Постанова № 74257885, 23.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/7009/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.

суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М.,

за участю секретаря Бедрій Х.П.

представника позивача ОСОБА_1

третьої особи ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.04.2017 в справі №442/2476/17 за позовом ОСОБА_4 до Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, – Колективного підприємства «Дрогобицьке районне бюро планування та архітектури», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_4 (надалі – позивач) звернулася в суд з позовом до Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області (надалі – відповідач, Рибницька СР), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Колективне підприємство «Дрогобицьке районне бюро планування та архітектури», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – ОСОБА_2, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва ОСОБА_2» від 30.12.2016 №176.

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.04.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Вказує, зокрема, на те, що частиною спірної земельної ділянки, щодо якого прийнято оскаржуване рішення, позивач користувалася в якості заїзду до її будинку, а тому загадане рішення створює їй перешкоди у доступі до будинку й земельної ділянки та користуванні ними, тобто перешкоджає у реалізації права власності на будинок та земельну ділянку. Позивач неодноразово зверталася до Рибницької сільської ради з метою вирішення питання про облаштування заїзду до її будинковолодіння, однак згадане питання не було вирішено. Натомість, знаючи про існування спору щодо вказаної земельної ділянки, відповідач ухвалив рішення, яким надав дозвіл на складення проекту землеустрою ОСОБА_2

У поданому до суду запереченні на апеляційну скаргу третя особа, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2, не погоджується з мотивами апеляційної скарги та зазначає про те, що необхідність складання проекту відведення земельної ділянки виникла лише тому, що від земельної ділянки, якою він користується, площею 0,1433 га вилучається частина земельної ділянки площею 0,0233 га під облаштування проїзду до будинковолодіння позивача у справі ОСОБА_4 по вул. Шевченка 36 відповідно до рішення уповноваженої комісії Рибницької сільської ради від 10.06.2016, яке оформлене Актом. Звертає увагу на рішення судів у спорах між позивачем та відповідачем у інших справах, якими визнавалися протиправними та скасовувалися рішення Рибницької сільської ради щодо встановлення заїзду до будинковолодіння ОСОБА_4, надання дозволу на складання проекту детального плану планування території щодо заїзду до будинковолодіння №36 в с. Майдан по вул. Шевченка ОСОБА_4 та щодо затвердження детального плану території щодо можливості влаштування заїзду до існуючого будинковолодіння №36 у с. Майдан ОСОБА_4 А тому погоджується з рішенням суду першої інстанції, просить залишити його без змін та відмовити в задоволення апеляційної скарги.

У судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Представник тертьої особи – ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги заперечив за їх безпідставністю.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши доводи апелянта та вивчивши матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд дійшов переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується наступне.

ОСОБА_4 на праві власності належить житловий будинок по вул. Шевченка 36 в с. Майдан Дрогобицького району Львівської області та земельна ділянка площею 0,1904 га, призначена для будівництва і обслуговування даного житлового будинку.

ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок по вул. Шевченка 37 в с. Майдан Дрогобицького району Львівської області.

Відповідно до постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06.11.2013 у справі № 442/5525/13-а, яка набрала законної сили, згідно з даними земельно-кадастрової книги Рибницької сільської ради ОСОБА_2 користується земельною ділянкою площею 0,33 га, яка була йому надана в користування в 1995 році (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - площею 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства - площею 0,08га в с. Майдан по вул. Шевченка 37.

Рішенням Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 30.12.2016 №176 надано дозвіл гр. ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,12 га по вул. Шевченка в межах населеного пункту с. Майдан.

Вважаючи зазначене вище рішення органу місцевого самоврядування таким, що порушує її законні права та інтереси, ОСОБА_4 оскаржила його до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, керувався тим, що орган місцевого самоврядування при ухваленні рішення діяв у межах, на підставі та у спосіб, встановлені чинним законодавством.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З цих конституційних положень випливає, що усі державні органи, органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати рівне ставлення до громадян.

Так, матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка, дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення якої для ведення садівництв гр. ОСОБА_2 постійно була предметом спору та судового розгляду.

Так, рішенням Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області «Про надання дозволу на складання проекту детального планування території щодо заїзду до будинковолодіння № 36 в с. Майдан по вул. Шевченка громадянці ОСОБА_4» від 02.11.2012 № 267 було надано дозвіл громадянці ОСОБА_4 на складання проекту детального планування території щодо заїзду до житлового будинку в с. Майдан по вул. Шевченка; громадянці ОСОБА_4 було доручено виготовити проект детального планування території в ліцензованій фірмі, погодити в установленому законом порядку і представити на затвердження у сільську раду. Актом комісії з питань регулювання земельних відносин агропромислового розвитку, екології, туризму, планування і забудови території сільської ради від 18.03.2016 надано дозвіл позивачу на виділення земельної ділянки площею, необхідною для влаштуванню заїзду до існуючого будинковолодіння № 36 по вул. Шевченка в с. Майдан згідно з детальним планом території влаштування заїзду до існуючого будинковолодіння № 36 по вул. Шевченка в с. Майдан.

Однак зазначене вище рішення Рибницької сільської ради було скасовано постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06.11.2013 № 442/5525/13-а.

Крім того постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.09.2014 № 442/5872/14-а було визнано протиправним та скасовано у повному обсязі рішення 13 чергової сесії 6 скликання Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області «Про встановлення заїзду до будинковолодіння ОСОБА_4» від 13.06.2014 № 421; визнано незаконним дії сільського голови Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області ОСОБА_5, що мали місце під час підготовки до розгляду на черговому засіданні сесії сільської ради заяви ОСОБА_4, про встановлення заїзду до її будинковолодіння № 36, по вул. Шевченка у с. Майдан та під час виконання прийнятого рішення сесії Рибницької сільської ради від 13.06.2014 № 421.

Підставами скасування рішень, що стосувалися облаштування проїзду до будинковолодіння ОСОБА_4 послужили перебування спірної земельної ділянки в користуванні ОСОБА_2, а також те, що замовлення виготовлення детального плану території щодо можливості влаштування заїзду до існуючого будинковолодіння №36 ОСОБА_4 було здійснено останньою, а не виконавчим органом Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області.

Разом з цим, відповідно до рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.07.2013 у справі № №442/4600/13-ц зобов’язано ОСОБА_2 та ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 належним їй будинковолодінням №36 та земельною ділянкою, які знаходяться по вул. Шевченка в с. Майдан Дрогобицького району шляхом звільнення облаштованого проїзду до цього будинковолодіння. Підставами прийняття такого рішення було те, що житловий будинок ОСОБА_4 збудовано 50 років тому, заїзд до нього неорганізований, тому є необхідність влаштування організованого заїзду, а також відсутність у ОСОБА_2 та ОСОБА_6 правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований проїзд позивача до її будинковолодіння.

Неодноразово питання щодо використання спільної земельної ділянки вирішувалися комісією з питань регулювання спірних земельних відносин, агропромислового розвитку, екології, туризму планування і забудови території сільської ради.

Так, одним із актів зазначеної вище комісії, а саме – від 18.03.2016 було передбачено розгляд на черговій сесії Рибницької сільської ради питання виділення земельної ділянки, необхідної для облаштування доїзду до існуючого будинковолодіння №36 по вул. Шевченка в с. Майдан. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_4 мала правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що їй буде виділено земельну ділянку для облаштування проїзду.

Відтак, позивач мала законний інтерес щодо цієї земельної ділянки.

Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 N 18-рп/2004 розтлумачив поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Використаний у ч. 1 ст. 2 КАС України термін «інтерес» відповідає терміну «охоронюваний законом інтерес», яке було розтлумачено Конституційним Судом України у вище наведеному рішенні. Отже, прагнення до користування конкретним матеріальним благом – земельною ділянкою, може бути змістом охоронюваного законом інтересу.

Одночасно з виникненням правомірних сподівань та очікувань у особи, якій надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в іншої особи, яка має законний інтерес щодо користування цією земельною ділянкою, виникає право на захист цього інтересу.

Законний інтерес, якщо його порушує суб’єкт владних повноважень, може бути предметом судового захисту в порядку адміністративного судочинства. Під час розгляду справи суд з’ясовує, які саме фактичні обставини зумовлюють існування інтересу, відносини, що існують з приводу об’єкту інтересу, а також інші індивідуальні особливості, що відображають законність інтересу та необхідність судового захисту прагнень позивача.

Застосовуючи такий підхід до справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є сусідами, суміжними землекористувачами і тривалий час фактично володіли та користувалися спірною земельною ділянкою спільно та відкрито. Позивач неодноразово зверталася до Рибницької сільської ради з питанням облаштування проїзду до її будинковолодіння через спірну земельну ділянку. Проте, дозвіл на розробку проекту її відведення надано лише ОСОБА_2 При цьому законні інтереси ОСОБА_4 відповідачем враховані не були.

Апеляційний суд вважає, що встановлені судом першої інстанції фактичні взаємовідносини ОСОБА_4 та ОСОБА_2 свідчать про наявність у кожного з них законного інтересу використовувати земельну ділянку відповідно до добросусідських домовленостей, що дотримувалися протягом тривалого часу.

Відтак, орган місцевого самоврядування, реалізуючи принципи «належного урядування» повинен був враховувати законні інтереси усіх осіб, про яких йому було відомо на час прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_2

При цьому колегія суддів звертає увагу на положення ст. 77 КАС України, відповідно до ч.2 якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, незважаючи на витребування судом окремих доказів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення, відповідач не виконав вимог ухвали, а також не направив уповноваженого представника у жодне судове засідання.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на обставини, встановлені судом першої інстанції у даній справі, колегія суддів вважає, що спірне рішення прийнято відповідачем без дотримання приниципів неупередженості й безсторонності та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вказує на помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору надав неналежну правову оцінку фактичним обставинам справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 у даній справі було вжито заходи забезпечення позову. Оскільки рішенням у справі апеляційний суд задовольняє позовні вимоги, на підставі ч.1 ст.157 КАС України вважає за необхідне скасувати вжиті відповідно до зазначеної вище ухвали заходи забезпечення.

Керуючись ст.ст. 157, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Скасувати постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.04.2017 в справі №442/2476/17 та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області №176 від 30.12.2016 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_2».

Заходи забезпечення адміністративного позову, вжиті згідно з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 – скасувати.

Присудити на користь ОСОБА_4 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) 1344 грн судового збору за рахунок коштів Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_7 судді ОСОБА_8 ОСОБА_9 Повне судове рішення складено 24.05.2018.