Рішення № 74225279, 17.05.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/3139/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.,

за участі:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дрогобицької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, із вимогами:

-«визнати протиправним та скасувати наказ Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 07.08.2017 р. №81-0 «Про звільнення» в частині звільнення 07 серпня 2017 року завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб ОСОБА_1 з роботи згідно п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 ЗУ «Про державну службу», п.1 ст.40 КЗпП України скорочення штатної чисельності)»;

-«поновити ОСОБА_1 на роботі в Дрогобицькій ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області з 08 серпня 2017 року»;

-«стягнути з Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.07.2017 р. по день набрання рішенням суду законної сили».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час звільнення позивача із займаної посади, у зв’язку із скороченням штатної чисельності працівників, відповідачем не враховано вимог ч.1 ст.42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка визначає переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Крім того, при звільненні позивача із займаної посади відповідачем не взято до уваги високої кваліфікації та продуктивності праці, наявності тривалого безперервного стажу роботи в органах податкової служби. Позивач зазначає, що з врахуванням наведеного, він мав переважне право на залишення на роботі як працівник з більш високою кваліфікацією. Також, відповідачем протиправно не запропоновано йому іншої роботи. З огляду на наведене, позивач вважає оскаржений наказ прийнятим з порушенням норм чинного законодавства та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечив з підстав аналогічних зазначеним у письмовому запереченні на позовну заяву, долученому до матеріалів справи. Заперечення обґрунтовані тим, що на підставі Наказів Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області № 67 від 01.02.2016 «Про введення в дію структури Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області та затвердження переліку індексів структурних підрозділів» та № 69 від 02.02.2016 «Про введення в дію штатного розпису Дрогобицької ОДНІ ГУ ДФС у Львівській області», Дрогобицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області здійснено проведення процедури скорочення штатної чисельності працівників на 43 штатні одиниці.

Згідно штатного розпису Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на 2015 рік, із внесеними змінами і доповненнями в управлінні доходів і зборів з фізичних осіб передбачено 26 штатних одиниць, штатним розписом на 2016 рік в управлінні доходів і зборів з фізичних передбачено 21 штатна одиниця, що в свою чергу також свідчить про зменшення штатної чисельності працівників даного управління в кількості 5-ти штатних одиниць.

На виконання вимог наказу ДФС України від 17.02.2017 № 100 Дрогобицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області 20.03.2017 року затверджено перелік змін № 1 до організаційної структури ОДПІ відповідно до якої управління податків і зборів з фізичних осіб виводиться із структури.

21.03.2017 року позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади з 21.05.2017 року.

Зазначає, що перевести ОСОБА_1 за її згоди не було можливим у зв’язку із відсутністю вакантних посад. Відтак, наказом Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області №81-0 від 07.08.2017 року ОСОБА_1 звільнено із посади завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру.

Ухвалою суду від 12.09.2017 року провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 10.10.2017 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

15.12.2017 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Згідно пп.10 п.1 Розділу VII Перехідних положень КАС України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні такого відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представника позивача та представника відповідача, з’ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об’єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.

ОСОБА_1 працювала в Дрогобицькій ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на посаді завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб.

21 березня 2017 року, на виконання вимог додатку 2 до наказу ДФС України від 19.10.2016 року №875 «Про функціональні повноваження структурних підрозділів територіальних органів ДФС», наказу ДФС України від 11.01.2016 №17 «Про введення в дію Структур територіальних органів ДФС та затвердження методичних рекомендацій щодо їх побудови», наказу Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 14.11.2016 р. №475 «Про введення в дію переліку змін №2 до структури, переліку змін №5 до штатного розпису, ОСОБА_1В повідомлено про наступне звільнення із займаної посади з 21 травня 2017 року згідно п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу«, п.1 ст.40 КЗпП України.

Наказом Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 07 серпня 2017 року №81-О «Про звільнення» з 07 серпня 2017 року завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб ОСОБА_1 звільнено з роботи згідно п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу«, п.1 ст.40 КЗпП України (скорочення штатної чисельності).

Крім того, судом встановлено, що наказом Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 31.05.2016 №47-о “Про звільнення” позивача звільнено з посади завідувача сектору спеціальних перевірок управління доходів і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, у зв’язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності за п.1 ст.40 КЗпП України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2016 року скасовано наказ Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 31.05.2016 №47-о “Про звільнення”, поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області з 01.06.2016 та стягнуто з Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01.06.2016 по 24.10.2016 в розмірі 7480 грн. 83коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2017 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в іншій частині постанову залишено без змін.

На виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року у справі №813/2067/16 наказом Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 21 березня 2017 року №11-о скасований наказ Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 31 травня 2016 року №47-о та поновлено з 01 червня 2016 року ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб з посадовим окладом згідно штатного розпису у розмірі 2757 грн. на місяць, про що відповідачем внесено відповідні записи в трудову книжку ОСОБА_1

В подальшому, на виконання вимог наказу ДФС України від 17.02.2017 № 100 Дрогобицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області 20.03.2017 року затверджено перелік змін № 1 до організаційної структури ОДПІ відповідно до якої управління податків і зборів з фізичних осіб виводиться із структури.

Одночасно з поновленням на роботі ОСОБА_1 було повідомлено про наступне звільнення із займаної посади з 21 травня 2017 року і оскаржуваним наказом від 07 серпня 2017 року №81-О «Про звільнення» ОСОБА_1В було звільнено з роботи згідно п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ст.40 КЗпП України.

Спір між сторонами виник щодо правомірності звільнення позивача з посади завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, згідно п. 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Огляд практики розгляду трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу, детально викладено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 (далі - постанова Пленуму) та зазначено, що “розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). В усіх випадках звільнення за пунктом 1статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України висловленої в постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суд зазначає, що розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу, передбачає дотримання певних гарантій для працівника.

Згідно з частиною першою статті 49-2 Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Системний аналіз приписів ст. 40 КЗпП України дає підстави стверджувати, що звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається лише при неможливості переведення робітника з його згоди на іншу роботу і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі.

Судом встановлено, що 21.03.2017 позивача попереджено про наступне звільнення з займаної посади (з 21.05.2017) згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України, що сторонами не заперечується.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Так, судом встановлено, що позивача попереджено про наступне звільнення із займаної посади з додержанням строків, передбачених ст.49-2КЗпП України, про що свідчить його підпис на листі з попередженням.

Водночас, з повідомлення про наступне звільнення із займаної посади з 21 травня 2017 року і оскаржуваного наказу від 07 серпня 2017 року №81-О «Про звільнення» встановлено, що звільнення позивача з роботи відповідач пов’язує з додатком 2 до наказу ДФС України від 19.10.2016 року №875 «Про функціональні повноваження структурних підрозділів територіальних органів ДФС», наказом ДФС України 11.01.2016 року №17 «Про введення в дію Структур територіальних органів ДФС та затвердження методичних рекомендацій щодо їх побудови», наказів Дрогобицької ОДПІ від 01 лютого 2016 року № 67 «Про введення в дію структури Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області», наказом Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області від 14.11.2016 р. №475 «Про введення в дію переліку змін №2 до структури, переліку змін №5 до штатного розпису та затвердження переліку змін №2 до переліку індексів структурних підрозділів Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області».

Разом з тим, судом встановлено, що в період з 20 березня 2017 року в Дрогобицькій ОДПІ відповідно до наказу ДФС України від 17.02.2017 р. №100 «Про внесення змін до наказу ДФС від 25.12.2015 р. №996», Переліку змін №1 до організаційної структури Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області, затвердженого начальником Головного управління ДФС у Львівській області 20 березня 2017 року, наказу Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 28 березня 2017 року №33 «Про введення в дію переліку змін №1 до структури Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області», наказу Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 30 березня 2017 року №35 «Про введення в дію переліку змін №2 до штатного розпису Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на 2017 рік», з 28 березня 2017 року відбулися зміни в структурі, в результаті яких було виведено із структури 110 штатних одиниць і введено в структуру 62 штатні одиниці.

При цьому в структурі Дрогобицької ОДПІ як до дати поновлення Позивача на посаді-21.03.2017 р., так і після внесених в березні 2017 року змін до структури, посада завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб, які обіймала позивач, була відсутня.

Тому, виходячи із правової природи змін в організації праці Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області (у частині, що стосується позивача), які відбулися в березні 2017 року, суд дійшов висновку, що такі зміни не можуть вважатися законною підставою для звільнення позивача згідно п.1 ст.40 КЗпП України (скорочення штатної чисельності), оскільки фактично посада, яку займала позивач до звільнення, не підлягала скороченню.

Отже, звільнення ОСОБА_1 із посади завідувача сектору адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб, на переконання суду, є безпідставним оскільки не було скорочення посади завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб, та ґрунтується на помилковому застосуванні норм п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, що свідчить про його незаконність.

Крім того, з наданих відповідачем доказів, судом встановлено, що відповідачем в порушення ст. 49-2 КзПП не пропонувалось позивачу іншу роботу. .

Відповідач одночасно із попередженням про звільнення позивача, повинен був та міг запропонувати позивачу іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки).

Як встановлено з долучених відповідачем до матеріалів судової справи наказу ДФС України від 17.02.2017 р. №100 «Про внесення змін до наказу ДФС від 25.12.2015 р. №996», Переліку змін №1 до організаційної структури Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області, затвердженого начальником Головного управління ДФС у Львівській області 20 березня 2017 року, наказу Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 28 березня 2017 року №33 «Про введення в дію переліку змін №1 до структури Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області», наказу Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 30 березня 2017 року №35 «Про введення в дію переліку змін №2 до штатного розпису Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на 2017 рік», в Дрогобицькій ОДПІ з 28 березня 2017 року було виведено із структури 110 штатних одиниць і введено – 62 штатні одиниці.

Наказами Дрогобицької ОДПІ від 12.05.2017 р. №22-О, від 18.05.2017 р. №24-О, від 19.05.2017 р. №25-О, від 19.05.2017 р. №26-О, від 06.06.2017 р. №63-О з 12 травня 2017 року, ще до дати наступного звільнення Позивача, було переведено заступника начальника відділу контрольно-перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб ОСОБА_4 на посаду завідувача сектору податків і зборів з фізичних осіб, головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податку на доходи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ОСОБА_5 на посаду головного державного ревізора-інспектора сектора податків і зборів з фізичних осіб, головного державного ревізора-інспектора Трускавецького відділення ОСОБА_6 на посаду головного державного інспектора Трускавецького відділення, головного державного інспектора Трускавецького відділення ОСОБА_7 із тимчасового місця роботи на постійну посаду головного державного інспектора Трускавецького відділення, головного державного ревізора-інспектора Трускавецького відділення ОСОБА_8 на посаду головного державного інспектора Трускавецького відділення; з 18 травня було переведено головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення ОСОБА_9 на посаду головного державного інспектора Бориславського відділення, головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення ОСОБА_10 із тимчасового місця роботи на постійну посаду головного державного інспектора Бориславського відділення; з 19 травня було переведено головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення ОСОБА_11 на посаду головного державного інспектора відділу обслуговування платників, головного державного інспектора відділу обслуговування платників ОСОБА_12 на посаду головного державного інспектора відділу обслуговування платників, головного державного інспектора Трускавецького відділення ОСОБА_13 на посаду головного державного інспектора Бориславського відділення, головного державного інспектора Трускавецького відділення ОСОБА_14 на посаду головного державного інспектора Трускавецького відділення; з 06 червня 2017 року було переведено начальника юридичного відділу ОСОБА_15 на посаду головного державного інспектора з юридичних питань, завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності-головного бухгалтера ОСОБА_16 на посаду головного державного інспектора з питань фінансування, бухгалтерського обліку та звітності, завідувача сектором ІТ ОСОБА_17 на посаду головного державного інспектора з питань інформаційних технологій, головного державного інспектора відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем ОСОБА_18 на посаду головного державного інспектора Бориславського відділення тимчасово на час відпустки для догляду за дитиною до трьох років основного працівника ОСОБА_19,

Отже, Відповідач міг та повинен був запропонувати Позивачу іншу посаду, яка відповідала наявній у Позивача спеціальності та кваліфікації.

Суд звертає увагу відповідача на те, що перебування ОСОБА_1 на лікуванні та у відпустці не звільняє відповідача від дотримання вимог визначених ст. 49-2 КзПП в частині пропозиції працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Крім того, при звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП діють переваги на залишення на роботі, що встановлені ст. 42 КЗпП. До кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки тих, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягає звільненню

В першу чергу повинні оцінюватися продуктивність праці і кваліфікація працівника. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій ст. 42 КЗпП.

Частиною другою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Власник або уповноважений ним орган при вивільнені працівників у випадках змін в організації виробництва і праці повинен дотримуватися вимог статті 42 Кодексу, якою встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва.

Верховний Суд України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних прав роз'яснив, щ переважне право залишення на роботі стосується всіх працівників підприємства, що займають таку саму посаду і виконують таку саму роботу.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Дана норма передбачає, що роботодавець має брати до уваги одночасно дві умови працівника - продуктивність праці і кваліфікацію. Однак, відповідачем не було враховано зазначені умови.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що оцінка продуктивності праці і кваліфікації позивача, ділових та особистих якостей при виконанні службових обов'язків державним службовцем у відповідності до займаної посади, були взяті за основу при прийнятті спірного наказу, прерогатива в першу чергу безпосереднього керівника відповідного органу Державної податкової служби, який і визначає рівень продуктивності та кваліфікації підлеглих працівників і не може бути змінена оцінкою іншої особи у зв'язку з тим, що у такому випадку це буде втручання в компетенцію відповідача.

З огляду на вказане, суд зазначає, що роботодавець повинен довести переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. У процесі такого порівняльного аналізу можна враховувати такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломну освіту, документи про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних робіт, рівень виконання завдань, обсяги виконуваних робіт, дотримання строків доручених завдань тощо.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9, суд розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, зобов'язаний з'ясувати, окрім іншого, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.

Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Судом встановлено,що у позивача наявний безперервний стаж роботи з 25.12.1988 року, стаж державної служби з 05.05.1996 року Крім того, позивач має повну вищу освіту та є інвалідом 3 групи.

Згідно з п.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Законодавством не передбачені критерії і порядок визначення працівників із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.

У листі Міністерства соціальної політики України від 21.05.2012 роз’яснено, що для виявлення таких працівників роботодавцем робиться порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, у процесі якого, як правило, враховуються такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

Суд бере до уваги, що відповідно до п.1 ст.42 КЗпП України переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці мають працівники з більшою продуктивністю праці та з більш високою кваліфікацією. Свідченням високої кваліфікації працівника є наявність відповідної освіти, здобуття післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, заохочень, тривалого стажу роботи тощо.

Однак, доказів того, що відповідачем здійснено порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці працівників суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно покликається на те, що у позивача відсутнє переважне право на залишення на роботі.

Так, звільнивши позивача на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, відповідач не вжив жодних заходів з метою працевлаштування позивача на рівнозначній посаді а також не взяв до уваги кваліфікацію позивача, що свідчить про порушення встановленого порядку його звільнення. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 01.04.2015.

Відтак, суд дійшов висновку, що в даному випадку відповідачем порушено вимоги ст.42 КзпП України, а тому підлягають до задоволення позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу Дрогобицької ОДПІ та поновлення на посаді.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку суд зазначає наступне.

У разі незаконного звільнення з роботи працівник, згідно з ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Одночасно з цим повинно бути вирішене питання про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно довідки про середньомісячну заробітну плату від 03.10.2017 року № 73624/8/13-05-05-00, виданої Дрогобицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області заробітна середньоденна заробітна плата складає 250, 88 грн..

На день прийняття рішення судом ОСОБА_1 перебувала у вимушеному прогулі 195 робочих днів, з 08 серпня 2017 року по 17 травня 2018 року. Тобто, відповідач зобов’язаний виплатити на користь позивача заробітну плату в сумі 48921,60 грн. (250,88 грн. /розмір середньоденної заробітної плати/ х 195 днів /кількість днів вимушеного прогулу).

Пунктами 2,3 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин суд вважає за необхідне допустити постанову до негайного виконання у частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на приписи вищезазначених норм та встановлені обставини, а також враховуючи принцип верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідач діяв при звільненні позивача без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, та без урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 132, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 07.08.2017 р. №81-0 «Про звільнення» в частині звільнення завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб ОСОБА_1 з роботи згідно п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 ЗУ «Про державну службу», п.1 ст.40 КЗпП України скорочення штатної чисельності);

3. Поновити ОСОБА_1 на посаду завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицькій ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, з 08 серпня 2017 року.

4. Стягнути з Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області (м. Дрогобич, вул. Шевченка, буд. 9 код ЄДРПОУ 39507175) на користь ОСОБА_1 (м. Дрогобич, вул. Стрийська, буд. 397; РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 48921 (сорок вісім тисяч дев’ятсот двадцять одна ) грн. 60 коп.

5. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору організації та проведення перевірок суб’єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицькій ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 1254 (одна тисяча двісті п’ятдесят чотири) грн. 41 коп. допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст рішення складено та підписано 24.05.2018 року.