Постанова № 74258163, 22.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14359/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

Судді: Добрівська Н.А., Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючої судді: Шелест С.Б.

Суддів: Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.

Секретар судового засідання: Кузик М.А.

За участі представників:

Позивача: ОСОБА_2;

Відповідача: Шокун О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.18р. у справі №826/14359/17 за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Фонд державного майна України про визнання протиправною бездіяльності

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає у невжитті заходів для запобігання банкрутства та не визначення оптимальних шляхів відновлення платоспроможності ВАТ «АК «Свема».

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.18р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати рішення з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи та не враховано, що дії Відповідача по розробленню концепції розвитку індустріального (промислового) парку «Свема» в м. Шостці Сумської області не мають відношення до ВАТ «АК «Свема»; Відповідачем не надано документального підтвердження вжиття ним дій по відновленню платоспроможності підприємства.

У судовому засіданні представник Апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник Відповідача заперечив вимоги апеляційної скарги.

Представник Третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про проведення судового засідання повідомлений належним чином, докази чого у матеріалах справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи та установлено судом першої інстанції, ухвалою Господарського суду Сумської області від 29.10.04р. порушено провадження у справі №7/136-04 про банкрутство ВАТ «АК «Свема» (код ЄДРПОУ 05761318), з корпоративними правами якого на 91,5955 % володіє держава Україна.

На підставі ухвали Господарського суду Сумської області від 16.06.06р. у справі №7/136-04 введено процедуру санації.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 27.09.07р. у справі №7/136-04 затверджено погоджений в установленому порядку план санації ВАТ «АК «Свема». В подальшому, у зв'язку з відмовою ряду інвесторів, участь яких у відновленні платоспроможності боржника була зазначена у плані санації, керуючим санації було розроблено зміни до плану санації, які передбачали доповнення переліку майна, що не задіяне у виробництві та може бути відчужено, залучення до участі у відновленні платоспроможності боржника інвесторів - ТОВ «Хемікал Інвест Лімітед» та ТОВ «ВАНТ» ЛТД. Втім, такі зміни господарським судом не були затверджені, в результаті чого постановою Господарського суду Сумської області від 16.07.15р. у справі №7/136-04 ВАТ «АК «Свема» визнано банкрутом та введено ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Солдаткіна І.В.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач звертався до Відповідача, як особисто з запитами на інформацію, так і через свого адвоката, з адвокатськими запитами, щодо надання інформації про вжиття Урядом заходів пов'язаних з запобіганням банкрутства ВАТ «АК «Свема» та відновлення його платоспроможності, втім конкретної інформації по суті поставленого питання не отримав.

Вважаючи, що Відповідачем не вжито всіх необхідних та законодавчо передбачених заходів щодо запобігання банкрутства та не визначено оптимальних шляхів відновлення платоспроможності ВАТ «АК «Свема», Позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем вживались заходи щодо визначення оптимальних шляхів відновлення платоспроможності підприємства та запобігання банкрутства; Позивачем не доведено порушення спірними правовідносинами його прав та інтересів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 6 КАС України (у редакції чинній на момент звернення з позовом до суду) встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Аналогічна правова норма у чинній редакції ст. 5 КАС України.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.11р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають чи припускають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Як зазначає Позивач, він є кредитором ВАТ «АК «Свема», кредиторські вимоги якого у сумі 19 000 000 грн. визнані Господарським судом Сумської області та включені до 4-ої черги виплат. Отже, права та інтереси кредитора реалізуються Позивачем у правовідносинах з боржником. Обраний Позивачем спосіб захисту про оскарження бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка полягає у невжитті заходів для запобігання банкрутства ВАТ «АК «Свема» та не визначення оптимальних шляхів відновлення його платоспроможності жодним чином не вплине на відновлення його прав як кредитора у відносинах з боржником.

Саме по собі оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень у невжитті заходів для запобігання банкрутства не є ефективним способом захисту порушеного права та не відновлює прав кредитора, оскільки не доводить причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю суб'єкта владних повноважень (навіть якщо така і мала місце) і обставинами, що призвели до банкрутства боржника, з тим, що Позивач мав право на відшкодування збитків за рахунок суб'єкта владних повноважень. На неплатоспроможність підприємства із часткою державної власності, наслідком якої є банкрутство, може впливати цілий ряд факторів, які не обов'язково пов'язані із невжиттям Урядом тих чи інших заходів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зважаючи на обсяг встановлених у цій справі фактичних обставин, їх зміст та юридичну природу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорювана бездіяльність не порушує права та інтереси Позивача, не впливає на його правове становище, обраний спосіб захисту у сфері публічних правовідносин не відновлює права Позивача як кредитора у відносинах з боржником.

Наведені мотиви, на думку апеляційного суду, є достатніми для висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги Позивача.

Доводи Відповідача щодо пропуску Позивачем строку звернення до суду не заслуговують на увагу. Звернення до суду Позивач пов'язує із отриманим ним від Відповідача у жовтні 2017 року листом № 8969/0/2-17 від 18.10.17р. із запитуваною інформацією щодо вжиття заходів із питаннями банкрутства ВАТ «АК «Свема».

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.18р. у справі №826/14359/17 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.18р. у справі №826/14359/17 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.

Повний текст постанови складений: 25.05.18р.