Постанова № 74257903, 24.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року м. Київ

Справа № 22-3880 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Трусова Т.О.

Унікальний номер № 753/18617/17 Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Пікуль A.A., Невідомої Т.О.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів, визнання частково недійсними умов кредитного договору та стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів, визнання частково недійсними умов кредитного договору та стягнення суми.

В позові, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, остаточно просив визнати недійсним п.1.3.2 повністю, п.2.7, п.3.1, п.3.2, п.3.3 комплексного договору №1/2001085 від 30.09.2016 р., в частині обов'язку позичальника щодо сплати комісійних винагород та відповідальності за таку несплату, положення Додатку №1 до вказаного договору в частині обов'язку сплати комісійних винагород, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк») та ОСОБА_3, з моменту укладання договору; стягнути з ПАТ «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_3 суму сплаченої за період з жовтня 2016 р. по січень 2018 р. комісійної винагороди в розмірі 38 492,80 грн.; стягнути з ПАТ «Креді Агріколь Банк» в дохід держави судовий збір в сумі 3 524 грн.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 30.09.2016 р. між сторонами було укладено комплексний договір № 1/2001085, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит в сумі 104 600 грн. на строк до 29.09.2021 р. зі сплатою процентів в розмірі 11% річних та комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,30% в місяць від суми кредиту.

Позивач вважає неправомірним встановлення відповідачем у кредитному договорі умов про зобов'язання позичальника сплачувати щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості, вказуючи, що такі дії відповідача суперечать пункту 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартістю кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, та ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю, відповідач зобов'язаний повернути сплачену ним суму комісійної винагороди.

Правова позиція позивача ґрунтувалась на висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2018 року позов задоволено.

Визнано пункт 1.3.2. комплексного договору № 1/2001085, укладеного 30 вересня 2016 року між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_3, а також інші умови цього договору в частині покладення на позичальника обов'язку сплати комісійної винагороди та відповідальності за таку несплату, недійсними з моменту укладення договору.

Стягнуто з ПАТ «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_3 суму сплаченої за період з жовтня 2016 р. по січень 2018 р. комісійної винагороди в розмірі 38 492 гривні 80 копійок.

Стягнуто з ПАТ «Креді Агріколь Банк» в дохід держави судовий збір в сумі 3 524 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ПАТ «Креді Агріколь Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність і необґрунтованість, не повне з'ясування та встановлення обставин, які мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх доводів апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не врахував факт визначення плати, за обслуговування кредитної заборгованості, у чітко фіксованій ставці, яка міститься в графіку платежів.

Висновок суду щодо відсутності переліку послуг за які нараховується комісія не відповідає умовам укладеного між сторонами договору, а саме п.6.1 щодо обізнаності позичальника з тарифами банку, які затвердженні рішенням Тарифного комітету ПАТ "Креді Агріколь Банк" 03.09.2015 р. №9 та містять чіткий перелік послуг, які включає в себе комісія.

Вважав, що правомірність дій банку підтверджується самим Законом України "Про захист прав споживачів" та роз'яснювальними актами Національного Банку України, які наголошують що до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачу при кредитуванні (наданні споживчого кредиту), зокрема, є забезпечення обслуговування кредитної заборгованості. Комісія за обслуговування кредиту є послугою в розумінні п.17 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів", здійснюваною за індивідуальним замовленням, тобто за погодженням з самим позичальником, спрямованою на інформування та допомогу при виконанні взятих позичальником на себе зобов'язань, з виключенням фактичної можливості отримання банком винагороди.

Зазначав, що право відступу від положень цивільного законодавства та врегулювання відносин за домовленістю сторін на власний розсуд, в разі відсутності на це прямої заборони, є законним правом на вільне волевиявлення сторін спірного договору.

Апелянт вважав, за необхідне застосовувати до спірних правовідносин правові позиції Верховного суду від 21.01.2018 р., 06.02.2018 р. та Верховного суду України від 11.11.2015 р., 04.03.2015 р., які свідчать про необґрунтованість висновків суду першої інстанції, щодо віднесення оспорюваної умови договору до несправедливих.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга ПАТ«Креді Агріколь Банк» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2018 року розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

25.04.2018 року ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 30 вересня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" (далі - ПАТ "Креді Агріколь Банк"), ОСОБА_3 та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "АХА Страхування Життя" укладено комплексний договір №1/2001085 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору банк надає позичальнику кредит у сумі 104 600,00 грн. строком на 60 місяців - з 30.09.2016 р. до 29.09.2021 р. (включно). Позичальник сплачує платежі за кредитом щомісячно в число місяця, визначене графіком погашення заборгованості (Додаток №1 до договору, який є його невід'ємною частиною) як день повернення кредиту. Повернення кредиту здійснюється у валюті кредиту (а.с.6-7)

Відповідно до п.1.2. договору кредит надається позичальнику на споживчі потреби, в тому числі на сплату страхового платежу за договором страхування життя згідно договору та правил надання споживчого кредиту в ПАТ "Креді Агріколь Банк" та умов страхування життя позичальника, які є невід'ємною частиною договору та розміщенні на офіційному сайті банку: www.credit-agricole.ua.

Відповідно до п.1.3. договору за користування кредитом позичальник сплачує:

- процентну винагороду щомісячно, в розмірі 11,00% річних за користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту (дня списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника) до моменту повного погашення заборгованості за договором (пункт 1.3.1. договору);

- комісійну винагороду щомісячно - комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,30% в місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1.1. договору (пункт 1.3.2. договору).

Відповідно до п.2.7. договору в разі порушення позичальником зобов'язань за договором щодо погашення кредитної заборгованості та/або сплати процентів за користування кредитом, неустойки (штраф, пеня), комісійних винагород (в тому числі обов'язку здійснити дострокове виконання зобов'язань у випадках, передбачених договором) та/або у разі виникнення будь-якої заборгованості позичальниками за іншими договорами укладеними з банком, позичальник, на підставі ЦК України, ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", надає банку право (але не зобов'язання), шляхом договірного списання з будь-яких рахунків позичальника, що відкриті у банку, отримати суму, необхідну для повного виконання зобов'язання, включаючи кредит, процентам, відшкодування збитків, комісійну винагороду за договором, витрати щодо здійснення забезпеченої заставою вимоги та будь-яку іншу заборгованість за договорами укладеними з банком. Право на договірне списання, у разі порушення позичальником зобов'язань за договором та будь-якими іншими договорами, вважається таким, що перейшло до банку, в день, наступний за днем, коли зобов'язання за договором та/або іншими договорами мало бути виконано відповідно до умов договору та/або договорами.

Відповідно до п.3.1. договору у разі прострочення строку сплати поточної заборгованості за кредитом, комісійною винагородою, згідно умов договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки від суми простроченої заборгованості за договором за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п.3.2. договору у разі порушення позичальником без поважних причин, вимог п.п. 2.2.2.-2.2.9. правил, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 1 відсоток від суми кредиту, визначеної в п.1.1. договору, за кожний випадок порушення.

Відповідно до п.3.3. договору у разі невиконання або неналежного виконання умов договору та правил, незаконне розголошення або використання банківської таємниці сторони несуть відповідальність згідно чинним законодавством України.

Згідно Графіку погашення заборгованості Додаток №1 до Комплексного договору №1/2001085 від 30.09.2016 погашення кредиту, сплата нарахованих процентів та комісії здійснюється позичальником щомісячно, рівними частинами по 4 680,06 грн. 2 405,80 грн. з яких зараховується на погашення щомісячної комісії (а.с.9-10)

ОСОБА_3 належним чином виконував умови укладеного між сторонами договору, в тому числі щодо сплати щомісячної комісійної винагороди, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями (а.с.11-23, 45-46, 59-60)

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з відсутності в умовах укладеного між сторонами договору переліку послуг за які саме здійснюється сплата щомісячної комісії, фактичну сплату позичальником послуг, що супроводжують кредит, невідповідності такої умови договору вимогам справедливості та суперечності положенням ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Наявні порушення вимог ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" за переконанням суду першої інстанції, стали підставою для визнання окремих частин комплексного договору недійсними та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з банку на користь ОСОБА_3 сплаченої за період з жовтня 2016 року по січень 2018 року комісійної винагороди.

Колегія суду частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає оскільки ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

За положеннями ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 визначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо.

Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку

(прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо) (пункти 3.1., 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (в редакції чинній на момент укладення договору))

Відповідно до роз'яснювального листа Національного банку України №40-117/2093-6134 від 16.06.2007, на який посилається апелянт, у зобов'язанні мають бути чітко визначені його суб'єкти та конкретизований його об'єкт. Відсутність або невизначеність (недостатня визначеність) зазначених елементів зобов'язання може бути підставою для оспорювання (або невизнання) факту виникнення зобов'язальних відносин. У разі декларування банком у договорі зі споживачем будь-якої послуги, споживач має право не тільки знати в деталях предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору.

З урахуванням вищезазначеного, до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві при наданні банком споживчого кредиту, зокрема можуть відноситися: відкриття поточного/карткового рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості, що, наприклад, пов'язано з бажанням позичальника отримувати виписки за кредитним/картковим рахунком, здійснення валютно-обмінних операцій, надання консультаційних, у тому числі юридичних, послуг тощо.

Кожна сторона на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх доводів або заперечень, повинна надати суду належні, допустимі та достатні докази.

Відповідно до п. 2.2. Єдиних тарифів на послуги та операції для фізичних осіб в національній та іноземній валюті в ПАТ "Креді Агріколь Банк" (крім карткових рахунків), затверджених Рішенням Тарифного Комітету №9 від 03.09.2015 (із змінами та доповненнями від 05.04.2016), які є Додатком №2 до Комплексного договору №1/2001085 від 30.09.2016 р., прядок обчислення та сплати комісійної винагороди наступні:

Метод розрахунку: комісійна винагорода розраховується в процентному співвідношенні від первинної суми кредиту. Розрахунок комісійної винагороди здійснюється та такою формулою: С = S*STс/100, де С - сума комісійної винагороди; S - сума кредиту (або сума кредиту, який рефінансується, STс - розмір щомісячної комісії (%).

Нарахування та сплата комісійної винагороди: нараховується та сплачується щомісячно в число місяця, що є числом видачі кредиту. При достроковому повному погашенні кредиту комісійна винагорода за останній календарний місяць користування кредитом нараховується і сплачується у повному обсязі незалежно від кількості днів, протягом яких позичальник користувався кредитом після сплати чергового платежу згідно Графіка погашення заборгованості (а.с.37-40)

Доводи апелянта щодо наявності конкретного переліку послуг, які є складовою комісії, та ґрунтуються на наданій ним копії Єдиних тарифів на послуги та операції для фізичних осіб в національній та іноземній валюті в ПАТ "Креді Агріколь Банк" (крім карткових рахунків), затверджених Рішенням Тарифного Комітету №9 від 03.09.2015 (із змінами та доповненнями від 05.04.2016), спростовуються змістом самого документа, який міститься в матеріалах справи.

Твердження апелянта щодо визначення плати за обслуговування кредиту не за формулою зі змінними величинами, а чітко визначеною фіксованою сумою, що не суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів", колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки обслуговування кредиту не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні цього Закону.

Посилання на використання сплачених коштів для подальшого інформування позичальника про наявну заборгованість або можливість отримання різного роду консультацій, колегія суддів вважає неспроможними, адже доказів на підтвердження практичної можливості такого використання, обізнаності ОСОБА_3 з такими можливостями та користування вказаними послугами, суду не надано.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування певного дисбалансу в договірних відносинах між сторонами під час укладання спірного договору, які фактично ставлять позичальника як споживача у невигідне фінансове становище.

Той факт, що суд першої інстанції визнавши пункт 1.3.2. договору та інші умови цього договору в частині покладення на позичальника обов'язку сплати комісійної винагороди та відповідальності за таку несплату, недійсними не звернувши уваги на положення ст. 215 ЦК України, на правильність судового рішення в цій частині не впливає.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Аналіз вищенаведених положень, враховуючи доведеність на думку колегії, несправедливості оспорюваних умов та наявності підстав для визнання окремих положень договору недійсними, вимога позивача щодо повернення йому суми сплаченої комісійної винагороди також є обгрунтованою.

Відповідно до вимог 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, коли суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи і дав їм належну оцінку, тому оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, так як відповідає нормам матеріального і процесуального права, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Колегія суддів вважає, що посилання апелянта на незаконність і необґрунтованість ухваленого рішення, порушення норм матеріального права, на думку колегії суддів є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2018 року є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 24 травня 2018 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А. Пікуль