Постанова № 74225402, 23.05.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 132/3617/15-ц

Провадження № 22-ц/772/1068/2018

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 рокуСправа № 132/3617/15-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Берегового О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Сніжко О.А.,

учасники справи:

стягувачі: КС «Метроном», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

боржник – ОСОБА_7,

державний виконавець - старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області на ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 12 березня 2018 року, постановлену у приміщенні Калинівського районного суду Вінницької області о 14:36 (головуючий суддя Сєлін Є. В.), дата складення повного тексту ухвали невідома,

у цивільній справі за скаргою ОСОБА_7, заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, Кредитна спілка «Метроном», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, на постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_8 про опис та арешт майна (коштів) боржника від 26 січня 2018 року,

встановив:

26 лютого 2018 року ОСОБА_7 звернувся в суд з даною скаргою, посилаючись на те, що оскаржувану постанову від 26 січня 2018 року він отримав в приміщенні органу державної виконавчої служби лише 02.02.2018р., а оскільки у період з 09.02.2018 р. по 16.02.2018р. хворів, тому пропустив десятиденний термін на її оскарження, який підлягає поновленню у зв’язку з поважною причиною його пропуску.

Оскаржувану постанову вважає незаконною, оскільки нею накладено арешт щодо частини майна, яке належить на праві власності іншій третій особі ОСОБА_9 згідно укладеного з ним договору купівлі-продажу від 05.01.2012 року.

Вважає, що державним виконавцем умисно порушено вимогу п.5 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», за якою, виконавець за відсутності документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна, яке не зареєстроване в установленому законом порядку, повинен був звернутися до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно, чого не зробив.

За таких обставин вважає дії державного виконавця неправомірними, оскільки на майно яке не належить боржнику було накладено арешт, а тому просив скасувати постанову про опис та арешт майна боржника, винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ОСОБА_8 в рамках зведеного виконавчого провадження № 43669731 від 26 січня 2018 року.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 12 березня 2018 року поновлено ОСОБА_7 строк для звернення до суду з даною скаргою.

Скаргу ОСОБА_7 задоволено.

Постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_8 про опис та арешт майна (коштів) боржника від 26 січня 2018 року скасовано.

Не погодившись з даною ухвалою постановленою судом першої інстанції, Відділ примусового виконання рішень Управління держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області подав апеляційну скаргу у якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні скарги ОСОБА_7 відмовити повністю, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник скаржника ОСОБА_7 - ОСОБА_10 апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просила оскаржувану ухвалу залишити без змін. Додатково зазначила про те, що оскільки відсутні документальні підтвердження належності боржнику на праві власності зазначених у скарзі об’єктів нерухомого майна, тому у березні 2018 року державний виконавець відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження», вже звернувся до того ж суду з поданням про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_8, представник стягувача КС «Метроном», стягувачі ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_12 у судове засіданні не з’явилися, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та змісту положень п.8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційний суд, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (поданий протягом строку встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Постановляючи ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_7, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_8 про опис та арешт майна (коштів) боржника від 26 січня 2018 року описано та накладено арешт на майно, а саме засоби, що являють собою об’єкти нерухомого майна та в цілому складаються з будівлі конюшні 1963 року забудови та будівлі конюшні 1968 року забудови, що належать боржнику ОСОБА_7.

На момент винесення цієї постанови, державним виконавцем було достовірно з’ясовано, що за боржником ОСОБА_7 право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна в установленому законом порядку зареєстровані не були, про що свідчить надана Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 110989645 від 18.01.2018р.

Проте, з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, в порядку п.10 ст.440 ЦПК України, державний виконавець до суду не звертався.

Як вбачається з договору купівлі продажу від 05 січня 2012 року, ОСОБА_7 продав ОСОБА_9 належне йому майно, а саме будівлі конюшні 1963 р. забудови та будівлі конюшні 1968 р. забудови, у якості будівельних матеріалів.

Відповідно до Акту приймання-передачі майна від 05 січня 2012 року, ОСОБА_9 фактично прийняв у свою власність зазначене майно.

Суду не надано доказів, які б підтверджували, що даний договір був в передбаченому законом порядку визнаний недійсним, а так само які б спростовували факт продажу боржником іншій особі вказаного нерухомого майна.

За таких обставин судом встановлено, що даний арешт накладено на майно, яке на момент винесення оскаржуваної постанови державним виконавцем, не належало боржникові ОСОБА_7, а належало іншій особі – ОСОБА_9

Суд першої інстанції дійшов висновку про порушення прав та законних інтересів фізичної особи ОСОБА_9, який не є учасником виконавчого провадження та протиправно обмежено його права щодо користування, володіння та розпоряджання своїм майном, що гарантовано Конституцією України, а тому вимоги скарги про скасування постанови державного виконавця про опис та арешт майна боржника, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також судом першої інстанції встановлено, шо копію оскаржуваної постанови від 26.01.2018р. ОСОБА_7 отримав лише 30.01.2018 р., і саме з цього часу почався відлік десятиденного строку для звернення до суду із вказаною скаргою. До його завершення, ОСОБА_7 захворів та перебував на амбулаторному лікуванні в період часу з 09.02.2018 р. по 16.02.2018 р., про що свідчить довідка Калинівського районного медичного центру первинної медико-санітарної допомоги від 16.02.2018 р., а тому суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_7 строку для звернення до суду з даною скаргою.

Апеляційний суд повністю погоджується з таким висновком суду та з постановленою ним ухвалою, оскільки визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним у запереченні на скаргу та не спростовують висновків судів першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині ухвали, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правильним висновком місцевого суду щодо їх оцінки.

Так, відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов’язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно із статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому, виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Положеннями частин 1, 2, 3 статті 56 вказаного Закону визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Апеляційний суд вважає вірними висновки суду про те, що ч.1 статті 50 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

За частинами 3, 4 статті 50 цього ж Закону, у разі звернення стягнення на об’єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з’ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об’єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Дана норма Закону кореспондується із пунктом 10 статті 440 ЦПК України, яка передбачає, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Як зазначено в ч.1 ст.48 ЗУ «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до ч.6 ст.48 вказаного Закону, стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області перебуває зведене виконавче провадження № 43669731, до складу якого входять: виконавче провадження № 55466164 за виконавчим листом № 132/2774/16, виданим Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_7 на користь КС «Метроном» боргу у розмірі 764 097,55грн. та судового збору у розмірі 11 461,47грн.; виконавче провадження № 52919568 за виконавчим листом № 132/1692/16-ц, виданим 27.10.2016р. Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_7 на користь КС «Метроном» боргу у розмірі 945 599,51грн., судового збору у розмірі 14 184,74грн. та витрат за публікацію оголошення про виклик відповідача до суду у розмірі 360грн.; виконавче провадження № 50931658, за виконавчим листом № 132/3617/15-ц, виданим 08.04.2016р. Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 боргу у розмірі 3 570 831,74грн. та судового збору у розмірі 6 090грн.; виконавче провадження № 50947244 за виконавчим листом № 132/222/16-ц, виданим 19.04.2016р. Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 боргу у розмірі 113 000грн., судового збору у розмірі 1 819грн. та витрат за публікацію оголошення про виклик відповідача до суду у розмірі 180грн.; виконавче провадження № 43580944 за виконавчим листом № 132/887/17, виданим 03.06.2014р. Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 боргу у розмірі 2 407 900грн. та судового збору у розмірі 3 654грн.; виконавче провадження за виконавчим листом № 132/3090/14-ц, виданим 18.11.2015р. Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_7 боргу 1 588 400грн., судового збору у розмірі 3 654грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 4 000грн.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_8 про опис та арешт майна (коштів) боржника від 26 січня 2018 року описано та накладено арешт на майно, а саме засоби, що являють собою об’єкти нерухомого майна та в цілому складаються з будівлі конюшні 1963р. забудови та будівлі конюшні 1968р. забудови, що належать боржнику ОСОБА_7.

На момент винесення цієї постанови, державним виконавцем було достовірно з’ясовано, що за боржником ОСОБА_7 право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна в установленому законом порядку зареєстровані не були, про що свідчить надана Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 110989645 від 18.01.2018р.

Проте, з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, в порядку п.10 ст.440 ЦПК України, державний виконавець до суду не звертався.

Згідно пояснень представника скаржника з таким поданням державний виконавець звернувся до місцевого суду вже після звернення його до суду з даною скаргою.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі продажу від 05 січня 2012 року ОСОБА_7 продав ОСОБА_9 належне йому майно, а саме будівлі конюшні 1963р. забудови та будівлі конюшні 1968р. забудови, у якості будівельних матеріалів, а також відповідно до Акту приймання-передачі майна від 05 січня 2012 року ОСОБА_9 фактично прийняв у свою власність зазначене майно.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що на момент винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови, накладено арешт на майно, яке не належало боржникові ОСОБА_7, а належало іншій особі – ОСОБА_9, а тому порушені права та законні інтереси фізичної особи ОСОБА_9, який не є учасником виконавчого провадження, а тому вимоги скарги про скасування постанови державного виконавця про опис та арешт майна боржника, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно частини 1 статті 448 та частини 1 статті 449 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

За частиною 2 статті 449 ЦПК України, пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Місцевим судом правильно встановлено, що підстави, вказані ОСОБА_7 для поновлення строку для звернення до суду з даною скаргою є поважними та обґрунтованими, а тому пропущений строк підлягає поновленню.

Доречними є також посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі при вирішенні питання про поновлення зазначеного строку на те, що згідно з ч. 1 статті 17 ЗУ «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.97 №475/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційний суд повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та переконаний, що доводи апеляційної скарги, наведені на її обґрунтування, їх не спростовують і не дають підстав для висновку про невідповідність зазначеної ухвали нормам процесуального права та фактичним обставинам справи, тому визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим на підставі статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області залишити без задоволення, а ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 12 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_2

Судді : /підпис/ ОСОБА_13

/підпис/ ОСОБА_14

Згідно з оригіналом: