Постанова № 74257313, 24.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження

№ 22-ц/796/3447/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2018 року місто Київ

справа № 752/9540/15-ц

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Пікуль А.А.

за участю секретаря судового засідання - Волошина В.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «КАПІТАЛ» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Шевченко Т.М., у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «КАПІТАЛ» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року позивач звернувсядо суду з вказаним позовом,в якому просив:

звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки №13/2008-і/1 від 13 серпня 2008 року, а саме: на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 45,6 кв.м, житловою площею 29,2 кв.м, за ціною оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності у розмірі 988921,05 грн.;

виселити та зняти з реєстрації ОСОБА_1 та/або всіх мешканців та/або наймачів та членів їх сімей з вищевказаної квартири.

В мотивування вимог посилався на те, що 12 травня 2008 року між ВАТ «АКБ «КАПІТАЛ», правонаступником якого є ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» та ОСОБА_2був укладений договір про надання споживчого кредиту №13/2008, відповідно до умов якого ОСОБА_2було надано кредитні кошти в розмірі 55000 доларів США, терміном з 14 травня 2008 року по 16 травня 2013 року та сплатою процентної ставки за користування кредитними коштами у розмірі 16% річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 13 серпня 2008 року між ВАТ «АКБ «КАПІТАЛ» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки №13/2008-і/1, відповідно до якого відповідачем було передано в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 45,6 кв.м, житловою площею 29,2 кв.м.

Зазначав, що банк свої зобов'язання виконав належним чином, надавши ОСОБА_2 кредит у повному обсязі, однак відповідачі умови кредитного договору не виконують, грошові кошти не повертають, а тому у зв'язку з невиконанням умов договору кредиту у відповідачів утворилася заборгованість у розмірі 58213,21 долар США, що згідно курсу НБУ станом на 07 травня 2015 року становить 1223962,02 грн.

Посилаючись на ст.37 Закону України «Про іпотеку» та умовидоговору іпотеки позивач просивза рахунок предмета іпотеки задовольнити свої вимоги за кредитним договором та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» права власності на квартиру та виселити з неї всіх осіб.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції позивач ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що суд, ухваливши оскаржуване рішення не захистив порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником грошового зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Зазначав, що на час подання ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» позовної заяви особливих питань щодо належності визнання права власності на предмет іпотеки як судового способу захисту не виникало. Судова практика вважалась сформованою, а саме: якщо такий спосіб звернення стягнення був передбачений іпотечним договором, то потекодержатель міг звертатися за захистом свого порушеного права до суду. Вказана позиція неодноразово підтверджувалася практикою вищих судів, в тому числі, постановами пленуму.

Посилався на те, що ОСОБА_2 не виконав основне зобов'язання належним чином та з 2014 року не вживає жодних дій, спрямованих на повернення заборгованості за кредитом.

Вказував, що позичальник та іпотекодавець мають реєстрацію місця проживання в місті Донецьк, тобто на тимчасово окупованій території України, на яку УДППЗ «Укрпошта» не здійснює надсилання кореспонденції та не функціонує на цій території з листопада 2014 року, аналогічна ситуація із функціонуванням відділень УДППЗ «Укрпошта» у АР Крим, а тому у ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» не було можливості офіційно направити будь-яку кореспонденцію засобами поштового зв'язку (у тому числі вимогу про добровільне виселення) у відповідності до законодавства ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою їх реєстрації або за адресою предмета іпотеки. Саме тому через неможливість провести виселення добровільно ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» звернувся до суду для того щоб провести виселення в єдиному можливому судовому порядку.

Посилався на те, що у ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» не має можливості на сьогодгнвшній день отримати докази про облік зареєстрованих осіб в приміщенні, що є предметом іпотеки.

