Окрема думка судді № 74258144, 25.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Окрема думка

В порядку ч. 3 ст. 34 КАС України

"25" травня 2018 р. Справа № 639/221/18

З постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2018 по справі № 639/221/18, я незгоден, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до із п. 11 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначається, зокрема, власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи факт невиконання позивачем вимог ухвали суду про залишення без руху поданого позову через його невідповідність вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, правильно прийняв судове рішення про повернення такої позовної заяви.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

«Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями).

Таким чином, ствердження про те, що суд першої інстанції не позбавлений можливості з'ясувати обставину подання позивачем іншого аналогічного позову в установлений законом спосіб, протирічить принципу юридичної визначеності, оскільки інша сторона у справі має справедливі очікування дотримання судом визначеної законом процесуальної процедури звернення до суду.

При цьому вважаю, що наявність відповідної вимоги у процесуальному законодавстві щодо повернення позовної заяви через не надання позивачем власного письмового підтвердження про те, що ним не подано іншого позову, не є надто суворим тлумаченням існуючої процесуальної норми, яка може призвести до позбавлення заявника права доступу до суду і завадити розгляду її позовних вимог. Адже, процесуальний закон в цій частині вимог, що містяться в п. 11 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, є чітким, зрозумілим та передбачуваним у своєму застосуванні, що зумовлює необхідність його виконання всіма учасниками адміністративного процесу.

Підсумовуючи вищевикладене прихожу до висновку, що може бути єдиною та достатньою підставою для повернення позовної заяви сам факт не надання позивачем письмового підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду ОСОБА_1