Постанова № 74257135, 24.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження

№ 22-ц/796/3536/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2018 року місто Київ

справа № 756/11356/16-ц

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Пікуль А.А.

за участю секретаря судового засідання - Волошина В.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Тітова М.Ю., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 три відсотки річних у розмірі 27511,85 грн. за період з 22 травня 2014 року по 10 липня 2017 року, інфляційні втрати у розмірі 279378,90 грн. за період з червня 2014 року по травень 2017 року та судовий збір у розмірі 3068,90 грн.

В обґрунтування вимог посилався на те, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2014 року, яке було змінено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 жовтня 2014 року стягнуто з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 292850,00 грн. та судові витрати у розмірі 2928,50 грн.

Вказував, що на виконання вказаного рішення 26 листопада 2014 року Оболонським районним судом міста Києва видано виконавчий лист, який було пред'явлено на виконання до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві та постановою державного виконавця від 02 червня 2015 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання даного виконавчого листа.

Зазначав, що відповідачем вказане рішення суду не виконується, з моменту набрання рішенням законної сили ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу в рахунок погашення заборгованості, а тому відповідно до положень cт.625 ЦК України, відповідач повинен відшкодувати йому три відсотки річних та інфляційні втрати.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнутоз ОСОБА_1на користь ОСОБА_2 306890,75 грн. та 3068,90 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вказував, що позивач, звертаючись з позовом до суду зазначав, що є судове рішення, яке на даний час не виконане, та не вказав, що природа грошового зобов'язання між позивачем та відповідачем була визначена у розписці в іноземній валюті. При цьому позивачем не було надано копії розписок від 28 вересня 2010 року на суму 30000 доларів США та від 02 грудня 2011року на суму 5000 євро.

Зазначав, що посилання суду у рішенні на те, що жодних платежів в рахунок погашення боргу ним не сплачено не відповідає дійсності, так як поштові перекази на виконання рішення суду надсилались на ім'я ОСОБА_2, на адресу, яка була зазначена у постанові про відкриття виконавчого провадження від 02 червня 2015 року. Поштові перекази неодноразово надсилалися на адресу позивача протягом 2016 - 2017 років, але жодного разу не були отримані ОСОБА_2

Вказував, що йому не було відомо про зміну місця проживання позивача ОСОБА_2

Посилався на те, що ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, а не на невиконання судового рішення. Прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов'язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Вважає, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Зазначав, що судом першої інстанції не було в повній мірі досліджені правові аспекти позовної заяви позивача, всі обставини справи, не були витребувані та досліджені матеріали виконавчого провадження.

Вказував, що суд, ухвалюючи рішення у даній справі погодився з розрахунком інфляційних втрат за період з 22 травня 2014 року всупереч тому, що судове рішення набрало законної сили лише 01 жовтня 2014 року.

В поданому позивачем ОСОБА_2 відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 останній вказував, що апеляційна скарга є необґрунтована, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Зазначав, що невиконане грошове зобов'язання, на яке нараховано інфляційні втрати, є не зобов'язанням за договором позики, вираженим в іноземній валюті, а трансформованим з цього договору зобов'язанням, встановленим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2014 року, яке не виконано. Оскільки зазначене зобов'язання визначено у грошовій одиниці - гривні, то у зв'язку з його невиконанням позивач має право на стягнення інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Вказував, що відповідачем не надано доказів виконання рішення суду від 21 травня 2014 року. Посилання ОСОБА_1 на те, що після відкриття провадження у даній справі ним направлялись позивачу декілька грошових переказів по 100 грн. не може бути взято до уваги, оскільки відповідачу була відома дійсна адреса позивача ОСОБА_2 (АДРЕСА_1), яка була зазначена в позовній заяві у справі, розгляд якої триває та в постанові про відкриття виконавчого провадження помилково. Позивач ОСОБА_2 повідомив державного виконавця про дійсну правильну адресу свого проживання та постановою державного виконавця ця помилка була виправлена. Вказані грошові перекази на не значну суму відділенням поштового зв'язку було повернуто ОСОБА_1 На рахунок Оболонського районного відділу державної виконавчої служби для погашення боргу у виконавчому провадження № 47666986 боржник ОСОБА_1 кошти не перераховував. Будь-якого свого розрахунку відповідач не надає.

У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно з п.3 Розділу XIIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У судовому засіданні апеляційного суду відповідач та його представник доводи апеляційної скарги підтрималита просили її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 303480 грн. та судовий збір в сумі 3034,80 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 жовтня 2014 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2014 року змінено, зменшено суму боргу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 до 292850 грн. та зменшено суму судового збору до 2928,50 грн.

На виконання вищевказаного рішення 26листопада 2014 року Оболонським районним судом міста Києва видано виконавчий лист, який було пред'явлено на виконання до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 02 червня 2015 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листапро стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 295778,50 грн.

Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_2 вказував, що рішення суду відповідачем у добровільному порядку не виконано, а відтак посилаючись на ст.625 ЦК України просив стягнути з останнього 3% річних та інфляційні втрати.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України щодо стягнення 3% річних з урахуванням індексу інфляції у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

У частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15.

Виходячи з вищевикладеного, встановивши, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2014 року, яке було змінено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 жовтня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 292850,00 грн. та судові витрати у розмірі 2928,50 грн. і це рішення не виконано, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, визначеного цим рішенням суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що зобов'язання, яке виникло і існує між сторонами у цій справі виражено в іноземній валюті, при цьому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не змінює валюту такого зобов'язання, колегія суддів відхиляє, оскільки невиконане грошове зобов'язання, на яке позивач просив нарахувати інфляційні втрати та 3% річних, є не зобов'язанням за договором позики, вираженим в іноземній валюті, а трансформованим з цього договору зобов'язанням, встановленим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2014 року, яке було змінене рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 жовтня 2014 року та яке не виконується. Оскільки зазначене зобов'язання визначено у грошовій одиниці - гривні, то у зв'язку з його невиконанням позивач має право на стягнення інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за період невиконання рішення суду, при цьому вимогу про стягнення індексу інфляції за період існування між сторонами у справі грошового зобов'язання в іноземній валюті - доларах США, позивач не пред'являв, а тому доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України є безпідставними.

До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 19 березня 2018 року у справі №718/2080/17-ц.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 травня 2014 року, яке було змінено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 жовтня 2014 року набрало законної сили 01 жовтня 2014 року, а відтак саме з цього часу позивач має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат від невиконання рішення суду на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 3% річних в розмірі 24382,77 грн. за період з 01 жовтня 2014 року по 10 липня 2017 року.

Розрахунок інфляційних втрат обчислюється за такою формулою: IV=(S*I / 100 - S) * Q/ DM, де S- сума заборгованості, I - індекс інфляції, Q - кількість днів прострочки, DM - кількість днів у місяці, 100 - 100%.

Отже, з відповідачана користь позивачапідлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 245643,41 грн. за період з 01 жовтня 2014 року по 31 травня 2017 року.

А відтак, загальна сума 3% річних та інфляційних втрат від невиконання рішення суду становить 270026,18 грн.

На наведене вище суд першої інстанції не звернув уваги, а тому рішення суду підлягає зміні шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 306890,75 грн. до 270026,18 грн.

Посилання відповідача на те, що ним добровільно виконувалося рішення суду, колегія суддів не бере до уваги, так як останнім не надано доказів того, що кошти, які ним пересилалися на адресу позивача були ним отримані, оскільки як вбачається з листа ДП «Укрпошта» від 18 жовтня 2017 року всі поштові перекази були повернуті на зворотню адресу та вручені не були.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем кошти на рахунок відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві на виконання рішення суду не перераховувалися.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміні рішення в частині періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору, зменшивши стягнутий з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір з 3068,90 грн. до 2700,26 грн.

Крім того, стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають 553,33 грн. на відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року - змінити.

Зменшити суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 306890 грн. 75 коп. до 270026 грн. 18 коп. та зменшити стягнуті з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати з 3068 грн. 90 коп. до 2700 грн. 26 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 553 грн. 33 коп. на відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: