Постанова № 74260241, 17.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/3892/17 Головуючий у 1 інстанції: Радченко Е.А.

Провадження № 22-ц/783/6410/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1І.

Категорія: 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м.Львів

Справа № 464/3892/17

Провадження № 22ц/783/6410/18

Апеляційний суд Львівської області в складі:

головуючого Приколоти Т.І.,

суддів Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретар Іванова О.О.

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_7

на рішення Сихівського районного суду м.Львова, ухваленого у м.Львові 20 вересня 2017 року (суддя Радченко Е.А.)

у справі

за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 та ОСОБА_3

про визнання договору недійсним,

встановила:

2 червня 2017 року позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору позики щодо отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 20 000 доларів США, укладення якого підтверджується розпискою від 1 листопада 2013 року. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 1 листопада 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 укладено договір позики, на підтвердження якого ОСОБА_8 надала розписку. Вказаний договір не відповідає вимогам закону з причини порушення форми договору, тому має бути визнаний недійсним, оскільки відсутня передбачена законом згода одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору, який виходить за межі дрібного побутового.

Рішенням Сихівського районного суду Львівської області від 20 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір позики грошових коштів в сумі 20 000 доларів США, укладений 1 листопада 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7

Рішення суду оскаржила ОСОБА_7, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість. Вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що позивач не має права оскаржувати договір, оскільки не є його стороною. Зазначає, що під час укладання договору дотримано вимоги чинного законодавства, позивач був обізнаний про договір, оскільки отримані від договору кошти були витрачені в інтересах сім’ї, а саме: на придбання квартири. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В судовому ОСОБА_7 (тепер-Кринська) С.І. та її представник апеляційну скаргу підтримали, просять її задовольнити.

ОСОБА_5 та його представник, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просять апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Відповідно до вимог ст.ст. 3,4 ЦПК України у чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення редакції; ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.

На підставі ст.ст.10-11, 58-61 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України у чинній на даний час редакції суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до розписки від 1 листопада 2013 року ОСОБА_7 взяла в борг ОСОБА_3 кошти в сумі 20 000 доларів, які зобов’язалася повернути по мірі можливості. ОСОБА_7 в судовому засіданні ствердила факт такої позики та написання нею розписки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 65 СК України при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

З урахуванням того, що сума позики в 139 разів перевищує розмір встановленої законом на день укладення договору мінімальної заробітної плати (1147 грн.), суд першої інстанції зробив висновок, що укладений між відповідачами 1 листопада 2013 року договір позики виходить за межі дрібного побутового. На укладення цього договору позивач не надавав своєї згоди. Обізнаність про укладення такого договору не означає, що на його укладення існувала згода іншого з подружжя. Суд виходив з того, що оспорюваний договір укладено без згоди позивача.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про підставність позову з мотивів, що зміст оспорюваного договору позики не відповідає вимогам, встановленим в законі, при укладенні договору відповідачем ОСОБА_7 не дотримано необхідних для чинності правочину вимог, виходячи з наступного.

Правовідносини позики врегульовані параграфом 1 Глави 71 ЦК України. Договірні правовідносини регулюються главою 16 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1047 цього Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка, яка є доказом факту укладення договору та окремих його умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (ст. 215 ЦК України, п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Статтею 203 цього Кодексу встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним.

Заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа. Позивач не є стороною оспорюваного правочину. Обов’язковою умовою задоволення позову про визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушення із його вчиненням прав чи охорюваних інтересів позивача.

На вимогу особи, яка не була стороною оспорюваного нею договору, договір може бути визнано судом недійсним в тому разі, якщо її порушене право може бути відновлене шляхом повернення сторін договору до первісного стану.

Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів: коли права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно). Отже, вказівка в ч. 3 ст. 215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, визначених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання його частин може доводитись належними доказами.

Позивач таких доказів не надав.

Порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК України тощо. Цивільне законодавство не передбачає наслідку недодержання письмової форми договору позики між фізичними особами, як його недійсність, такий договір позики може бути визнаний недійсним з підстав недодержання письмової форми лише за рішенням суду. При цьому, заперечувати факт вчинення цього договору або оспорювати його умови може лише сторона договору, як це випливає зі змісту ч. 1 ст. 218 ЦК України.

Аналізуючи докази у справі у їх сукупності та кожен окремо, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами обґрунтованість позову; зокрема, що оспорюваний договір стосується його прав та законних інтересів.

З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 20 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики грошових коштів в розмірі 20 тисяч доларів США, укладеного 1 листопада 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий

Судді