр» автомобіль VW Polo sedan номер кузова НОМЕР_1 та зареєструвало право власності на нього (т.1 а.с.29,30).

В подальшому зазначений транспортний засіб було передано у користування ФОП ОСОБА_6 на підставі договору лізингу від 21 травня 2014 року (т.1 а.с.8-21,33).

11 листопада 2015 року ОСОБА_6 отримала вимогу позивача від 16.10.2015 р. про сплату заборгованості за договором, повернення об’єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору.

Відповідно до положення 12.13 Загальних комерційних умов та вимоги договір фінансового лізингу був розірваний, що встановлено постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2017 року (т.2 а.с.138-144).

13 листопада 2015 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» в особі директора ОСОБА_10 видало наказ №139, відповідно до якого у зв’язку із продажем вищезазначеного автомобіля ОСОБА_11 наказано продати його в органах Державтоінспекції МВС (т.2 а.с.2).

Того ж дня, директором ТОВ «Порше Лізинг Україна» видано довіреність, якою ОСОБА_11 надавалось право керувати вказаним транспортним засобом, представляти інтереси підприємства в органах ДАІ, в будь-яких установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форм власності з усіх без винятку питань, пов’язаних з розпорядженням (продажем) та управлінням автомобілем (т.2 а.с.3).

13 листопада 2015 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» в особі ОСОБА_11 та ОСОБА_7 укладено договір комісії транспортних засобів та номерних агрегатів, з видачею довідки-рахунку, відповідно до умов якого ОСОБА_7 придбав автомобіль Wolkswagen Polo 2014 року випуску номер кузова НОМЕР_1 (т.2 а.с.6).

Того ж дня, ОСОБА_7 видано довідку-рахунок №526534, якою посвідчено, що ним придбано вищезазначений автомобіль за 278 530 грн. (т.2 а.с.5).

З довідки регіонального сервісного центру в Хмельницькій області Міністерства внутрішніх справ України від 06.05.2016 р. випливає, що автомобіль з 27 травня 2014 року був зареєстрований за ТОВ «Порше Лізинг Україна», з 13 листопада 2015 року – за ОСОБА_7, з 05 січня 2016 року – за ОСОБА_8, з 23 квітня 2016 року – за ОСОБА_5 (т.1 а.с.38-39).

Згідно з довідкою ТОВ «Порше Лізинг Україна» від 10.11.2017 р. №1252 та ПАТ «Креді ОСОБА_12» від 14.11.2017 р. №14 116/SG/1400 жодних коштів від продажу автомобіля ТОВ «Порше Лізинг Україна» не отримувало (т.2 а.с.119).

Встановивши зазначені обставини, взявши до уваги положення законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ «Порше Лізинг Україна».

Згідно з ст.ст.80, 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано доказів, які свідчать, що автомобіль вибув з його володіння не з його волі іншим шляхом, оскільки ні довіреність від 13 листопада 2015 року, ні договір відчуження автомобіля від цієї ж дати у судовому порядку не оспорювалися.

Посилання його на те, що відсутня потреба у визнанні недійсним вказаного договору, оскільки у даному випадку є належним способом захисту витребування майна, є помилковим.

Верховний Суд України неодноразово у правових позиціях наголошував, що норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Отже, застосування статті 216 ЦК України неможливо при зверненні з позовом до третьої особи, якій майно було відчужене.

Однак, треба доводити неправомірність первісного договору, на підставі якого майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

І тільки після доведення вказаного факту наступають підстави для витребування майна.

Тільки заперечення факту правомірності передання майна, як це здійснено позивачем, недостатньо для витребування майна від добросовісного набувача.

За такого, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» залишити без задоволення, а рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О.В.Локтіонова

Судді О.О.Ямкова

ОСОБА_13

Повний текст постанови складено 25 травня 2018 року.