Постанова № 74257432, 22.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа: №826/5623/17 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Лічевецького І.О., Ісаєнко Ю.А.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Інгул-Плюс»

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року

у справі №826/56237/17 (розглянутої у письмовому провадженні)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Інгул-Плюс»

до відповідача Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інгул-Плюс» звернулось до суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2016 № 0005071403, від 27.04.2017 №0000232200.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємством не було допущено порушень податкового законодавства, а господарські операції з контрагентом мали реальний характер, оформлені належними первинними документами та в повному обсязі відображені в бухгалтерському та податковому обліках.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Інгул-Плюс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідачем протиправно було прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.11.2016 № 0005071403, від 27.04.2017 №0000232200.

Відповідачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції й прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 315, ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інгул-Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Т ЕНД Т УКР» за період з 01.02.2015 по 28.02.2015, за результатом якої складено акт від 07.11.2016 №406/10-06-22-01/32919595.

Відповідно до акту перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення з ПДВ за лютий 2015 року в сумі 60 408 грн.; п. 44.2 ст.44, ст.. 134 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за лютий 2015 року в сумі 54 432 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.11.2016 № 0005071403, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ на суму 60 480 грн. та №0005081406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 81 648 грн.

За результатом розгляду скарги позивача, Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято рішення від 27.01.2017 №294/10/10-36-10-01-04, яким частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.11.2016 №0005081406 (та з урахуванням виправлення описки).

У зв'язку з викладеним, на підставі акту перевірки та рішення від 27.01.2017 №294/10/10-36-10-01-04 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.04.2017 №0000232200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму39 432,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, прийшов до висновку, про обґрунтованість дій відповідача та правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, з огляду на відсутність підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Т ЕНД Т УКР» укладено договір про надання рекламних послуг від 23.04.2010 №ТДА-ІР-01-04.10, предметом якого є надання послуг пов'язаних з розповсюдженням інформації (проведення рекламних компаній про особу чи товар, яка призначена сформулювати або підтримати обізнаність споживачів такої інформації та їх інтерес щодо такої особи чи товару).

Крім того між позивачем та ТОВ «Т ЕНД Т УКР» укладено додаток №42 до договору від 23.04.2010 №ТДА-ІР-01-04.10, предметом якого є проведення рекламної компанії «Алюмінієва фольга - у асортименті», трансляція відповідної рекламної інформації на спеціалізованій рухомій ліцензійній конструкції, місце проведення - м. Київ, тривалість рекламного ролика - 15 секунд, загальна кількість виходів рекламного ролика на протязі проведення рекламної компанії 6 720 показів, період проведення рекламної компанії з 03.02.2015 по 26.02.2015.

На підтвердження реального виконання зазначеного договору позивачем надано суду копії: ефірної довідки, акту здачі-прийняття робіт №ТТР-008 за лютий 2015 року, податкової накладної від 27.02.2015 №8, картки рахунку :631 та банківських виписок, які долучено до матеріалів справи.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини відображені в акті:

- відповідно до інформаційних баз ДФС України ТОВ «Т ЕНД Т УКР» має основний вид діяльності - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, чисельність працюючих - 5 осіб, балансова вартість - 100 грн.

- ТОВ «Т ЕНД Т УКР» мало взаємовідносини з ТОВ «Еквант-Т», основним видом діяльності якого є неспеціалізована оптова торгівля, штатна чисельність працюючих 2 особи, основні засоби відсутні.

З огляду на викладене, податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «Т ЕНД Т УКР» не мало можливості для надання позивачу послуг рекламного характеру.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Письмові докази у вигляді первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій позивача з контрагентами спростовують висновки контролюючого органу, які ґрунтуються на даних інформаційних податкових баз.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції належним доказом виконання умов зазначеного вище договору є надання позивачем первинних бухгалтерських документів щодо спеціалізованої рухомої ліцензійної конструкції, які містять інформацію щодо власника такої конструкції, водіїв, що здійснювали курсування за маршрутом, маршрутні листи, державний реєстраційний номер зазначеної конструкції тощо.

Однак позивачем таких доказів суду не надано.

Відповідно до норм пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, «витрати» - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений у ст. 134 Податкового кодексу України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абз. 1 п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми Кодексу дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи позивачем не підтверджена реальність здійснення господарської операції позивача з контрагентом, оскільки контрагент позивача ТОВ «Т ЕНД Т УКР» не мав власної можливості здійснення такої господарської діяльності (надання рекламних послуг) та можливості надання послуг. Так штатна чисельність працюючих станом на 32.03.2015 склала 5 осіб, балансова вартість основних засобів (фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва №9078252376 від 24.04.2015) складала 100 грн.

Так в лютому 2015 року ТОВ «Т ЕНД Т УКР» було придбано послуги рекламного характеру у ТОВ «ЕКВАН-Т», проте як встановлено податковим органом ТОВ «ЕКВАН-Т» має штатну чисельність працюючих осіб 2 особи, основні засоби відсутні ( додаток АМ до декларації з податку на прибуток за 2015 рік, фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва не подано),13.01.2015 ТОВ «ЕКВАН-Т» припинило подання звітності.

Таким чином ТОВ «ЕКВАН-Т» не мало власних можливостей для надання рекламних послуг зазначеного характеру ТОВ «Т ЕНД Т УКР».

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм у сукупності суд приходить до висновку, що Податкового кодексу України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Тобто, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки прийнятті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими та правомірними.

Доводи апелянта щодо тих обставин, що достатності документів первинного бухгалтерського обліку для підтвердження здійснення господарських операцій, колегія суддів не приймає до уваги з огляду, оскільки зазначені посилання спростовуються встановленими обставинами справи.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд першої інстанції правомірно здійснив ретельне дослідження первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів та цілком об'єктивно звернув увагу на недостатність доказів підтверджуючих фактичне виконання договору про надання рекламних послуг.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Разом з цим, відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Водночас звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.

І хоча площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків дійсно відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 77 КАС України). Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Зважаючи на викладене, розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього робити вмотивовані висновки про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, про наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання їх у господарській діяльності.

В тому числі, з обов'язковим врахуванням того, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За вищевказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, який, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № №2а-4259/12/1070.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги до суду надано не було.

Колегія суддів не приймає до уваги подану представником позивача в судовому засіданні копію податкової накладної ТОВ "БУД-ІНВЕСТМЕНТЗ" та ТОВ "Т ЕНД Т УКР", оскільки зазначена податкова накладна не була надана до суду першої інстанції та не підтверджує реальність надання рекламних послуг позивачу зазначеним контрагентом.

Водночас відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку та правомірність свого рішення.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам статті 86 КАС України.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Інгул-Плюс» - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький

Повний текст постанови виготовлено 23 травня 2018 року.