Постанова № 74258270, 23.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/7863/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.

Пилипенко О.Є.,

секретар судового засідання Пушенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Громадянина Іраку ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Іраку ОСОБА_4 до Державної міграційної служба України, за участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Громадянин Іраку ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №192-17 від 23.05.2017 року про відмову у визнанні громадянина Іраку ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Іраку ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Громадянин Іраку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Іраку, м. Багдад, за національністю ірак, за віросповіданням іслам (суніт), рідна мова - арабська.

За сімейним станом одружений. Державний кордон України перетнув 14.01.2016 року.

За отриманням захисту на території України звертався вперше, на момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебував нелегально.

У своїй заяві до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.08.2016 року ОСОБА_4 зазначив, що не може повернутись в країну свого походження через загрозу бути вбитим, оскільки відмовив мужчині із їхнього клану віддати свою доньку заміж.

За результатами розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та проведення співбесід з позивачем, висновком Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 14.2.2016 року було відмовлено заявнику - громадянину Іраку ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши про відсутність умов, передбачених п. п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Як вбачається зі змісту висновку про відмову, заявник (позивач) не має підстав для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто умови, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», на думку відповідача, є відсутніми.

Додатком до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12.05.2017 року рекомендовано ДМС України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з відсутністю умов, передбачених п. п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» .

Рішенням відповідача №192-17 від 23.05.2017 року вищезазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 07.06.2017 року позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача № 192-17 від 23.05.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями 17 липня 1997 року) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

З 04 серпня 2011 року набрав чинності Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.11 року №3671-VI, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

З метою підвищення ефективності боротьби проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Державами ООН було підписано 10.12.84р. Конвенцію «Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання», ратифіковану 26.01.87р.

Конвенцією «Про статус біженців», підписаною Державами ООН 28.07.51р. та Протоколу до неї 1967 року визначено термін «біженець», який означає особу, яка через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до положень Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.04р. № 1629-ІV, метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що, в свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу 2004/83/ЄС «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації та статусу громадян третіх країн та осіб без громадянства у якості біженців або як осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту та змісту захисту, який надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;

- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно із Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Як свідчать обставини справи, у своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, а також у проведених співбесідах, заявник (позивач) вказав, що причиною звернення за захистом є погрози сім'ї ОСОБА_6, який хотів одружитись на його донці.

Жодних доказів щодо звернення до правоохоронних органів у зв'язку з погрозами позивачем не надано.

Під час співбесід заявник зазначив, що за час проживання в Іраку переслідуванням чи фізичному насиллю за ознаками раси, релігії, національності, громадянства чи політичних поглядів не піддавався.

Судом з'ясовано, що докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань відсутні як у матеріалах справи, так і не були надані до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві при розгляді заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На співбесідах, ОСОБА_4 зазначив, що про наявність будь-яких загроз у випадку повернення на батьківщину не відомо. Зазначив, що ні він, ні його родичі не займались політичною діяльністю, участі у мітингах або акціях на території Іраку не брали.

Матеріалами справи разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника підтверджується відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Державної міграційної служби №192-17 від 23.05.2017 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що побоювання, які виникли у заявника мають суто суб'єктивний характер і не підтверджені жодними документальними доказами, заявник також не має доказів наявності погроз у його бік, як і не має інших документальних підтверджень щодо його слів.

Зі змісту протоколів співбесіди вбачається, що у позивача відсутні документальні підтвердження того, що останній підпав під будь-яке насилля чи переслідування у власній країні.

Вимоги позивача в частині зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Іраку ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, також не підлягають задоволенню, оскільки вказана вимога є похідною позовною вимогою.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні та не можуть бути підставами для її скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадянина Іраку ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Я.Б.Глущенко

О.Є.Пилипенко

Повний текст постанови виготовлено 24 травня 2018 року.