Постанова № 74258366, 16.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/7944/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Гром І.І.,

позивач: не з’явився,

відповідач: не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України на постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року (головуючий суддя Матуляк Я.П., м. Івано-Франківськ, повний текст постанови складено 26 червня 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування картки відмови №206010/2017/01337 та рішення №206010/2017/000260/1 від 25 травня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В :

09 червня 2017 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС та просив визнати протиправними та скасувати картку відмови №206010/2017/01337 та рішення №206010/2017/000260/1 від 25 травня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту є метод за ціною договору (вартість операції), кожен наступний метод визначення митної вартості товарів застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Відтак, ОСОБА_1 митницею ДФС України безпідставно здійснено визначення митної вартості імпортованого позивачем транспортного засобу із застосуванням резервного методу, який застосовано без достатніх на те підстав та з порушенням порядку черговості послідовного використання методів визначених ст. ст. 59-63 Митного кодексу України.

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення ОСОБА_1 митниці ДФС №UA206010/2017/01337 від 25 травня 2017 року та рішення про коригування митної вартості товарів ОСОБА_1 митниці ДФС №UA206010/2017/000260/1 від 25 травня 2017 року.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач - ОСОБА_1 митниця Державної фіскальної служби України, вважає, що суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано усіх документів згідно з переліком передбаченим ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, тому основний метод визначення митної вартості товару не міг бути застосований. Також зазначає, що наступні методи (другий-п’ятий) не застосовувались через неможливість знайти ідентичний, аналогічний або подібний товар. Крім того, вважає, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про порушення контролюючим органом порядку перевірки та контролю за визначенням митної вартості зазначеного товару та були підставою для скасування рішень винесених ОСОБА_1 митницею ДФС.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв’язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, позивачем придбано у нерезидента транспортний засіб - легковий автомобіль, вживаний, марки «FORD», модель S-MAX, тип кузова - Універсал, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, тип двигуна - дизель, об’єм двигуна - 1997 см3, потужність двигуна - 120 КВТ, календарний рік виготовлення - 2011, модельний рік виготовлення - 2011, що підтверджується рахунком-фактурою (інвойсом) № б/н від 15 травня 2017 року.

25 травня 2017 року представником позивача митним брокером ОСОБА_3 (декларантом) для здійснення митного оформлення вказаного транспортного засобу відповідачу подано в електронній формі митну декларацію №UA206010/2017/412893 на везений транспортний засіб, згідно якої заявлено його митну вартість в розмірі 4100,00 євро. Митну вартість транспортного засобу визначено за основним методом - за ціною договору - графа 42 митної декларації.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару вказаної митної декларації декларантом долучено: акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів від 17 травня 2017 року №UA20903/2017/07097; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 31 січня 2017 року №SG291216; сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу №UA.CTR.005.1656-17 від 19 травня 2017; паспорт громадянина України серії СЕ номер 711513 від 16 грудня 2014; картку фізичної особи-платника податків від 05 жовтня 2011 року; митну декларацію країни відправлення №17DE533060336702E7 від 15 травня 2017; рахунок-фактуру (інвойс) № б/н від 15 травня 2017 року, банківські платіжні документи від 15 травня 2017 року.

За результатами розгляду поданої декларантом митної декларації №UA206010/2017/412893 та доданих до неї документів, 25 травня 2017 року відповідач, відмовив у митному оформленні транспортного засобу за заявленою митною вартістю у зв’язку з тим, що заявлена митна вартість автомобіля суттєво відрізняється від вартості ідентичних або подібних транспортних засобів у джерелах цінової інформації, які містяться в ЄАІС та довіднику Schwackeliste, який використовуються митними органами відповідно до наказу Державної митної служби України «Про забезпечення контролю за правильністю визначення митної вартості транспортних засобів, вузлів та агрегатів» від 13 жовтня 2006 року № 885.

Зазначене рішення про відмову у митному оформленні транспортного засобу відповідач оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні виписку чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №206010/2017/01337 від 25 травня 2017 року.

В подальшому, відповідач здійснив коригування митної вартості транспортного засобу та виніс рішення про коригування митної вартості товарів №206010/2017/000260/1 від 25.05.2017 року, яким визначив митну вартість імпортованого автомобіля за резервним методом у розмірі 6391,00 євро.

Митна вартість товару визначена за резервним методом (ст. 64 Митного кодексу України). Зокрема, відповідач мотивував свої дії тим, що перший метод не застосований у зв’язку з ненаданням документів, передбачених в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, а саме: якщо рахунок сплачено, - банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Другий-п’ятий методи визначення митної вартості товарів (статті 59-63 Митного кодексу України) відповідач не застосував у зв’язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно методів четвертого та п’ятого. Джерело інформації: каталог SchwaсkeListe 01/2017 ст.410. Проведено консультацію з декларантом, доведено інформацію про право декларанта вчиняти дії, передбачені п. 5 частини 2 ст. 55 та главою 4 МК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем безпідставно, в порушення ст. 58 Митного кодексу України, здійснено визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням резервного методу, який застосовано без достатніх на те підстав та з порушенням порядку черговості послідовного використання методів, визначених статтями 59-63 Митного кодексу України.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою (стаття 52 Митного кодексу України).

Згідно із частиною другою статті 53 Митного кодексу України до переліку документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення, належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об’єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи.

Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті, у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв’язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Статтями 49, 51, 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що митну вартість імпортованого транспортного засобу, що вказана декларантом у митній декларації №206010/2017/412893 від 25 травня 2017 року, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору.

Проте, якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов’язаному з продавцем покупцю.

При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 цього Кодексу (частина 3 статті 54 Митного кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що коригування митної вартості імпортованого позивачем транспортного засобу відповідачем проведено у зв’язку з ненаданням документів, передбачених в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, а саме: якщо рахунок сплачено, - банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій – четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 Митного кодексу України).

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 Митного кодексу України).

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що обов’язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка булла фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов’язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов’язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Крім того, ч.5 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Проте, контролюючим органом не було повідомлено декларанта та/або позивача, які саме надати документи, передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, а саме: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Також, ОСОБА_1 митницею ДФС не було письмово витребувано у декларанта додаткових документів, необхідних для підтвердження заявленої у митній декларації №206010/2017/412893 від 25 травня 2017 року митної вартості ввезеного ним транспортного засобу за ціною договору, що є порушенням норм ч.3 ст. 53 Митного кодексу України.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач надав усі, передбачені Митним кодексом України, документи, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові частини. Натомість, всупереч частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як не довів і правових підстав для застосування саме резервного методу.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року у справі №809/857/17– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повне судове рішення складено 25.05.2018 року.