Рішення № 74259530, 16.05.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/1817/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря Збожної О.Р.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 В’ячеславовича до Товариства з обмеженою відповідальністю – Телерадіокомпанія «Міст ТБ» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

позивач звернувся в суд з позовом до ТОВ «Західна інформаційна корпорація», у якому після уточнення позовних вимог просить суд визнати недостовірною інформацію, яка була оприлюднена 01 лютого 2017 року на телеканалі «ЗІК», у програмі «Брат за Брата» випуску «Фінансова піраміда Хелікс», у фрагменті, де вказано: «Ось на цьому відео бачимо, як один з обурених вкладників з надією подався на пошуки компанії у Лондон аби може хоч тут забрати свої гроші, а натомість знайшов ось що…», далі підписи у ефірі та записі відео «ошуканий вкладник компанії Hellix», та просить стягнути з відповідача 110 000 гривень моральної шкоди та 54 763 гривень матеріальної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги покликається на те, що відповідачем у програмі «Брат за Брата» випуску «Фінансова піраміда Хелікс» було розповсюджено інформацію, яка не відповідає дійсності, оскільки він не являється вкладником піраміди «Хелікс» та не є постраждалим. З даною компанією він не співпрацював, а відео випуск відеоблогу був зроблений ним, з метою недопущення обману населення даною фінансовою пірамідою. Вказує, що внаслідок розповсюдження вказаної неправдивої інформації йому було завдано моральної та матеріальної шкоди.

У процесі розгляду справи первісного відповідача ТОВ «Західна інформаційна корпорація» було замінено належним відповідачем - ТОВ Телерадіокомпанія «Міст ТБ»

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надавши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив з мотивів безпідставності та додатково зазначив, що позивачем не доведено, що поширена інформація є недостовірною та не подано жодного доказу на підтвердження завдання йому моральної та матеріальної шкоди. Просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, аналізуючи наведені позивачем мотиви та підстави позову, надані докази в сукупності з запереченнями відповідача та доводами представника відповідача, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 68 Основного Закону визначено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно положень частини другої та третьої статті 34 Конституції України і статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право на свободу вираження поглядів, що включає право на свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що 01 лютого 2017 року в ефірі телеканалу «ЗІК», у програмі «Брат за Брата» випуску «Фінансова піраміда Хелікс» було використано відеофрагмент поширеного ОСОБА_1 на відеохостингу YouTube відеоролику. При цьому, як видно із відеозапису вказаного фрагменту програми «Брат за Брата», у такому міститься посилання на джерело використаного відео: «відео з сайту youtube.com автор Vlad Koval».

Позивач вважає недостовірною інформацією, яка була оприлюднена 01 лютого 2017 року на телеканалі «ЗІК» у програмі «Брат за Брата» випуску «Фінансова піраміда Хелікс» у фрагменті, де вказано: «Ось на цьому відео бачимо, як один з обурених вкладників з надією подався на пошуки компанії у Лондон аби може хоч тут забрати свої гроші, а натомість знайшов ось що…», далі підписи у ефірі та записі відео «ошуканий вкладник компанії Hellix».

Згідно ч.1 ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація.

У відповідності до ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно ч.1 ст.277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до ч.3 ст.227 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної цієї ж постанови роз'яснено, що відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації, з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Таким чином, суди повинні розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідно до ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Однак, навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Разом з цим відомості, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію повинні містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних обставин її життя, стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації, а саме інтимної сфери, професійної діяльності, містити загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки.

Таким чином, незважаючи на певні особливості доказування в цій категорії справ в частині покладення обов’язку доведення достовірності інформації на відповідача, це не звільняє суд від обов’язку провести об’єктивний аналіз встановлених в судовому засіданні обставин, оцінити всі докази і доводи на які посилаються сторони, співставити їх з положеннями чинного законодавства та прийняти об’єктивне рішення.

З наданих позивачем та досліджених в судовому засіданні відеоматеріалів (а.с. 201) на яких міститься сюжет, що був продемонстрований на телеканалі «ЗІК» у програмі «Брат за Брата» випуску «Фінансова піраміда Хелікс» видно, як автор ролика повідомляє про те, що особи які зазнали втрат від діяльності наведеної компанії «Hellix» були зареєстровані в особистому електронному кабінеті на сайті компанії, а у другому відеоролику, оприлюдненому позивачем на відеохостингу, що надає послуги розміщення відеоматеріалів YouTube, позивач сам зазначив, що пройшов процедуру реєстрації на сайті компанії.

Зі змісту оприлюдненого позивачем відеоролика на відеохостингу, що надає послуги розміщення відеоматеріалів YouTube, вбачається, що останній сам повідомляє, як зареєструвався на сайті компанії Hellix. У той же час в сюжеті продемонстрованому на телеканалі говориться про те, що збирання коштів вказаною компанією здійснювалось шляхом реєстрації в особистому електронному кабінеті.

Також, з відеоролика оприлюдненого позивачем видно, що він повідомляє, як відвідав місцезнаходження даної компанії у м. Лондон та встановив, що там знаходиться не офіс, а лише її абонентська поштова скринька. Крім цього, у даному відеоролику продемонстрована переписка позивача з одним із керівників чи власників цієї компанії. Зміст даної переписки супроводжувався коментарем позивача, який ставить під сумнів правдивість та повноту отриманих ним відповідей та запитань.

Таким чином, суд робить висновок, що з відеоролика оприлюдненого позивачем на відеохостингу YouTube видно як позивач сам повідомляє, що пройшов реєстрацію на сайті компанії Hellix, витрачав свій час для відвідування та встановлення місця знаходження її офісу в м. Лондоні (Великобританія), хоча він проживає на території України, а також вів переписку з керівником або власником (однозначний висновок щодо статусу цієї особи з відеоролику зробити не виявляється можливим) компанії та сам наводив коментарі щодо цієї переписки, зміст яких можна розтлумачити як надання йому не зовсім відвертої, не зовсім чесної або необ’єктивної інформації про компанію.

Відповідно до п. «г» ст.67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі , якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього.

Зважаючи на те, що позивач самостійно оприлюднив інформацію про те, як зареєструвався на сайті компанії, сам виклав інформацію про те, як він шукав місце знаходження офісу даної компанії (при цьому, цей офіс не знаходиться в країні проживання позивача), не сформулював та не повідомив в оприлюдненому відеоролику з якою метою він вчиняв ці дії, сам у цьому відеоролику ставив під сумнів чесність здійснення діяльності названою компанією, можна прийти до ствердного висновку, що інформація, поширена телеканалом «ЗІК» має оціночний характер, а саме оприлюднена після оцінки змісту відеороліка позивача. Тобто відповідач, ознайомившись з інформацією оприлюдненою позивачем, в сукупності з іншими відомостями зібраними при підготовці матеріалів для програми щодо діяльності названої компанії прийшов саме до такої думки та саме так оцінив всі обставини, викладені позивачем, що не дає суду підстав вважати, що поширена інформація не відповідає дійсності, а відтак являє собою тільки оціночне судження позивача.

Слід відзначити, що ніде у відеоматеріалах, оприлюднених телеканалом «ЗІК», не фігурують прізвище, ім’я та по-батькові позивача - ОСОБА_1 В’ячеславович, окрім як під час демонстрації частини відеоролика позивача з відеохостингу YouTube. При цьому очевидним є той факт, що такі відомості були продемонстровані, з метою дотримання авторських прав, оскільки містять посилання на автора відеоролика. Більше того, такі відомості оприлюднені англійськими (латинськими) літерами. Також, варто зауважити, що вислів «ошуканий вкладник компанії Hellix» не містить жодного посилання на позивача, хоча і демонструється в матеріалах телеканалу під час демонстрації відеоматеріалів оприлюднених позивачем. Той факт, що наступні титри після титрів «ошуканий вкладник компанії Hellix» містять наступний зміст «ОСОБА_3 фінансист», тобто вказівку на конкретну фізичну особу, також спростовує те, що поширена інформацію стосується саме позивача. Відтак, наведені та встановлені судом обставини спростовують доводи позивача щодо оприлюднення інформації стосовно нього.

Суд відзначає, що відеоряд, його звуковий супровід та титри, якими вони супроводжуються формуються автором репортажу (матеріалу) та мають суб’єктивний характер, як стосовно викладення його автором, так і стосовно сприйняття його глядачем. Більше того, сам зміст репортажу не обов’язково повинен відповідати відеоряду, тим більше, що дана інформація оприлюднена в авторській програмі, яка сама по собі має індивідуальні властивості. З тих же підстав, різним може бути суб’єктивне сприйняття інформації глядачем, адже у відповідача були наявні очевидні підстави, саме так поширити оспорювану інформацію, яка ґрунтувалась на поширеному позивачем ролику на відеохостингу YouTube.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач, окрім відеоматеріалів, надає наступні докази:

-скріншот з повідомленням на ім’я ОСОБА_1, зі змісту якого вбачається, що особа яка підписалася ОСОБА_4, відмовляється від співпраці та відхиляє домовленість про оформлення страхового контракту, у зв’язку з тим, що побачив його (ОСОБА_1) на телеканалі ZIK і вважає його дії щодо Піраміди Хелікс непрофесійним кроком (а.с.8);

-скріншот з повідомленням наступного змісту: «Привет! Только не говори, что вложил в Хеликс!» за підписом Nadiya Bedrychuk (а.с.9);

-копію листа позивача на ім’я директора ТОВ «Західна інформаційна корпорація» щодо вжиття заходів для спростування оприлюдненої інформації, з копіями опису вкладення у цінний лист та скріншотами з сайту «Укрпошти» щодо повторного повідомлення адресата про надходження на його адресу поштового відправлення та невручення під час доставки(а.с.10-16);

-копії виписок руху коштів по рахункам ФОП ОСОБА_1 за грудень 2016 року – січень 2017 року (а.с.17-18);

-копію паспорта позивача (а.с.19-20).

Крім того, матеріали справи містять копію інформаційного витягу про діяльність фізичної особи ОСОБА_1 В’ячеславовича з наведеними КВЕД, датою та номером запису про проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця (а.с.61-64), запит позивача (а.с.108,) та відповідь Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо ліцензіата Національної ради (а.с.182, 186).

Дослідивши вищеописані докази, суд приходить до висновку, що надані позивачем скріншоти не містять жодного посилання на прізвище позивача, а лише один з них адресований особі на ім’я ОСОБА_1, яке співпадає з іменем позивача. Разом з тим, на підтвердження обставин викладених у одному з скріншотів, а саме, як вказує позивач, факту наявності в нього домовленості про оформлення страхового контракту, суду не представлено жодного доказу. З копії інформаційного витягу про діяльність фізичної особи ОСОБА_1 В’ячеславовича з наведеними КВЕД видно, що такий займається іншою допоміжною діяльністю у сфері страхування та відсутні відомості про діяльність з приводу оформлення страхових контрактів.

Щодо другого скріншоту, то такий містить нейтральний характер в контексті заявлених позовних вимог і знову ж таки не містить відомостей, які дають обґрунтовані підстави вважати, що повідомлення відображене на скріншоті адресоване саме позивачу.

Стосовно листа позивача на ім’я директора ТОВ «Західна інформаційна корпорація», судом встановлено, що такий скерований до неналежної особи, оскільки це підтверджується відповіддю Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо ліцензіата Національної ради (а.с.182, 186). Зі змісту такої відповіді видно, що ТОВ «Західна інформаційна корпорація» не є ліцензіатом Національної ради. Зазначене товариство є одним із власників Товариства з обмеженою відповідальністю – Телерадіокомпанія «Міст ТБ», яке здійснює мовлення під логотипом ZIK. Зазначений лист свідчить про те, що позивач не скористався належним чином своїм правом на відповідь, передбаченим положеннями ст.277 ЦК України.

Копії виписок руху коштів по рахункам ФОП ОСОБА_1 В’ячеславович за грудень 2016 року – січень 2017 року стосуються діяльності фізичної особи підприємця, не містять жодних відомостей щодо призначення платежу, підстави його проведення, а відтак фіксують виключно факт руху грошових коштів по рахунку. Крім того, належним чином не обґрунтованою є та обставина, що позивач надав суду відомості про рух коштів за три місяці, хоча, згідно інформаційного витягу про діяльність фізичної особи, він здійснює діяльність з 17.01.2013 року.

Копія паспорта позивача лише встановлює особу позивача.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд приходить до переконання, що подані позивачем вище перелічені доказами є неналежними, адже не містять інформації щодо предмету доказування.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд звертає увагу на той факт, що позивачу було відомо про той факт, що подаючи докази, які стосуються діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 В’ячеславович, позивач вийшов за межі предмету доказування у даній справі, оскільки про це зазначено в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 27.06.2017 року, постановлені у даній справі.

Наявні в матеріалах справи вищеописані копія інформаційного витягу про діяльність фізичної особи (а.с.10-16), запит позивача (а.с.108,) та відповідь Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо ліцензіата Національної ради (а.с.182, 186), також не встановлюють обґрунтованість позову, а навпаки свідчать про протилежне.

Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що доводи позивача щодо спричинення йому матеріальної шкоди внаслідок обурення серед клієнтів та аудиторії на його каналі відеохостингу YouTube, упущеної вигоди, у зв’язку з не отриманим доходом, як фізичною особою підприємцем, відмовою клієнта укладати договір страхування не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи в частині яка стосується позивача як фізичної особи, а також виходять за межі предмету доказування в цій справі, в частині яка стосується діяльності фізичної особи-підприємця.

Щодо вимоги позивача про відшкодування йому заподіяної відповідачем моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Позивач вказує, що внаслідок поширення недостовірної інформації про нього, зазнав сильних переживань і душевних страждань, постійно хвилювався. Інформація про те, що він брав участь у фінансовій піраміді викликає до нього негативне ставлення з боку людей та клієнтів, його ділова репутація зганьблена в очах клієнтів, йому доведеться докласти значних зусиль та багато часу для того, щоб переконати клієнтів. Позивач, оцінює спричинену моральну шкоду в розмірі 110000 гривень.

Частинами 1,3 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Аналізуючи доводи позивача щодо спричинення йому моральної шкоди, дослідивши надані суду докази, суд приходить до висновку, що в процесі розгляду справи не здобуто жодного належного доказу спричинення такої шкоди позивачу. Суду не подано жодного належного доказу стосовно того, що позивач дійсно переніс сильні переживання, душевні страждання та постійно хвилювався.

Відтак, зважаючи на те, що під час розгляду справи не встановлено факту спричинення моральної шкоди позивачу внаслідок дій відповідача, суд позбавлений можливості встановити чи перевірити наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та наслідками від цих дій для позивача, а також встановити розмір відшкодування внаслідок заподіяння шкоди. Окрім цього, встановлено, що фактично доводи позивача стосовно спричинення йому моральної шкоди стосуються діяльності фізичної особи-підприємця, тобто також виходять за межі доказування в цій справі, відтак не можуть бути прийняті судом до уваги.

Оцінюючи доводи позивача стосовно заподіяння йому моральної шкоди, суд враховує положення Пленуму Верховного Суду України N4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно яких відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Стаття 5 ЦПК України визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем взагалі не обґрунтовано визначеного ним розміру майнової шкоди, при цьому, останній обмежився лише зазначенням її грошового еквівалента, який в процесі розгляду справи був зменшений без жодного належного обґрунтування.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Стрельбицький В.В.