У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно з п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був належний чином повідомлений, а тому колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у його відсутності на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 12 травня 2008 року між ВАТ «АКБ «КАПІТАЛ», правонаступником якого є ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту №13/2008, відповідно до умов якого ОСОБА_2 було надано кредитні кошти в розмірі 55000 доларів США, терміном з 14 травня 2008 року по 16 травня 2013 року та сплатою процентної ставки за користування кредитними коштами у розмірі 16% річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 13 серпня 2008 року між ВАТ «АКБ «КАПІТАЛ» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки №13/2008-і/1, відповідно до якого відповідачем було передано в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 45,6 кв.м, житловою площею 29,2 кв.м.

Розділом 8 та 9 вищезазначеного договору іпотеки врегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п.8.5 договору іпотеки звернення стягнення за цим договором здійснюється шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виконавчого напису або за рішенням суду. Спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки визначається самостійно іпотекодержателем. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом України «Про іпотеку» способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 9.1 даного договорувстановлює, щозастереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке визнається сторонами та іючим законодавством, як договір про задоволення вимог вимог іпотекодержателя, та надає право іпотекодержателю, в порядку позасудового врегулювання звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору.

Згідно з п.9.3 договору на підставі цього договору і даного застереження іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом, зокрема прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в порядку, визначеному ст.37 Закону України «Про іпотеку». При цьому, це застереження, що визнається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи позичальник не виконував належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого у останнього перед ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» утворилася заборгованість.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість позичальника станом на 07.05.2015 року становить 58213,21 доларів США, яка складається із: 17500 доларів США - заборгованість по сплаті суми кредиту; 40713,21 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» посилаючись на ст.37 Закону України «Про іпотеку» та умови договору іпотеки просивза рахунок предмета іпотеки задовольнити свої вимоги за кредитним договором та звернути стягнення на предмет іпотеки- квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 45,6 кв.м, житловою площею 29,2 кв.м шляхом визнання за ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» права власності на неї.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст.6, ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ «АКБ «КАПІТАЛ» та ОСОБА_1, підписавши договір іпотеки №13/2008-і/1 від 13 серпня 2008 року, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно з ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст.38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст.335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 14 вересня 2016 року у справі №6-1219цс16 та від 28 вересня 2016 року у справі №6-1243цс16, аналізуючи положення ст.ст.33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.328, 335, 376, 392 ЦК України, слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателяабо за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку»).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 вересня 2016 року у справі №6-1685цс16.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки передбачено лише на підставі укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку». Отже, за змістом умов іпотечного договору задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, а за рішенням суду звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається за правилами ст. 39 вищевказаного Закону.

До аналогічного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі №14-38цс18.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на квартиру, оскільки дані вимоги підлягають вирішенню у досудовому порядку.

Щодо вимог про виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_1 та/або всіх мешканців та/або наймачів та членів їх сімей з квартири за адресою: АДРЕСА_1, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини 2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення ст.40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Згідно з п.2.2. договору іпотеки №13/2008-і/1 від 13 серпня 2008 року нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі продажу квартири, посвідченого 23 червня 2007 року приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №2328. Право власності на предмет іпотеки відповідно до законодавства України зареєстровано у Комунальному підприємстві «Феодосійське міжміське бюро технічної інвентаризації», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25 червня 2007 року, номер витягу:15015946, номер запису:4988 в книзі:74, реєстраційний номер предмета іпотеки:16287588.

Отже, іпотекодавець ОСОБА_1 придбала квартиру, яка є предметом іпотеки, згідно з договором купівлі-продажу від 23 червня 2007 року посвідченого приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №2328, тобто не за рахунок отриманих позичальником ОСОБА_2 у 2008 році кредитних коштів, а тому передбачених законом підстав для виселення мешканців із цієї квартири без надання їм іншого постійного житла немає.

Таким чином правові підстави для виселення відповідача зі спірної квартири без надання їй іншого постійного житла відсутні, а відтак суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову про виселення відповідача з квартири.

З'ясування судом обставин направлення відповідачу письмової вимоги банку та її отримання про звільнення квартири не має правового значення для вирішення цієї частини позовних вимог у справі, яка переглядається.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «КАПІТАЛ» - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: