Постанова № 74258422, 24.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 р. Справа № 820/6668/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кононенко З.О.

суддів: Калитки О. М. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 (суддя Сліденко А.В., 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, повний текст складено 08.02.18) по справі № 820/6668/17

за позовом ОСОБА_3 Монзер

до Державної міграційної служби України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення Державної міграційної служби України від 08.12.2017р. №483-17, зобов'язання визнати громадянина ОСОБА_4 Арабської ОСОБА_5 Монзер біженцем або особою,яка потребує додаткового захисту,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3 Монзер, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) скасування рішення Державної міграційної служби України від 08.12.2017 р. №483-17; 2) зобов'язання визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки - ОСОБА_3 Монзер.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що у країні походження на нього очікує переслідування з причин політичних переконань та небажання брати участь у громадянській війні, загрожує небезпека застосування насильства у межах існуючого збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 року позов – задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 08.12.2017 р. №483-17.

Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про визнання громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки - ОСОБА_3 Монзер біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У решті вимог позов - залишено без задоволення.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є іноземцем – громадянином ОСОБА_4 Арабської Республіки, знаходиться на території України з 2003 року, подав до ГУ ДМСУ в Харківській області заяву про визнання біженцем або особою, котра потребує додаткового захисту.

Названа заява була прийнята до розгляду, проведено співбесіду, складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, матеріали звернення передані до ДМС України.

Рішенням Державної міграційної служби України від 08.12.2017 р. №483-17 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення від 08.12.2017р. № 483-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державною міграційною службою України не дослідженні в повному обсязі підстави та обставини, передбачені ЗУ "Про біженців та осбі, які потребукють додаткового або тимчасового захисту", не враховано інформацію щодо Сирії - про переслідування курдів, осіб, які ухиляються від проходження військової служби, можливість застосувння тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання за загроза життю безпеці та свободі через існування ситуації порушення систематичного прав людини в умовах внутрішьовійськового конфлікту та загальнопоширеного насильства.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також, якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 Закону, небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов’язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій ОСОБА_6 Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 ОСОБА_6 Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; - встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Підставою прийняття спірного рішення став той факт, що на час повторного розгляду питання про надання позивачеві відповідного статусу, на думку відповідача, після повернення позивача до Сирії, його життю, здоров'ю, свободі або безпеці не буде нічого загрожувати через відсутність притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності на батьківщині, а також через втрату контролю терористичним режимом над значними територіями.

Водночас, жодним чином не враховано побоювання позивача, що у разі повернення на батьківщину, його заберуть до лав армії та змусять вбивати мирне населення, а також загрозу його життя, свободі, безпеці тощо. З цього приводу надано належні докази, з яких встановлено, що на всій території Сірійської Арабської Республіки досі триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля. Зокрема, відзначаються військові дії у районі, де мешкав позивач та у районах, які, на думку третьої особи, є безпечиними для повернення позивача.

Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем належних та достовірних доказів у підтвердження обґрунтованості свого звернення про надання йому статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, колегія суддів зазначає.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" від 25.06.2009 № 1 роз'яснено, що при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій ОСОБА_6 Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження; суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях; ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою; при розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

На офіційному веб-сайті посольства України у ОСОБА_4 Арабській Республіці, у розділі “Поради подорожуючим” вказано, що “Наразі на всій території Сирії зберігається складна безпекова ситуація... Враховуючи зазначене, Посольство України в ОСОБА_4 Арабській Республіці наполегливо рекомендує утриматись від поїздок в Сирію до закінчення громадянського конфлікту ...

Також слід вказати, що військові дії у Сирії засуджуються міжнародним співтовариством, про що свідчить: ОСОБА_7 Безпеки ООН від 19.12.2013 р. №68/182, 22.02.2014 р. №2139(2014) 14,07.2014 р., №2165(2014), 18.12.2014 р, №2191(2014) та №2258(2015) від 22.12.2015 р.; Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб які покидають ОСОБА_4 Арабську Республіку (від 22 жовтня 2013 р., від 27 жовтня 2014 р., 1 листопада 2015 р.), Доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій ООН в ОСОБА_4 Арабській Республіці, Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій №2139 (2014), 2165(2014), №2191(2014), №2258(2015) ОСОБА_7 Безпеки ООН та інші.

У доповідях Генерального секретаря від 16.09.2016 р., 18.10.2016 р., 15.11.2016 р., 14.12.2016 р. про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) ОСОБА_7 Безпеки ООН вказується, що на всій території ОСОБА_4 Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

Крім того, відповідно до актуальної інформації про країну походження в допомозі при використанні рекомендацій У ВКБ ООН в Сірії: "Незаконний виїзд" з Сирії та пов'язані з ним питання для визначення потреб в міжнародному захисті осіб, які шукають притулку з Сирії, 1 лютого 2017 року, вказано що збройний конфлікт в Сирії характеризується систематичними та значними порушеннями прав людини, що полягають у застосування зброї військами (обстріли, авіаудари), фізичному насиллі.

В Сирії можливість внутрішнього переміщення відсутня, що підтверджується інформацією МВС Великобританії (HomeOffice), "Інформація по країні і Керівництво - Сирія:Сирійська громадянська війна", 19 серпня 2016 р., UnitedKingdom: Home Office, Country Informationand Guidance - Syria: the Syrian Civil War, 19 August 2016 (http://www.refworld.org/country,,UKHO,,SYR,,57e2b0954,0.html): "Внутрішнє переміщення з однієї частини країни в іншу малоймовірно, через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини Сирії в іншу, і непередбачуваність та масштаб ситуації насильства в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо переміщених осіб на територіях переміщення".

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі "Л. М та інші проти Росії" від 15.10.2015 та "С.К. проти Росії " від 14.02.2017 зазначено, що повернення заявників в Сирію призведе до порушення статтею 2 та (або) 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477 - IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Також відповідач не прийняв до уваги "Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію", незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ є достовірним та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у Сирії.

Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) є авторитетною міжнародною спеціалізованою організацію з питань біженців, яка займається зокрема збором та аналізом інформації по країнам походження.

Державна міграційна служба України зобов'язана використовувати зазначену інформацію відповідно до норм пунктів 1.2, 5.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884.

Таким чином, відповідачем безпідставно не враховані позиції УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію, незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ ООН є достовірним та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у Сирії.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Однак, Державною міграційною службою України жодним чином не враховувалась інформація щодо Сирії - про переслідування курдів, осіб, які ухиляються від проходження військової служби, можливість застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання та загроза життю безпеці та свободі через існування ситуації систематичного порушення прав людини в умовах внутрішнього військового конфлікту та загальнопоширеного насильства.

Отже, колегія суддів зазначає, позивач є громадянином ОСОБА_4 Арабської Республіки, де відбувається громадянська війна. Даний факт є загальновідомим та не потребує доказування.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приймаючи рішення від 08.12.2017 р. № 483-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки ОСОБА_3 Монзер, відповідач не дослідив належним чином всіх обставин справи, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 року по справі № 820/6668/17 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 по справі № 820/6668/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_8 Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_9 ОСОБА_10 Постанова складена в повному обсязі 25.05.18.