Постанова № 74258451, 21.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Сагайдак В.В.

21 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1961/18ОСОБА_1 апеляційний адміністративний суд

у складі:

головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Донець Л.О. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу ОСОБА_1 окружного адміністративного суду (головуючий-суддя І інстанції: Сагайдак В.В.) від 21.03.2018р. (повний текст складено 21.03.2018р.) по справі №820/1961/18

за позовом ОСОБА_2

до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області

про визнання дій незаконними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області в якому просить:

- визнати бездіяльність відповідачів неправомірною;

- зобов’язати відповідний орган державної виконавчої служби -Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області вчинити всі необхідні за приписом Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а також зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби у Харківській області перерахувати кошти в сумі 5793,08 та компенсацію в сумі 347,58 коп. на рахунок стягувача ОСОБА_2 № 4131219107177473 в Приватбанку.

Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Роз'яснено позивачу, що розгляд та вирішення даної справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із вказаною ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної ухвали з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідачі правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Позивач у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання не прибули.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем фактично оскаржується постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні, в рамках виконання виконавчого листа № 2-2/09 від 21.11.2013, виданого Октябрським районним судом м. Полтави, за яким ОСОБА_2 є стягувачем та стороною виконавчого провадження, вказаний спір не підсудний ОСОБА_1 окружному адміністративному суду. Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки зазначену позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Згідно ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно висновків, викладених у п.п. 23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі “Проніна проти України”, суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, які дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб’єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод.

Згідно ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем фактично оскаржується постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні, в рамках виконання виконавчого листа № 2-2/09 від 21.11.2013, виданого Октябрським районним судом м. Полтави, за яким ОСОБА_2 є стягувачем та стороною виконавчого провадження, вказаний спір не підсудний ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем, серед іншого, заявлені вимоги щодо визнання неправомірної бездіяльності та зобов’язання Головне управління Державної казначейської служби у Харківській області вчинити певні дії, а саме, перерахувати кошти в сумі 5793,08 та компенсацію в сумі 347,58 коп. на рахунок стягувача ОСОБА_2 № 4131219107177473 в Приватбанку.

Як зазначив під час апеляційного розгляду справи позивач, дії державного виконавця були оскаржені ним в порядку цивільного судочинства. В даній справі позивач оскаржує саме бездіяльність юридичних осіб приватного права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не з'ясував характеру спірних правовідносин, а тому висновки про те, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства є передчасними.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 312 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (ст. 320 КАС України).

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, колегія суддів вважає, що ухвала ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року прийнята з порушенням вимог процесуального права, а тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 312 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової, про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. по справі №820/1961/18 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області про визнання дій незаконними передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5

Повний текст постанови складено 25.05.2018 р.