Постанова № 74258578, 24.05.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/630/16

Категорія: 10 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді - Димерлія О.О.

суддів – Бойка А.В., Єщенка О.В.

розглянув у порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Апеляційного суду Одеської області, Державної судової адміністрації України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2017 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Одеської області, Державної судової адміністрації України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними відмов, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення вихідної допомоги, встановлення порядку виконання рішення,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись протиправність відмови відповідача у реалізації набутого за роки роботи суддею (34 роки 9 місяців 22 дні) і гарантованого п.п. 2,9, ч. 5 ст. 126 Основного Закону України, ч. ч. 1,3 ст. 43 Закону України №2862-ХІІ «Про статус суддів», ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI у редакції від 07 липня 2010 права на нарахування і виплату вихідної допомоги при виході судді у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат, після уточнення позовних вимог, просила суд: - визнати протиправною відмову Апеляційного суду Одеської області, оформлену листом від “ 22” грудня 2015 в здійсненні нарахування та виплати судді у відставці ОСОБА_1 вихідної допомоги без сплати податку у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення; - визнати протиправною відмову Державної судової адміністрації України, оформлену листом від “ 15” січня 2016, в здійсненні нарахування та виплати судді у відставці ОСОБА_1 вихідної допомоги без сплати податку у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення; - зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити відповідні кошти для виплати судді у відставці ОСОБА_1 вихідної допомоги без сплати податку у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення; - зобов’язати Апеляційний суд Одеської області нарахувати та виплатити судді у відставці ОСОБА_1 вихідної допомоги без сплати податку у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення; - стягнути з Апеляційного суду Одеської області 65000, м. Одеса, вул. Гайдара, буд. № 24-а на користь ОСОБА_1, 1953 р. н., вихідну допомогу у розмірі 295581 грн., шляхом списання коштів головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області з відповідного рахунку; - встановити порядок виконання рішення в разі відсутності необхідної суми на рахунку апеляційного суду, списати кошти державного бюджету у розмірі 295581 грн. у безспірному порядку за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За наслідками розгляду адміністративного позову Одеським окружним адміністративним судом 15 вересня 2017 ухвалено постанову про задоволення адміністративного позову.

Суд першої інстанції: визнав протиправною відмову Апеляційного суду Одеської області, оформлену листом від 22 грудня 2015 у здійсненні нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги без сплати податку у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення; зобов’язав Державну судову адміністрацію України виділити кошти для виплати судді у відставці ОСОБА_1 вихідну допомогу без сплати податку у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення (у розмірі 295581 грн.); зобов’язав Апеляційний суд Одеської області нарахувати судді у відставці ОСОБА_1 вихідну допомогу без сплати податку у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення (у розмірі 295581 грн.); стягнув з Апеляційного суду Одеської області (65000, м. Одеса, вул. Гайдара, буд. № 24-а) на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 295581 грн.

Приймаючи означене рішення, суд попередньої інстанції виходив з того, що держава протягом певного строку (понад двадцять років) на конституційному (пункти 2, 9 частини п'ятої статті 126 Основного Закону України) та законодавчому рівнях гарантувала право судді на відставку та отримання суддями вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, оскільки право на її отримання є складовою правового інституту відставки судді, а судді, у свою чергу, мали законні правомірні очікування щодо її отримання, як один з елементів гарантії їх незалежності.

За рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення.

Конституційний статус судді передбачає, у тому числі, що надання судді в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Посилаючись на це, Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою на підставі прямих норм Конституції України, оскільки установлення менш сприятливих умов надання гарантій матеріального та соціального забезпечення суддям, що призначені (обрані) на посаду раніше введеного в дію нового правового регулювання, порівняно з тими умовами, що були законодавчо передбачені при призначенні (обранні) їх на посаду, за своїм значенням у системі правового регулювання практично означає зниження рівня незалежності суддів, що є недопустимим у силу положень частини третьої статті 22, частина перша, друга та сьома статті 126 Конституції України та підтверджено практикою Конституційного Суду України.

Крім того, суд зазначив, що судді є рівними в силу універсального принципу рівності, закріпленого статтею 21 Конституції України адже, здійснюючи правосуддя, мають відповідно до законодавства однаковий статус та гарантії незалежності, що включають, зокрема порядок нарахування та розмір вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, а тому позивач не може бути позбавлений права на отримання вихідної допомоги в залежності від дати виходу у відставку при умові, що зазначене право існувало в нього в період з дати призначення (обрання) суддею. У зв'язку з цим судді, які вийшли у відставку в період з 01 квітня 2014 по 30 вересня 2016 не можуть мати менше прав ніж судді, які вийшли у відставку до 01 квітня 2014 або після 30 вересня 2016.

В апеляційній скарзі Апеляційний суд Одеської області, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, повністю відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначив, що на час набуття ОСОБА_1 статусу судді у відставці діяв Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014. На підставі підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ у Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529 із наступними змінами), внесено зміни, а саме, ст. 136 виключена. Таким чином, на 12 листопада 2015 були відсутні правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги позивачу.

Відповідач в апеляційній скарзі, також, послався на рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 №1-рп/99 де зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У поданій апеляційній скарзі Державна судова адміністрація України, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове – про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1

В апеляційній скарзі відповідач вказав на те, що в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (12 листопада 2015).

Посилання ОСОБА_1 та суду на рішення Конституційного Суду України, як на підставу виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, Державна судова адміністрація України вважає необґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді. Така правова позиція, на переконання відповідача, викладена у рішенні Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19 листопада 2013.

В судове засіданні призначене на 24 травня 2018 ОСОБА_1 не з’явилась та 07 травня 2018 в телефонному режимі повідомила суд, що 24 травня 2018 буде знаходитись в Індії у зв’язку з туристичною поїздкою.

Представник Державної судової адміністрації 24 травня 2018 звернувся з клопотанням про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції визнає відсутність позивача у судовому засіданні таким, що не є поважним, оскільки про час та місце розгляду справи ОСОБА_1 була повідомлена завчасно та мала можливість укласти договір на захист її інтересів представником.

У зв’язку з відсутністю сторін та зважаючи те, що справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, суд апеляційної інстанції визнає за необхідне розглянути справу у письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та зважаючи на з’ясовані обставини, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 з 02 лютого 1981 працювала на посаді судді Одеського обласного суду, з 29 серпня 2001 – на посаді судді Апеляційного суду Одеської області, який згідно до Указу Президента України №642/2001 утворено на базі Одеського обласного суду.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 №788-VІІІ “Про звільнення суддів” у зв'язку з поданням заяви про відставку, позивача було звільнено з посади судді апеляційного суду Одеської області.

Наказом в. о. голови апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 №198-ос ОСОБА_1 звільнено з 24 листопада 2015 із займаної посади.

09 грудні 2015 ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду Одеської області та Державної судової адміністрації України із заявою у якій зазначалось, що під час роботи суддею діяли положення ч 1 та ч 3 ст. 43 та ст. 136 Законів України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 № 2862 - ХП та “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 № 2453-УІ з наступними змінами, які передбачали при виході судді у відставку виплату вихідної допомоги. У наказі про її звільнення не зазначено про нарахування та виплату вихідної допомоги. У зв’язку з цим, позивач просила видати наказ про здійснення нарахування та виплату їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення, за рахунок коштів, які повинні бути профінансовані з Державного бюджету України головним розпорядником коштів - ДСА України.

Апеляційний суд Одеської області у листі №29199 від 22 грудня 2016, з посиланням на Закон України “Про судоустрій і статус суддів” №2453-VI в редакції Закону “Про забезпечення права на справедливий суд” №192-VIII від 12 лютого 2005 відмовив ОСОБА_1 у виплаті вихідної допомоги судді та вказав на відсутність підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги.

Для правильного і всебічного дослідження правовідносин, що склались, суд апеляційної інстанції визнає за доцільне дослідити хронологію змін законодавства за час роботи ОСОБА_1 суддею.

30 липня 2010 набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI. Частина 1 статті 136 цього Закону передбачала: «Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою».

Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" цю статтю було виключено.

З 28 березня 2015 діяла редакція Закону України «Про судоустрій та статус суддів», визначена Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIIІ від 12 лютого 2015, яка взагалі не передбачала виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою.

В подальшому, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 № 1402- VIIІ, який набув чинності 30 вересня 2016, відновлено право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. (стаття 143 Закону № 1402- VIIІ).

Таким чином, судді, щодо яких в період з 01 квітня 2014 по 30 вересня 2016 було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку, до складу яких входить і позивач (12 листопада 2015), не мали права на отримання вихідної допомоги.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи».

У своєму рішенні від 09 лютого 1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що цей принцип необхідно розуміти так, що дія нормативно правового акту починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, тобто на 12 листопада 2015.

Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновків суду попередньої інстанції стосовно порушення відповідачами права ОСОБА_1 на отримання вихідної допомоги.

Викладена правова позиція узгоджується з висновками викладеними Верховним Судом в постанові від 31 січня 2018 (справа №К/9901/3775/18).

Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу на правову позицію Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 19 листопада 2013 №10-рп/2013, де зазначено, що вихідна допомога є разовою формою матеріальної допомоги при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді до довгострокового виконання ними професійних обов’язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов’язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв’язку з цим Парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Суд першої інстанції не дав належної правової оцінки викладеним вище законодавчим актам, рішенням Конституційного Суду України не застосував норми Закону, що врегульовують правовідносини, які виникли між фізичною особою та суб’єктом владних повноважень на час заявленого позову.

Згідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України: «Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є не правильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права».

Зважаючи на те, що при прийнятті постанови Одеським окружним адміністративним судом від 15 вересня 2017 не застосовано закон, який підлягав застосуванню, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати це рішення повністю та ухвалити нову постанову суду про відмову у задоволенні адміністративного позову повністю.

Керуючись: ст. ст. 293, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Апеляційного суду Одеської області, Державної судової адміністрації України – задовольнити повністю.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2017 – скасувати та прийняти нову постанову суду.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Одеської області, Державної судової адміністрації України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними відмов, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення вихідної допомоги, встановлення порядку виконання рішення – відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили після підписання її суддями та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач:

Судді: