Постанова № 74254793, 23.05.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/13265/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 травня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді : Джуги С.Д.

суддів: Куштана Б.П., Кондора Р.Ю.

при секретарі: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Ужгородської місцевої прокуратури на ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду, яку постановлено 07 березня 2018 року суддею Придачуком О.А., про відмову у відкритті провадження у справі за позовом Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування рішень, державної реєстрації та свідоцтва про право власності на земельну ділянку,-

в с т а н о в и в:

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 07 березня 2018 року у відкритті провадження за позовною заявою Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування рішень Ужгородської міської ради, державної реєстрації та свідоцтва про право власності на земельну ділянку – відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Заперечуючи дану ухвалу, Ужгородська місцева прокуратура подала на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає її такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, вказує на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Ужгородська місцева прокуратура пред’явила позов до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1, в якому просила суд: 1) визнати незаконним та скасувати пункт 1.7 рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року за № 1882 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; 2) скасувати державну реєстрацію та свідоцтво про право власності номер 47928584 видане 91.11.2015 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0161 площею 0,1000 га.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя суду першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України та виходив з того, що оскільки однією з вимог позивача є визнання незаконним та скасування пункту 1.7 рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року за № 1882 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»,при винесенні якого відповідач здійснював владні управлінські функції, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Однак, до таких висновків суддя суду першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно зі ст.ст. 2,4, 19 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі – суб’єкт владних повноважень).

З огляду на положення ст.ст.3,17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб’єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників – суб’єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин – юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб’єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб’єкта владних повноважень.

Згідно з ч.1 та ч.4 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з п. 10 ч.2 ст. 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов’язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ч.2 та ч.3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі ст.ст. 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Ст. 80 ЗК України установлено, що самостійними суб’єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення ст. 11 ЦК України, ст.ст. 78, 116, 122 ЗК України, в зв’язку з прийняттям суб’єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним – розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.

Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України №6-2510цс15 від 16.12.2015 року. При цьому вказаний правовий висновок зроблено на спільному засіданні судових палат в цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України з метою формування однакових підходів до правильного застосування судами норм процесуального права в частині визначення правил підсудності або встановленої законом компетенції судів для визначення правил підсудності справ у сфері земельних відносин. Також, такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України № 6-2554цс16 від 14 грудня 2016 року.

Таким чином, оскільки позивачем оскаржується правовий акт індивідуальної дії (ненормативний правовий акт), який вичерпує свою дію після його реалізації та на підставі якого у особи виникають певні речові права, то такий спір є приватноправовим та повинен розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, в залежності від суб’єктного складу сторін.

В даному випадку Ужгородська місцева прокуратура звернулась до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки і дане рішення реалізоване особою, шляхом реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.

Отже, спір, за вирішенням якого до суду звернувся позивач, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а тому, підлягає розгляду саме за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що у судді суду першої інстанції не було правових підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, для відмови у відкритті провадження у справі, а тому ухвала судді Ужгородського міськрайонного суду від 07 березня 2018 року, відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 379,382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив :

апеляційну скаргу Ужгородської місцевої прокуратури – задовольнити.

Ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 07 березня 2018 року – скасувати.

Справу за позовом Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування рішень, державної реєстрації та свідоцтва про право власності на земельну ділянку - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 25 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: