Постанова № 74257820, 16.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року м. Київ

Справа № 22-3562 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Цокол Л.І.

Унікальний № 757/4506/17 Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Телятник І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури м. Києва, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Прокуратури м. Києва, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30.09.2014р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014100000001257 були внесені відомості щодо вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.

14.10.2014 р. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.

17.10.2014 р. відносно нього було застосовано запобіжний захід в вигляді застави в розмірі 20 мінімальних заробітних плат, що становило 24 360,00 грн. та відсторонено від займаної посади старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 04.08.2015 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07.06.2016 р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ колегії суддів судової палати з кримінальних справ від 11.04.2017 р., ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 368 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, скасовано запобіжний захід та повернуто суму сплаченої застави.

Позивач вважав, що діями відповідачів йому було завдано моральну та фізичну шкоди, оцінивши її в 1 500 000,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року позов було задоволено частково та відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок державного бюджету моральну шкоду завдану незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку грошових коштів в розмірі 100 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його невідповідність нормам матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи судом першої інстанції та невідповідність висновків суду, просила його скасувати та направити справу за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва.

Апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції положень ст.12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", порушення в зв'язку з цим правил територіальної підсудності та процесуальної форми прийнятого рішення.

Зазначав, що в рішенні відсутнє обґрунтування розміру моральної шкоди, яка є значно завищеною та імовірний розрахунок її здійснений з порушенням вимог ст.13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Розмір встановленої моральної шкоди, за переконанням апелянта, ґрунтується лише на припущеннях суду, без проведення належних розрахунків, вказував на необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. та Постанові Верховного Суду України від 24.04.2017 р. в справі №760/23169/14-ц.

В судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення.

Представник Прокуратури м. Києва підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились, повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час, і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що 30.09.2014 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12014100000001257 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України (в редакції 2001 р.) (а.с.7)

14.10.2014 р. ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України, за фактом отримання службовою особою неправомірної вигоди для себе за не вчинення такою службовою особою в інтересах того хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища (а.с.8-12)

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17.10.2014 р. відносно ОСОБА_1А, було застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 20 мінімальних заробітних плат, що на день розгляду клопотання складало 24 360,00 грн. та покладеного на ОСОБА_1 обов'язки передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме: прибувати до слідчого, прокурора у кримінальному провадженні, слідчого судді, суду за першою вимогою; утримуватися від спілкування зі свідком ОСОБА_2 (а.с.13-16)

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17.10.2014 р. ОСОБА_1 було відсторонено від посади старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (а.с.18-20)

Згідно довідки вих. №38381/14-вих від 22.10.2014 р. Шевченківського районного суду м. Києва застава в розмірі 24 360,00 грн. була внесена ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду в повному обсязі (а.с.17)

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 04.08.2015 р. ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.368 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення.

Запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 20 розмірів мінімальної заробітної плати, що становить 24 360,00 грн., після набрання вироком законної сили скасовано і повернуто внесену суму як предмет застави заставодавцю - ОСОБА_1 (а.с.21-32)

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07.06.2016 р. вирок Святошинського районного суду м. Києва від 04.08.2015 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення (а.с.33-40)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.04.2017 р. вирок Святошинського районного суду м. Києва від 04.08.2015 р. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07.06.2016 р. залишені без змін, а касаційна скарга прокурора - без задоволення (а.с.41-47)

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Положеннями ч.1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР від 01.12.1994 р.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР від 01.12.1994 р., у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Частинами 1 та 2 ст. 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення), у разі винесення виправдувального вироку, для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 ст. 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали.

У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції.

Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено ч. 1 ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Питання про відшкодування моральної та майнової шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР від 01.12.1994 р.

Законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, який залишився поза увагою суду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції " Про захист прав людини і основоположних свобод" (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 24.04.2017 р. №6-2885цс16.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 було визнано невинуватим, виходячи з положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" вирішення питання про відшкодування заявлених позивачем сум здійснюється саме Святошинським районним судом м. Києва.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано вищевказані норми, що в свою чергу призвело до помилкового висновку і ухвалення рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.374 ЦПК України (в редакції 2017 р.) суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦПК України (в редакції 2017 р.) порушення правил юрисдикції судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини в справі PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням викладених обставин колегія суддів вважає, що інші доводи апеляційної скарги щодо порушень з боку суду першої інстанції допущених під час розгляду справи, на суть рішення не впливають.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 377, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури м. Києва, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності - закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1 його право на звернення до відповідного суду в порядку визначеному Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 24 травня 2018 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А.Пікуль