Постанова № 74257197, 23.05.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/2050/17

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –ОСОБА_1,судді –ОСОБА_2,судді –ОСОБА_3при секретарі –ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПІК ДИСТРИБЬЮШН» до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2017 року ТОВ «ПІК ДИСТРИБЬЮШН» (надалі – позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до ГУ ДФС у Миколаївській області (надалі – відповідач, ДФС), в якому просило визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення від 27.09.2017 року:

- №00031971402, яким застосовано штрафні санкції в розмір 47440,00 грн. за не реєстрацію податкових накладних;

- №00031991402, яким зменшено суми від’ємного значення з ПДВ за березень 2017 року на суму 95616,00 грн.;

- №00032001402 в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ на суму 503380,00 грн. та в частині застосування штрафної санкції на суму 125844,75 грн..

В обґрунтування позову було зазначено, що висновки відповідача, визначені в акті перевірки є безпідставними та такими, що суперечать закону, оскільки правовідносини Товариства з контрагентами є правомірними, що підтверджується відповідними документами, які надавались на вимогу відповідача під час перевірки. Крім того, позивач як платник податку, при виборі контрагента має у розпорядженні лише офіційну інформацію, яка сформована державними органами. Обов’язок перевіряти контрагента законодавством України не передбачений і за умови дотримання розумної обачності платник податків не повинен відповідати за податкові порушення своїх контрагентів.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 30.06.2015 року між ТОВ «ПІК ДИСТРИБЬЮШ» (Покупець) та ТОВ «ОСОБА_5 КИЇВ» (Постачальник) укладено договір поставки готової продукції та додаткові договори №1, №2 про умови нарахування та виплати бонусної винагороди.

Відповідно до наказу ДФС від 14.07.2017 року №1152, повідомлення від 14.07.2017 року №309/14-29-03-67, направлень на перевірку від 31.07.2017 року №№1571/14-29-03-43, 1572/14-29-03-43, 1573/14-29-03-43, від 04.08.2017 року №№1616/14-29-03-43, 11617/14-29-03-43 у період з 31.07.2017 року по 28.08.2017 року була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ПІК ДИСТРИБЬЮШН» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 07.11.2014 року по 31.03.2017 року, валютного та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, за період з 07.11.2014 року по 31.03.2017 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 07.11.2014 року по 31.03.2017 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт про результати документальної планової виїзної перевірки від 04.09.2017 року №1207/14-29-14-02/39478265 (надалі – акт перевірки).

Зі змісту акту перевірки вбачається, спірні грошові зобов’язання нараховані за результатами господарських операцій позивача з ТОВ «ОСОБА_5 КИЇВ», ТОВ «АРДІС», ТОВ ФІРМА «ТАВРІЯ» ЛТД, ТОВ «ТРАСТ КАРГО».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не погодився з висновками акту перевірки щодо допущених позивачем порушень податкового законодавства по операціям із вказаними контрагентами та зазначив, що позивачем належними доказами підтверджено правильність декларування господарських операцій з цими постачальниками.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

По операціям з ТОВ «ОСОБА_5 КИЇВ» відповідач вважає, що позивач не нараховував та не декларував податкові зобов’язання з ПДВ за фактами отримання від цього постачальника бонусних винагород на загальну суму 94881,00 грн., а також не реєстрував податкові накладні за фактами отримання цих бонусних винагород. ДФС вважає, що виплата продавцем (ТОВ «ОСОБА_5 КИЇВ») покупцю (позивач) бонусних виплат за виконання плану закупівель товарів вважається оплатою маркетингових послуг.

Позивач зазначив, що всі суми отриманих бонусних винагород були в повному обсязі відображені у бухгалтерському та податковому обліку як безповоротна фінансова допомога, на які нараховані податок на прибуток, і такі виплати не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість та не підлягають декларуванню в податковій звітності з ПДВ.

Факт включення позивачем всіх отриманих від ТОВ «ОСОБА_5 КИЇВ» сум бонусних винагород до об’єкту оподаткування податком на прибуток в якості безповоротної фінансової допомоги підтверджується і змістом акту перевірки, в якому зазначено, що в податковому обліку позивача отримання на розрахунковий рахунок бонусних винагород в повному обсязі включено до декларації з податку на прибуток в загальній сумі 484724,17 грн., у т.ч. 319861,74 грн. за 2015 рік та 164862,43 грн. за 1 кв. 2016 року.

Наведена вище позиція податкового органу щодо бонусних винагород є помилковою, виходячи з наступного.

Відповідно до пп.14.1.108 ПК України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Відповідно до п.1.1 Додаткового договору №1 до Договору поставки від 30.06.2015 року №330, Покупець зобов’язується виконувати передбачені Додатковим договором умови, а Постачальник зобов’язується у разі належного виконання Покупцем зазначених умов надати Покупцю знижки та виплатити бонусну винагороду у розмірах та на умовах, передбачених цим Додатковим договором.

Згідно п.2.1 Додаткового договору №1 Покупець зобов’язується дотримуватись визначених Сторонами умов, а Постачальник за це нараховує та виплачує бонусну винагороду. Пункт 2.2 Додаткового договору №1 визначає умови, виконання яких є підставою для виплати Покупцеві бонусної винагороди - це виконання плану закупівлі певної групи товарів, дотримання рекомендованих цін та надання переваги продукції постачальника.

Колегія суддів вважає, що виплата ТОВ «ОСОБА_5 КИЇВ» позивачу грошової винагороди (бонуси) за виконання умов договорів із закупівлі товарів не може розцінюватися як оплата маркетингових послуг, оскільки відсутній сам факт надання позивачем таких послуг в розумінні пп.14.1.108 ПК України.

Відповідно до пп.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України.

Колегія суддів погоджується з твердженням позивача про те, що в розумінні пп.185.1 ст.185 ПК України отримання бонусних винагород не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість та не підлягають декларуванню в податковій звітності з ПДВ.

Що стосується операцій позивача з ТОВ «АРДІС», ТОВ ФІРМА «ТАВРІЯ» ЛТД та ТОВ «ТРАСТ КАРГО», то в акті перевірки зазначається про завищення позивачем податкового кредиту за такими операціями.

Так, ДФС не визнає податковий кредит на суму 25420,00 грн. по операціям із закупівлі позивачем товарів у ТОВ «АРДІС» з таких причин: до перевірки не надано журнал обліку довіреностей; зі змісту товарно-транспортної накладної на перевезення товарів від цього постачальника неможливо ідентифікувати особу, що прийняла товар; при придбанні деталей до велосипедів ТОВ «АРДІС» зазначало в податкових накладних код УКТЗЕД, а при реалізації вже не вказує такий код; слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у м.Києві розслідується кримінальне провадження за фактом фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків щодо ТОВ «Аркада Груп», ТОВ «Домус Альянс» та ТОВ «Профі ОСОБА_6».

Причини для невизнання податкового кредиту на суму 6066,19 грн. по операціям із закупівлі позивачем товарів у ТОВ ФІРМА «ТАВРІЯ» ЛТД за актом перевірки полягають в наступному: кількість працівників цього підприємства є недостатньою для здійснення поставок товарів, неможливо встановити джерело придбання цим підприємством товарів, які в подальшому були продані позивачу; щодо контрагента ТОВ ФІРМА «ТАВРІЯ» ЛТД розслідується кримінальна справа.

ДФС не визнає податковий кредит на суму 472629,00 грн. по операціям із закупівлі позивачем навантажувально-розвантажувальних послуг у ТОВ «ТРАСТ КАРГО» з тих причин, що акти виконаних робіт по цьому контрагенту не містять конкретизації наданих послуг та не розкривають змісту таких послуг, а тому, на думку ДФС, такі первинні документи не можуть підтверджувати факт надання таких послуг.

Підпунктом 14.1.182 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України.

Згідно статті 1 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

В той же час, з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.77 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень покладається на такого суб’єкта, ДФС повинно було надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з придбання товарів та послуг у ТОВ «АРДІС», ТОВ ФІРМА «ТАВРІЯ» ЛТД та ТОВ «ТРАСТ КАРГО» в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання товарів та послуг від цих контрагентів.

Однак в ході розгляду даної справи відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту вчинення представниками позивача незаконних дій щодо проведення фіктивних операцій з вказаними контрагентами.

Колегія суддів вважає, що наведені податковим органом причини для невизнання податкового кредиту по операціям із ТОВ «АРДІС», ТОВ ФІРМА «ТАВРІЯ» ЛТД та ТОВ «ТРАСТ КАРГО» є такими що не узгоджуються з приписами ст.198 ПК України і не можуть бути безумовними підставами для позбавлення позивача права на податковий кредит за такими операціями.

Як зазначив суд першої інстанції договірні відносини між ТОВ «ПІК ДИСТРИБЬЮШН» та ТОВ «АРДІС» існували у серпні 2015 року відповідно до договору поставки №53/08-2015 від 07.08.2015 року. Поставка товару за вказаним договором, а саме зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника податків, були відображені у бухгалтерському обліку ТОВ «ПІК ДИСТРИБЬЮШН» на підставі належним чином складених первинних документів.

Формування податкового кредиту за операцією з поставки велосипедів від ТОВ «АРДІС» здійснювалось ТОВ «ПІК ДИСТРИБЬЮШН» відповідно до вимог ПК України (в редакції, що діяла на момент здійснення господарської операції), що підтверджено наданими позивачем копіями первинних документів за такою операцією.

За період, що підлягав перевірці, господарські операції між ТОВ «ПІК ДИСТРИБЬЮШН» (Покупець) та ТОВ ФІРМА «ТАВРІЯ» ЛТД (Продавець) здійснювались двічі: у вересні 2016 (поставка побутового посуду) та у березні 2017 року (поставка підгузників та прального порошку).

Вказані операції були відображені у бухгалтерському обліку позивача на підставі належним чином складених первинних документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на той факт, що в акті перевірки нічого не зазначено про договірні правовідносини між позивачем та ТОВ «ТРАСТ КАРГО» за період з 03.08.2015 року по 31.03.2017 року (кінець періоду, що перевірявся), хоча договірні та первинні бухгалтерські документи за господарськими операціями за вказаними правовідносинами були надані перевіряючим для здійснення контрольних функцій.

Також є вірними посилання суду першої інстанції на те, що платник податків не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Колегія суддів також зазначає, що податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов’язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов’язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій та при наявності належним чином оформлених первинних документів по таким операціям, висновок контролюючого органу про завищення податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії та ОСОБА_6 Сепорт Сентре проти Болгарії.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів робить висновок, що під час проведення перевірки позивачем на вимогу перевіряючих надавалися всі необхідні документи, які підтверджують правомірність відносин позивача з його контрагентами.

Також, суд першої інстанції правильно встановив, що визнання наданих під час перевірки актів наданих послуг дефектними, як зазначив відповідач в акті перевірки, також слід вважати безпідставним, оскільки сутність господарської операції з надання навантажувально-розвантажувальних послуг розкрито та підтверджено первинними документами (калькуляції, заявки тощо), зміни у капіталі позивача, що підтверджено платіжними дорученнями на оплату договірних послуг та податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а прийняті ДФС спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області – залишити без задоволення, а рішення постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 25 травня 2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1Судді ОСОБА_3 ОСОБА_2