Постанова № 74254402, 17.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/320/2018(м)

263/5361/16-ц

Головуючий у 1 інстанції Музика О.М. Єдиний унікальний номер 263/5361/16-ц

Номер провадження 22ц/775/320/2018(м)

Категорія 30 Доповідач Барков В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Лопатіної М.Ю.,

ОСОБА_1,

секретар Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 березня 2018 року ухвалене в м. Маріуполі у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, з участю третьої особи приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське»,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 посилаючись на те, що 16 грудня 2014 року, приблизно о 13:00 год., ОСОБА_2, керуючи автомобілем «КІА Sorento», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався на проїжджій частині пр. ОСОБА_4 з боку вул. А. Куїнджі у напрямку будинку № 45 по пр. Миру в Центральному (Жовтневому) районі м. Маріуполя та діючи неуважно здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, яка перетинала проїжджу частину пр. ОСОБА_4 на пішохідному переході. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 була травмована та їй спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості. Вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 квітня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. У результаті дій відповідача позивачці була заподіяна матеріальна шкода, яка складається з витрат на лікування у Київському міському ортопедичному центрі ендопротезування, хірургії та реабілітації, де вона проходила лікування у зв’язку із загостренням травми внаслідок ДТП, у розмірі 2 831 грн. 04 коп., транспортних витрат – 1 719 грн. 43 коп., страхових виплат – 220 грн., які вона просила стягнути з відповідача. У зв’язку із тривалим лікуванням та болісними процедурами і перенесеними операціями, позивачу також заподіяна моральна шкода, яку вона оцінила у 25 000 грн., яку вона також просила стягнути на свою користь з відповідача разом із судовими витратами та витрататаму на правову допомогу в сумі 840 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 березня 2018 року позов ОСОБА_3 – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 603 (дві тисячі шістсот три) грн. 54 коп. у відшкодування матеріальної шкоди, 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди, а також 840 (вісімсот сорок) грн. витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 102 (одна тисяча сто дві) грн. 40 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції стягнув матеріальну шкоду у підтвердженому позивачем розмірі та визнаючи розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_3, виходив із встановлених обставин справи , а також з врахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.

02 квітня 2018 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_3І про відшкодування матеріальної шкоди відмовити, а розмір моральної шкоди знизити до 3 000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції має бути скасоване у зв’язку з неправильністю установлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження чи оцінки доказів. Посилався на не взятий судом до уваги лист ПАТ «Страхова компанія «Іллічівська» в якому страховик повідомив ОСОБА_3 про те, що за її заявою нараховано та буде перераховано до 27.08.2015 року за пошкодження її здоров’я у дорожньо-транспортній пригоді 16.12.2014 року 8292,25 грн., однак чи отримала позивач цю виплату судом з’ясовано не було. Також визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є занадто великим, та просив зменшити його до 3000 грн., оскільки не має постійного місця роботи, перебуває на обліку у службі зайнятості та не має речей які б було можливо продати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, який просив скаргу задовольнити, пояснення відповідача ОСОБА_3 та її представника адвоката ОСОБА_5, які просили залишити рішення суду без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з положеннями ч.ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як встановлено судом, 16 грудня 2014 року, приблизно о 13:00 год., ОСОБА_2, керуючи автомобілем «КІА Sorento», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по проїзній частині пр. ОСОБА_4 з боку вул. А. Куїнджі у напрямку будинку № 45 по пр. Миру в Центральному районі м. Маріуполя. Здійснюючи рух у зазначеному напрямку та під’їжджаючи до пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.1 п. 33 розділу 4 ПДР України та горизонтальної дорожньої розмітки 1.14.1 «зебра» п. 34 розділу 1 ПДР України, водій ОСОБА_2 зупинив керований ним автомобіль безпосередньо перед дорожньою розміткою «зебра». Надавши перевагу у русі транспортним засобам, що рухаються по пр. ОСОБА_4 (Леніна) з правого від нього боку, ОСОБА_2, діючи неуважно, на порушення п. 10.1 ПДР України, згідно з яким перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, проявляючи злочинну недбалість, легковажно, розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної пригоди, не стежачи за дорожньою обстановкою, відповідно не реагуючи на її зміни, маючи об’єктивну можливість спостерігати за дорожньою обстановкою і рухом пішоходів по проїжджій частині, не переконався, що це є небезпечним для інших учасників дорожнього руху, поновив рух керованого ним автомобіля, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, яка перетинала проїзну частину пр. ОСОБА_4 по пішохідному переходу зліва направо відносно руху транспортного засобу. Внаслідок ДТП ОСОБА_3 була травмована та їй завдані тілесні ушкодження у вигляді компресійного перелому лівої променевої кістки, внутрішньо-суглобового перелому човноподібної кістки без зміщення, розриву медіального меніска, пошкодження передньої хрестоподібної зв’язки, бурситу та сіновіїту правого колінного суглобу, які не є небезпечними для життя і відносяться у своїй сукупності до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, як тим, що потребують тривалого терміну лікування (більше 21 дня).

Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 квітня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та засуджено до штрафу у розмірі 3 400 грн. (а.с. 13).

Листом від 25 серпня 2015 року за № НФ-243/14 ПАТ «Страхова компанія «Іллічівська» повідомила ОСОБА_3 про те, що за її заявою від 27 травня 2015 року їй нараховано та буде перераховано до 27 серпня 2015 року за пошкодження її здоров’я у дорожньо-транспортній пригоді 16.12.2014 року 8 292 грн. 25 коп., які вона документально підтвердила (а.с. 11).

Позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду визнала, що отримала від страховика зазначену суму у відшкодування шкоди, заподіяної її здоров’ю, що в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Проте з матеріалів справи також вбачається, що після звернення до страхової компанії ОСОБА_3 продовжувала лікуватися внаслідок отриманої в дорожньо-транспортній пригоді травми (а.с. 15, 16, 19-20) та нести в зв’язку з цим додаткові витрати на лікування на загальну суму 2 603 грн. 54 коп. (18, 41, 87, 104).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, – якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно із ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на наведене сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас внаслідок ДТП виникає договірне зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов’язанні ним є страховик).

При цьому, зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов’язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов’язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно із ст. 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов’язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов’язку згідно із ст. 1194 ЦК України – відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов’язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.

Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов’язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Враховуючи наведене, оскільки сумою страхового відшкодування, яка виплачена страховою компанією в розмірі 8 292 грн. 25 коп. ОСОБА_3 не було відшкодовано в повному обсязі завдану шкоду її здоров’ю, деліктне зобов’язання між нею і відповідачем не припинилось виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), і тому останній зобов’язаний відшкодувати ОСОБА_3 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка нею одержана від страховика, у розмірі 2 603 грн. 54 коп., що встановлено вимогами ст. 1194 ЦК України, а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Не можна погодитися з доводами апеляційної скарги і щодо визначення судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди.

Так, згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АР Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоду завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, з урахуванням конкретних обставин справи та відсутності в діях позивача грубої необережності, яка б сприяла виникненню або збільшенню шкоди, суд першої інстанції врахував характер та тривалість страждань, яких зазнала позивач, істотність вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості дійшов висновку про стягнення на її користь моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.

Не погоджуючись із розміром позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, відповідач не був позбавлений можливості подавати суду відповідні докази, в тому числі і шляхом проведення відповідної судової експертизи.

Проте, таким своїм правом не скористався.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відповідності розміру відшкодування у 15 000 грн. засадам розумності, виваженості і справедливості з урахуванням встановлених у цій справі конкретних обставин.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 березня 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22 травня 2018 року.

Судді В.М. Барков

ОСОБА_4

ОСОБА_1