Ухвала суду № 74226681, 22.05.2018, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 193/647/18

Провадження № 2/193/310/18

У Х В А Л А

22 травня 2018 року сел. Софіївка

Суддя Софіївського районного суду Дніпропетровської області Шумська О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Софіївське підприємство по племінній справі в тваринництві» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Софіївського районного суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Державного підприємства «Софіївське підприємство по племінній справі в тваринництві» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Розглянувши подану позовну заяву, суддя вважає за необхідне залишити її без руху з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

З матеріалів заяви вбачається, що позивачем крім вимоги щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати заявлено позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Документ, що підтверджує сплату судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем до матеріалів не додано. Жодних пільг щодо сплати судового збору за подібні вимоги законом не встановлено.

Суддя звертає увагу на те, що пункт 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняє від сплати судового збору лише у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до структури заробітної плати входять: 1) Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). ОСОБА_1 встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. 2) Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. ОСОБА_1 включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. 3) Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Системне тлумачення вищевказаних статей Закону України «Про оплату праці» дозволяє дійти висновку про те, що додатковою заробітною платою можуть вважатися не будь-які гарантійні і компенсаційні виплати, а лише ті гарантійні і компенсаційні виплати, які роботодавець виплачує працівникові у зв’язку із виконуваною ним роботою за трудовим договором (наприклад Глава VIII КЗпП України тощо).

Разом з тим, із змісту ст. 117 КЗпП України вбачається, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні працівника проводиться не у зв’язку із виконуваною працівником роботою, а навпаки у зв’язку із звільненням працівника та не проведенням з працівником належного розрахунку після припинення трудових відносин. Тобто, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні є різновидом відповідальності власника перед працівником за порушення своїх зобов’язань з виплати заробітної плати і не входить до структури заробітної плати.

З метою утвердження єдності системи судів загальної юрисдикції, яка забезпечується, в тому числі, єдністю судової практики (ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), суд вважає за необхідне вказати, що аналогічна судова практика щодо необхідності сплати судового збору за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні міститься в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року по справі № 276/759/16, від 14 червня 2017 року по справі № 569/6583/16, в ухвалах Апеляційного суду Луганської області від 02 лютого 2017 року по справі № 428/1697/16, від 16 червня 2017 року по справі № 428/2234/17 тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Зі змісту ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 1762 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, за позовну вимогу про середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачу необхідно сплатити судовий збір у сумі 704,80 грн. та надати до суду документ, що підтверджує його оплату.

У відповідності до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Софіївське підприємство по племінній справі в тваринництві» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку залишити без руху, а позивачу надати строк для усунення вищевказаних недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 137, 175, 185, 258-261 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Софіївське підприємство по племінній справі в тваринництві» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, залишити без руху.

Надати позивачу для усунення зазначених недоліків десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення заяви без руху.

Роз’яснити позивачу, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, заява вважатиметься неподаною і буде їй повернута.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.В.Шумська