Постанова № 74257047, 23.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 761/46167/17

Апеляційне провадження № 22-ц/796/4350/2018

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Головачова Я. В., Шахової О. В.,

при секретарі - Іваницькій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» на ухвалу Голосіївського районного судуміста Києва, постановлену під головуванням судді Колдіної О. О. 26 березня 2018 року, у справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову, поданої до подання позовної заяви ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним права власності,

в с т а н о в и в :

Згідно п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Виходячи зі змісту пункту 8 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з заявою про вжиття заходів забезпечення позову до пред'явлення до Шевченківського районного суду міста Києва її позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», третя особа: ОСОБА_4, про визнання недійсним права власності, зареєстрованого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», шляхом накладення арешту та заборони вчинення реєстраційних дій будь-яким реєстраторам відносно нерухомого майна, а саме квартири № 96, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 67,8 кв. м., житловою площею 40,2 кв. м.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2018 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви ОСОБА_3 до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», третя особа: ОСОБА_4, про визнання недійсним права власності, надіслано за територіальною підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва (а. с. 37 - 38).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року заяву ОСОБА_3 задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», заборонено будь-яким державним реєстраторам проводити будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 (а. с. 46 - 48).

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою, ОСОБА_2 в інтересах ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» 10 квітня 2018 року направив апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року та постановити нову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовити.

Апеляційну скаргу, мотивував, зокрема порушенням норм матеріального та неправильним застосуванням норм процесуального права. Крім того, скаржник зазначає, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи і не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому оскаржувана ухвала не відповідає фактичним обставинам справи та є необґрунтованою.

Так, заявником не надано жодних доказів на підтвердження припущення, що квартира АДРЕСА_1 виставлена на продаж. З дня надходження заяви до суду по день її розгляду минуло більше трьох місяців, але протягом цього часу не вчинено жодних дій щодо відчуження вищезазначеної квартири.

До того ж, на обґрунтування вимог про накладення арешту та заборону вчинення реєстраційних дій заявником до заяви про забезпечення позову, з поміж іншого, додано фотографії, однак такий доказ недопустимим (не зрозуміло, де виконаний, у який проміжок часу та не відомо, чи надавали особи, що містяться на фотознімках, згоду на проведення зйомки).

На думку скаржника, навіть у випадку відчуження вищезазначеної квартири третім особам, це не позбавить права законного власника витребувати своє майно у добросовісного набувача.

Крім того, дійсного наміру звертатись із позовом заявник не має, оскільки ОСОБА_3 у листопаді 2017 року звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за аналогічними підставами тим, на які посилається в заяві про забезпечення позову, як на підставу майбутнього позову. Крім того, в межах адміністративної справи заявник також подавала заяву про забезпечення позову, однак ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року було відмовлено в задоволенні заяви.

До то того ж, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва постановлено 26 березня 2018 року, а тому останнім днем пред'явлення позову є 05 квітня 2018 року, разом з тим, станом на день подання апеляційної скарги, відповідно до інформації з сайту судової влади, ОСОБА_3 з позовом до суду не зверталась.

Скаржник зазначає, що ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру № 96, за адресою АДРЕСА_1. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року частково задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», вищевказану ухвалу Святошинського районного суду міста Києва скасовано, а питання направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Тобто, станом на момент подання заяви, що стала підставою для постановлення оскаржуваної ухвали, питання щодо забезпечення позову за подібною заявою було направлено на новий розгляд до Святошинського районного суду міста Києва.

В суді апеляційної інстанції представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо»- адвокат ОСОБА_2, підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ній. Крім того пояснив, що спірна квартира знаходиться в іпотеці, тобто в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку» було звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Інші учасники справи та/або їх представники до суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином шляхом направлення повістки-повідомлення рекомендованою кореспонденцією, у зв'язку з чим відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Крім того, до Апеляційного суду міста Києва 22 травня 2018 року надійшов відзив представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5, з відповідним підтвердженням його направлення відповідачу, з якого вбачається, зокрема, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою. 12 жовтня 2017 року за адресою місця проживання заявника та знаходження предмета іпотеки (квартира АДРЕСА_2) увірвалась група невідомих осіб, які повідомили про необхідність звільнення квартири ОСОБА_3 та членів її сім'ї, після чого було підписано відповідний акт. Після виклику правоохоронних органів зазначеними особами було надано документи про належність спірної квартири на праві власності ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» та довідку про те, що всі зареєстровані особи а даній квартирі зняті з реєстрації місця проживання. На момент розгляду заяви, квартира ОСОБА_3 виставлена на продаж, у зв'язку з чим вона звернулась до суду з позовом про визнання недійсним права власності, зареєстрованого за ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи представника скаржника, дослідивши матеріали справи та письмові докази, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Так, задовольняючи заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи суть позовних вимог, а також зважаючи на те, що в заяві ставиться питання про визнання недійсним права власності на нерухоме майно, наявні підстави для забезпечення позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому ускладнити виконання рішення суду і сплинути на права позивача у справі.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, частинами 1,2 статті 149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Виходячи з роз'яснень п.4 постанови Пленуму Верховного суду України №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, забезпечення позову - це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову встановив, що заява позивача про забезпечення позову підлягає задоволенню, оскільки предметом спору у даній справі є визнання недійсним права власності на нерухоме майно, а саме спірну квартиру №96, яка знаходиться в місті Києві по вул. Теремківській, 11.

Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги, що на момент розгляду заяви спірна квартира виставлена на продаж, а тому є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому ускладнити виконання рішення суду і вплинути на права позивача у справі.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними.

Доводи скаржника про те, що заявником не надано жодних доказів на підтвердження припущення, що квартира АДРЕСА_1 виставлена на продаж, є необґрунтованими, а тому відхиляються колегією суддів.

Посилання на те, що у випадку відчуження вищезазначеної квартири третім особам, це не позбавить права законного власника витребувати своє майно у добросовісного набувача, є також безпідставними та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

Крім того, згідно п.1 ч.13 ст.158 ЦПК України заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом у разі неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 152 цього кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, доводи апеляційної скарги про неподання ОСОБА_3 до суду у визначений законом строк позовної заяви, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а в даному випадку є підставою для звернення із відповідною заявою про скасування заходів забезпечення позову, у зв'язку з чим такі доводи відхиляються колегією суддів.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали суду та є безпідставними.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Виходячи з вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» - залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного судуміста Києва від 26 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: І.М.Вербова

Судді: Я.В. Головачов

О.В.Шахова

Повний текст постанови складено 24 травня 2018 року