Ухвала суду № 7422498, 28.12.2009, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченка 16, м. Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

УХВАЛА

про відмову в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство

28 грудня 2009 р. Справа № 5175/09

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Валєєвої Т.Е.,

розглянувши матеріали за заявою УПФ України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Нідерландське підприємство "MPV-Юкрейн",

ВСТАНОВИВ:

УПФ України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з заявою від 18.12.09 № 5223/06 (вх. №5175 від 23.12.09) про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Нідерландське підприємство "MPV-Юкрейн" (м. Тисмениця, Івано-Франківська область; ідентифікаційний код 05394104) за загальною процедурою. На обґрунтування своїх вимог заявник (ініціюючий кредитор) посилався на те, що станом на 18.12.09 боржник має заборгованість перед бюджетом Пенсійного фонду України у розмірі 330 344,39 грн., яка перевищує триста мінімальних розмірів заробітної плати та виникла у зв'язку з несплатою страхових внесків самостійно задекларованих боржником та застосуванням до боржника у штрафних санкцій у розмірі 45168,02 грн. і нарахуванням пені у розмірі 10910,72 грн. за несвоєчасну сплату страхових внесків, що на думку заявника, відповідає вимогам ч. 3 ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Положеннями абз. 5 ч. 2 ст. 8 Закону про банкрутство передбачено, що суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачене цим Законом.

Відповідно ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відтак, вимоги ініціюючого кредитора до боржника у розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати мають бути безспірними.

Проте, згідно із абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство безспірними являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Отже, за Законом про банкрутство вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, зокрема, виконавчими.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 17.10.06 у справі № 3/157.

Стаття 1071 Цивільного кодексу України визначає підстави списання грошових коштів з рахунка. За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Також, положення п. 5.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, із змінами та доповненнями (далі –Інструкція), вимоги якої поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними (п. 1.3 Інструкції), передбачають, що відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду.

Згідно із п. 5.3 Інструкції примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами.

Однак, до заяви про порушення справи про банкрутство ініціюючим кредитором не надано відповідних доказів безспірності грошових вимог до боржника в розумінні Закону про банкрутство.

Крім того, відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону про банкрутство кредитором, серед інших, є орган, який здійснює контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Водночас, згідно із абз. 3 ст. 1 Закону про банкрутство боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Отже, за приписами Закону про банкрутство боржником може бути суб'єкт підприємницької діяльності, який неспроможний виконати свої зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 2 статті 106 вказаного Закону встановлено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Виходячи з аналізу наведених норм, чинне законодавство не відносить суми пені та штрафу (фінансові санкції), які застосовуються за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, до категорії страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Вказане також узгоджується із приписами ст. 1 Закону про банкрутство, згідно з якими до складу грошових зобов'язань боржника, тобто цивільно-правових зобов’язань боржника, не зараховується, зокрема, недоїмка (пеня та штраф).

Відповідно до п. 4.5 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 04.06.04 №04-5/1193 у вирішенні питання про склад вимог за податками і зборами (обов'язковими платежами) при порушенні справ про банкрутство суди мають виходити з того, що суми пені, штрафів та інших штрафних чи фінансових санкцій враховуються окремо. Проте кредитори з такими вимогами, які є публічно-правовими санкціями, згідно з ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство вправі подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника.

Таким чином, суми заборгованості зі сплати пені та штрафу (фінансових (штрафних) санкцій), в т.ч. застосовані за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, не можуть входити до складу грошових вимог ініціюючого кредитора та відповідно впливати на порушення справи про банкрутство боржника.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема у своїх постановах від 13.08.08 у справі № 04-05/42-3-8б, від 18.11.08 у справі № 04-05/27-42-8б, від 07.10.09 у справі №04-05/27-25-8б.

Як вбачається з заяви про порушення справи про банкрутство, заборгованість перед бюджетом Пенсійного фонду України у розмірі 330 344,39 грн. включає в себе штрафні санкції у розмірі 45 168,02 грн. та пеню у розмірі 10 910,72 грн., отже заборгованість виключно із страхових внесків становить 274 265,65 грн., про що також свідчить додана до заяви ініціюючим кредитором довідка-розрахунок про встановлення заборгованості.

Однак, згідно із Законом України "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" від 20.10.09 № 1646-VI триста мінімальних розмірів заробітної плати на час подання ініціюючим кредитором заяви про порушення провадження у справі про банкрутство (22.12.09) становлять 276600,00 грн.

Таким чином, вимоги ініціюючого кредитора, які, за умови їх безспірності, можуть бути підставою для порушення провадження у справі про банкрутство за загальною процедурою, становлять менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що безпідставне порушення провадження у справі про банкрутство тягне за собою незворотні правові наслідки, суд дійшов висновку, що у прийнятті заяви УПФ України в Тисменецькому районі Івано-Франківської області необхідно відмовити на підставі абз. 5 ч. 2 ст. 8 Закону про банкрутство.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 1, 6, 7, 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити у прийнятті заяви УПФ України в Тисменецькому районі Івано-Франківської області про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Нідерландське підприємство "MPV-Юкрейн" (м. Тисмениця, Івано-Франківська область; ідентифікаційний код 05394104).

Суддя Т.Е. Валєєва

Дану ухвалу направити:

- заявнику (ініціюючому кредитору) (вул. Галицька, 21, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77400),

разом з заявою від 18.12.09 №5223/06 та додатками до неї;

- боржнику (вул. Вербова, 9Б, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77400).

Виготовлено в АС "Діловодство суду" ______