Постанова № 74257207, 15.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 року м. Київ

Справа 752/2872/17

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Немировської О.В., Чобіток А.О.

секретар Луговий Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Новак А.В. 07 лютого 2018 року о 15:45 год. у м. Києві, дата складення повного тексту не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,

В С Т А Н О В И В

У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про припинення права спільної часткової приватної власності та визнання права власності на частку майна.

№ апеляційного провадження:№ 22-ц/796/3654/2018Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Позовні вимоги мотивовані тим, що що 06 жовтня 2011 року між ним та Іпотечним центром в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» був укладений договір № 361 про обслуговування коштів для будівництва(придбання) доступного житла. З договору вбачається, що державна підтримка на момент укладення договору надавалася позивачу з урахуванням кількості членів сім'ї (чотири особи) у розмірі 226516 гривень, а частка його коштів необхідних для будівництва склала 672117 гривень та 6290,43 гривні сума винагороди (відшкодування) за обслуговування кошті в (0,7 вартості Договору № 361). Також позивач вказував, що ним було взято в борг частину грошових коштів, на отримання яких відповідач згоди не надавала а інша частина у розмір 600000 гривень ним отримана за продаж нерухомого майна, яке належало йому на праві особистої приватної власності, та яке було набуте ним до укладення шлюбу. Таким чином, саме за рахунок його особистих коштів, а не коштів подружжя було профінансовано договір № 361 про обслуговування коштів для будівництва(придбання) доступного житла від 06 жовтня 2011 року. Посилаючись на ст. ст. 69, 70 СК України, позивач просив суд припинити право спільної часткової приватної власності ОСОБА_3 на ј частку квартири АДРЕСА_1 та визнати за ним право приватної власності на ј частку квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07.02.2018 в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про припинення права спільної часткової приватної власності та визнання права власності на частку майна - відмовлено.

Не погодився із вищезазначеним судовим рішенням позивач, ним подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийняте при неправильному застосуванню норм матеріального права. Зазначає, що його внесок у розмірі 670000,00 грн., за договором № 361 був повністю сформований та сплачений за його особисті кошти, які не були спільною сумісною власністю подружжя, а всі витрати по утриманню вказаної квартири в повному обсязі ніс він особисто. Вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення застосував закон, який не підлягав застосуванню, та вказує на те, що до спірних правовідносин мають застосовуватись інші норми матеріального права, зокрема ст. ст. 57, 59 та ст. 60 СК України. Наголошує на тому, що відповідач не має права власності на ј спірної квартири, яка зареєстрована на її ім'я, оскільки вказане право вона набула, будучи членом його сім'ї, якби вона такою не являлася, то і не змогла б набути у свою власність ј спірної квартири, яка придбана за його кошти.

Враховуючи вищевикладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В порядку п. 8 ч. 1 Розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України(в редакції від 03.10.2017), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

А отже Апеляційний суд м. Києва є компетентним судом щодо розгляду даної справи.

В судовому засіданні позивач просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Відповідач та представник відповідача ОСОБА_4 заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Служби у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, проте від начальника Служби надійшов лист в якому він просив розглядати справу за відсутності представника. Тому колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями ст.ст. 371, 372 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справу за відсутності представника Служби у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06.10.2011 між ОСОБА_2 та Іпотечним центром в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» був укладений договір № 361 про обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного житла.

З договору вбачається, що державна підтримка на момент укладення договору надавалася позивачу з урахуванням кількості членів сім'ї (чотири особи) у розмірі 226516 грн., а частка його коштів необхідних для будівництва склала 672117 грн. та 6290,43 грн. сума винагороди (відшкодування) за обслуговування коштів (0,7 вартості Договору № 361).

Позивачем 11.10.2011 та 25.10.2011 з ВАТ «Управління спеціальних робіт» в простій письмовій формі були укладені договори позики, за умовами яких ним були отримані грошові кошти в розмірі 40000 (сорок тисяч) грн. та 30000 (тридцять тисяч) грн., відповідно. Метою отримання коштів визначено фінансування будівництва житла за договором № 361 (т.1 а.с.50,51).

З договору купівлі-продажу від 28.10.2011 укладеному позивачем вбачається, що ним здійснено відчуження належної йому з 18.10.1993 квартири АДРЕСА_2 за ціною 600000 (шістсот тисяч) грн.

Матеріалами справи підтверджується надходження 30000 грн. та 600000 грн. на рахунок відкритий позивачем для здійснення фінансування будівництва житла, визначеного у договорі № 361 від 06.10.2011 (т.1 а.с.59, 39-48).

04.07.2013 реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві було видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 та зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1. Власниками зазначені ОСОБА_2 з розміром частки ј, ОСОБА_3 з розміром частки ј, ОСОБА_5 з розміром частки ј, та ОСОБА_5 з розміром частки ј (т.1 а.с.62-65).

Позивач в обґрунтування позову посилався на ст. 60 СК України, і зазначає, що вказана квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбана за його власні кошти, а тому відповідно до правил ст. 69 СК України та ст. 70 СК України є правові підстави для припинення права спільної часткової приватної власності ОСОБА_3 на ј частку зазначеної квартири із визнанням цього права за позивачем.

Статтею 69 СК України закріплено право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто права на поділ майна що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Статтею 70 СК України, передбачено порядок та способи визначення часток дружини та чоловіка у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В порядку п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу але за кошти, які належали їй, йому особисто

В силу ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Положенням ч.2 ст.365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що питання про припинення права власності ОСОБА_3 на ј частку зазначеної квартири регулюється правилами ст. 365 ЦК України, а тому позивачем обрано невірний спосіб захисту свого права.

Колегія суддів вважає за можливе погодитись з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Так, з наведених обставин справи вбачається, що спірна квартира була придбана в період шлюбу і враховуючи, що були визначені частки кожного з них та їх дітей, слід вважати, що при набутті права власності сторони у справі діяли за спільною згодою і в інтересах сім'ї. Тобто вказана квартира є об'єктом права спільної часткової власності і сторони у справі є її співвласниками із чітко визначеними частками. При цьому, виходячи з презумпції правомірності набуття права власності, право кожного із них вважається набути правомірно, поки незаконність набуття права власності не буде встановлена судом. При зверненні до суду позивач не наводить обставин, які б вказували на неправомірність набуття відповідачем права власності на ј частину квартири, посилається на походження коштів від реалізації належного йому майна, що підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, він як власник грошових коштів здійснив волевиявлення щодо розпорядження ними. Сторони дійшли згоди щодо набуття права спільної часткової власності на спірну квартиру.

Припинення права власності особи на майно або частку в майні можливе лише з підстав визначених законом і обставини, на які посилається позивач, не є підставою припинення права власності відповідача. Спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, сторонами при набутті права власності визначена частка кожного з них, а тому поділу в порядку визначеному нормами Сімейного Кодексу України не підлягає. Отже посилання позивача на походження грошових коштів не можна визнати обґрунтованим, а підстави визнання частки право власності на яку, набуто відповідачем, за позивачем відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, вказані висновки доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Таким чином, колегія приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач:

Судді:

Повний текст постанови складений 23.05.2018