Постанова № 74258233, 22.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/2916/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Гулида Р.М., Улицького В.З.,

за участю секретаря Мельничук Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «РОДОВІД БАНК» ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року (ухвалене головуючим – суддею Рейті С.І., у м. Ужгороді) у справі № 807/96/18 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «РОДОВІД БАНК» ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про скасування податкової вимогу від 01.12.2017 № 12550-17.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що податкова вимога є необґрунтованою, такою, що прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню, оскільки постановою Правління НБУ від 25.02.2016 №107 ПАТ «Родовід Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, що в свою чергу, згідно вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмежує нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів, а також зобов'язань перед кредиторами.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що направлення спірної податкової вимоги не є примусовим стягненням коштів та майна банку та не є зверненням стягнення на майно банку, оскільки відповідно до п. 95.2 ст. 95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», норми якого для правовідносин тимчасової адміністрації є пріоритетними по відношенню до норм інших нормативно-правових актів, передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення на майно банку.

Відповідачем на апеляційну скаргу подано відзив, в якому покликається на те, що Податковим кодексом України не передбаченні можливі випадки не надсилання податкової вимоги платникам податків, якими не сплачено узгодженої суми грошового забезпечення в установленні законодавством строки. А тому вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обгрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права та підлягає залишенню без змін.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що Постановою Правління Національного банку України від 25.02.2016 № 107 Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

25.02.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 261 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Родовід Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.

В подальшому, на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 419 від 25.03.2016 «Про продовження строків тимчасової адміністрації в ПАТ “Родовід Банк” продовжено строк тимчасової адміністрації на один місяць, з 26.03.2016 по 25.04.2016.

25.04.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №610, яким продовжено повноваження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Родовід Банк» ОСОБА_2 до дати отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Родовід Банк».

Станом на 30.11.2017 в інтегрованій картці платника значилась податкова заборгованість до бюджету у розмірі 1057,16 грн. по платежу 51 18010400 «Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості».

01.12.2017 ГУ ДФС у Закарпатській області сформовано податкову вимогу № 12550-17 на суму боргу в розмірі 1057,16 грн.

Даною податковою вимогою позивача було попереджено, що починаючи з 30.04.2017 року на будь-яке майно платника податків, яке перебуває у його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу, а також інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому, розповсюджується право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховується пеня та штрафи, визначені ПК України; органом державної податкової служби буде здійснено опис майна у податкову заставу. Також попереджено, що у разі несплати суми податкового боргу до платника податків будуть застосовані передбачені ПК України заходи стягнення податкового боргу; можливий термін проведення публічних торгів з продажу майна, яке перебуває у податковій заставі, не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправними позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи та законодавчі положення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилкове застосування норм матеріального права, неповного з’ясування обставин справи та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи з огляду на наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до ст. 59 Податкового кодексу України (далі – ПК України) у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно п.п.14.1.153. п.14.1. ст. 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

В силу пункту 95.1. ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

З огляду на викладені положення Податкового кодексу України, прийняття рішення про направлення податкової вимоги є складовими процедури примусового стягнення податкового боргу.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 ст. 1 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) ПК регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати ЄВ на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Так, як зазначив суд першої інстанції спеціальним Законом для правовідносин, які виникають під час тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI.

Відповідно до ч.8 Розділу X Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відтак для правовідносин, що виникають під час тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду, пріоритетними є норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що оскаржувану податкову вимогу винесено відповідачем 01.12.2017, тобто в період здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Родовід Банк».

Крім цього позивачем подано до ГУ ДФС у Закарпатській області податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік № НОМЕР_1 тобто також в період здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Родовід Банк».

Аналізуючи наведені вище законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість позовних вимог, оскільки податкова вимога від 01.12.2017 року № 12550-17 винесена в період здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Родовід Банк», що суперечить ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому така підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для

справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити і рішення суду першої інстанції — скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "РОДОВІД БАНК" ОСОБА_1 задовольнити, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року у справі № 807/96/18 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Скасувати податкову вимогу від 01 грудня 2017 № 12550-17.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на користь Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «РОДОВІД БАНК» ОСОБА_1 1762 грн (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні) сплаченого судового збору за подання позовної заяви відповідно до платіжного доручення № 14 від 30 січня 2018 року та 2643 грн (дві тисячі шістсот сорок три гривні) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до платіжного доручення № 14 від 03 квітня 2018 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повне судове рішення складено 24 травня 2018 року