Ухвала суду № 74226249, 23.05.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/8877/15-к

1-кп/219/20/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі головуючого судді Фролової Н.М., суддів Павленко О.М., Хомченко Л.І., за участю секретаря судового засідання Шкурат К.В., прокурора Лапченко П.П., обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не працюючого, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не маючого, в силу ст.89 КК України не судимого, мешкаючий за адресою: Донецька область, м. Соледар, вул. Краснофлотська, 16

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.187, ч. 1 ст. 289 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Артемівського міськрайонного суду Донецької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1, у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.187, ч. 1 ст. 289 Кримінального кодексу України.

22 травня 2018 року через канцелярію Артемівського міськрайонного суду Донецької області надійшло клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 про зміну відносно ОСОБА_1 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі, а саме на домашній арешт. Клопотання обґрунтоване тим, що під час досудового розслідування відносно обвинуваченого було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під варто. Відповідно до ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Сторона обвинувачення ніяким чином не доводить обставини, які є підставою для тримання його підзахисного під вартою. З боку обвинувачення лише робляться припущення щодо існування ризиків відповідно до ст.177 КПК України, та не надано реальних фактів, що підтверджує їх існування. Крім того, необхідність обрання запобіжного у вигляді тримання під вартою, як найбільш суворого заходу, аргументується лише «серйозністю пред’явлених обвинувачень». При цьому, висунуте обвинувачення не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи тобто дії його підзахисного невірно кваліфіковані за більш тяжкою статтею КК. Підозра та обвинувачення не є обґрунтованими. В діях його підзахисного відсутній склад злочину (правопорушення) передбаченого ч.3 ст. 187 КК України. Щонайменше відсутня така кваліфікуюча ознака як проникнення до сховища. Оскільки його підзахисний не проникав до ніякого сховища. Більш того його підзахисний ніякого насильства або погроз відносно потерпілого не застосовував, будь яких тілесних ушкоджень зі слів самого потерпілого не наносив. Враховуючи, що його підзахисний не входив до ніякого сховища та не вчиняв ніякого насилля відносно потерпілого, вважає що його дії кваліфіковані за ст. 187 ч.3 КК неправомірно. При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов’язаний розглянути альтернативні заходи забезпечення явки особи до суду (Idalov v, Russia (Ідалов проти Росії) [ВП], § 140). Це положення проголошує не тільки право на «розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», але також встановлює, що «звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання» (Khudoyorov v. Russia (Худойоров проти Росії), § 183; Lelievre v. Belgium (Лельевр проти Бельгії), § 97; Shabani v. Switzerland (Шабані проти Швейцарії. § 62). Крім того захисник обвинуваченого зазначає, що його підзахисний не вчиняв спроб втечі, не переховувався від слідства та суду, не вчиняв спроб незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні. Має матір похилого віку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка внаслідок свого похилого віку, потребує стороннього догляду та допомоги від свого сину. Тому вважаю, що застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов’язків.

Захисник в судовому засіданні підтримав подане ним клопотання просив змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт цілодобово за адресою: м. Соледар, вул. Краснофлотська, 35, де він проживав разом з матір’ю. Відомості щодо власника майна відсутні, у вказаному будинку обвинувачений проживав з матір’ю за усною домовленістю з власником будинку, оскільки будинок у м. Попасна в якому вони проживали було зруйновано внаслідок обстрілу.

Обвинувачений в судовому засідання підтримав клопотання захисника.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого про зміну запобіжного заходу, оскільки ризики у вигляді переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення продовжують існувати, що підтверджується тим, що відносно обвинуваченого під час досудового розслідування було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, яке не було виконане та він двічі перебував у розшуку, під час перебування у розшуку вчинив інший злочин.

Потерпілі в судове засідання не з’явилися.

Заслухавши учасників кримінального провадження, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2017 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, змінено запобіжний захід з особистого зобов’язання на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України з визначенням розміру застави у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 128 000 (сто двадцять вісім) тисяч грн.

В подальшому запобіжний захід продовжувався.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2018 року обвинуваченому ОСОБА_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначено 14 липня 2018 року датою закінчення дії даної ухвали.

Відповідно до ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно зі ст.29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Пункт 1 ст.5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Разом з цим, тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості. Також згідно з пунктом 3 статті 5 Європейської Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і органи досудового розслідування мають навести всі підстави для обрання запобіжного заходу тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані.

Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженню; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчинені особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Згідно ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України суд зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв’язків, наявність у підозрюваного обвинуваченого постійного місця роботи чи навчання, репутацію підозрюваного, обвинуваченого, майновий стан, наявність судимостей, дотримання умов застосованих запобіжних заходів, наявність повідомлення особи про підозру у вчинені іншого кримінального правопорушення, розмір майнової шкоди у завдані якої обвинувачується особа.

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

З рішення Європейського суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року вбачається, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 26.06.2014 року у справі «ОСОБА_4 проти України», зазначив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, щоб обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою - незалежно від того, наскільки коротким він є, - має бути переконливо доведено органами державної влади. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному здійсненню провадження, не мають прийматися абстрактно (in abstracto), а повинні підтверджуватися фактичними доказами. Небезпека того, що обвинувачений буде переховуватися, не може оцінюватися виключно за ступенем тяжкості ймовірного покарання. Вона має оцінюватися з урахуванням низки інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або зробити її на стільки незначною, що вона не зможе обґрунтовувати досудове тримання під вартою (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пп. 56 та 59 з подальшими посиланнями).

Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який відносно ОСОБА_1, суд у сукупності враховує те, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскаціє майна, не одружений, малолітніх дітей не має, не має постійного місця роботи, в силу ст.89 КК України не судимий, нерухоме майно за яким сторона захисту просить застосувати домашній арешт не належить обвинуваченому чи його матері, його власник не відомий та не надані докази на підтвердження того на якій правовій підставі він може перебувати у вказаному житлі. Обвинувачений перебував у розшуку, обвинувачується у вчиненні злочину під час перебування у розшуку, що підтверджує те, що ризик переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення продовжує існувати. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.

Таким чином, виходячи з положень ст.ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховуючи матеріали справи, які свідчать, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження, суд приходить до висновку, що підстави для зміни обвинуваченому ОСОБА_1 раніше застосованого запобіжного заходу на теперішній час відсутні, а тому клопотання захисника обвинуваченого задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись положеннями 177, 178, 183, 194, 201 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_5

Судді /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_4

Згідно з оригіналом: суддя

Суддя Н.М.Фролова