Постанова № 74257728, 23.05.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 817/265/18

ПОСТАНОВА

іменем України

"23" травня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

за участю секретаря Єфремової О.С.,

позивача:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від "29" січня 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, Адміністрації Державної прикордонної служби України про зняття тимчасового обмеження ,

суддя в 1-й інстанції - Щербаков В.В. ,

час постановлення ухвали - не зазначено,

місце постановлення ухвали - м. Рівне ,

дата складання повного тексту ухвали - не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 29.01.2018р. відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати з підстав, наведених у скарзі. Посилаючись на те, що вказаний спір є публічно-правовим, скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, відмовивши у відкритті провадження.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 4 КАС України спір може бути переданий на вирішення адміністративного суду, якщо хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб"єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Колегією суддів встановлено, що заявлені позовні вимоги стосуються зняття тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2, встановленого в межах цивільного провадження ухвалою Рівненського міського суду від 10.06.2015 у справі №569/7974/15-ц, до виконання боржником його зобов'язань у зведеному виконавчому провадженні №45997972.

Отже, спір має приватноправовий характер, оскільки обумовлений порушенням приватного права - обмеження права у праві виїзду за межі України.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Питання тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України як захід забезпечення виконання судового рішення в судовому порядку регулюють положення ст.441 Цивільного процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.13 ЦПК України в редакції чинній на момент прийняття ухвали в цивільній справі №569/7974/15-ц).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст.14 ЦПК України в редакції чинній на момент прийняття ухвали в цивільній справі №569/7974/15-ц).

Натомість в матеріалах справи відсутні докази про те, що вказане рішення оскаржувалось в апеляційному порядку позивачем в даній справі.

Колегія суддів вважає, що подальше оспорювання правомірності тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не може вирішено в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі, повно встановив обставини справи та правильно застосував норми процесуального права .

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Рівненського окружного адміністративного суду від 29.01.2018р. - без змін.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України (який діяв на момент прийняття ухвали Рівненським міським судом від 10.06.2015р. у справі №569/7974/15-ц) судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Аналогічні вимоги до виконання судового рішення встановлено у ч. 2 ст. 14 КАС України (який діяв на момент прийняття вищевказаного рішення), зокрема, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

У листі Верховного Суду України від 01 лютого 2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» зазначено: у разі виконання боржником зобов'язань, покладених на нього рішенням, та у зв'язку із закінченням виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст.. 49 Закону N606-ХІУ державний виконавець виносить відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження, копія якої підлягає обов'язковому направленню до Адміністрації ДПС для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.

Також у вказаному листі Верховний Суд України вказує: «На підставі викладеного вище слід дійти такого висновку: тимчасове обмеження громадянина України у праві виїзду за межі України законом покладено на суд, а припинення обмеження виїзду у зв'язку з виконанням обов'язку за рішенням, що перебувало на виконанні, покладено на державного виконавця».

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 320, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від "29" січня 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "24" травня 2018 р.