Постанова № 74224659, 23.05.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 143/1461/17

Провадження № 22-ц/772/894/2018

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 рокуСправа № 143/1461/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.

з участю секретаря судового засідання Сніжко О.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3,

відповідач – ОСОБА_4 сільська рада,

особа, яка подала апеляційну скаргу – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 4 апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року (головуючий суддя Марченко Л.В.), ухвалене у приміщенні Погребищенського районного суду Вінницької області, повне судове рішення складено 22 листопада 2017 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 сільської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_6, що діє на підставі довіреності від її імені, звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_4 сільської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Просила ухвалити рішення, яким визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_7 22 вересня 2006 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача ОСОБА_6 посилається на те, що 22 вересня 2006 року помер чоловік позивача ОСОБА_7, після смерті якого відкрилась спадщина на все належне йому майно в тому числі на житловий будинок, що знаходиться по вул. Широкий Беріг, 27, с. Спичинці Погребищенського району Вінницької області та земельної частки (паю) розміром 3,78 га., що розташована на території ОСОБА_4 сільської ради.

Протягом шести місяців ОСОБА_3 до нотаріальної контори для подання заяви на отримання свідоцтва про право на спадщину не звернулась з об’єктивних причин, оскільки зважаючи на тяжке матеріальне становище та відсутність роботи по місцю її проживання вона була вимушена в 2005 році поїхати на заробітки до Російської Федерації, де вона працювала фактично нелегально у всіх регіонах Росії. Повернулась вона в Україну у жовтні 2017 року, приступила до виготовлення паспорта та отримання копій документів свідоцтва про шлюб та смерть ОСОБА_7

Наприкінці жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернулась із заявою про прийняття спадщини до Державного нотаріуса Погребищенського районного нотаріального округу, проте, у прийнятті заяви їй було відмовлено в зв’язку з пропуском встановленого законодавством строку на прийняття спадщини.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року позов задоволено повністю.

Визначено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, додатковий строк тривалістю 1 (один) місяць, з моменту набрання рішенням законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8, який помер 22 вересня 2006 року.

ОСОБА_5, яка не брала участі у справі, оскаржила дане судове рішення, подавши апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що рішення є незаконним та необґрунтованим через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, вважає, що судом вирішено питання про її права щодо даного спадкового майна, суд визнав встановленими обставини поважності причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини за відсутності будь-яких належних для цього доказів наявності таких обставин, оскільки звернулася до нотаріуса через 11 років з часу відкриття спадщини. Крім того, з приводу даного спадкового майна існувало рішення суду про визнання за ОСОБА_5 права власності в порядку спадкування, де відповідачем також була Спічинецька сільська рада, рішення суду виконане, проте, відповідач суд про це не повідомив, а тому вважає, що даний позов мав бути поданий саме до неї.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_6 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін, оскільки після ухвалення рішення у даній справі за зверненням ОСОБА_3 Погребищенською державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу від 07.12.2017 року, за відсутністю інших спадкових справ після смерті ОСОБА_7, що свідчить про те, що ніхто із спадкоємців не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а тому вважає, що ОСОБА_5 не може бути належним відповідачем у даній справі, оскільки вона не є спадкоємцем після смерті спадкодавця, нею не прийнято у законний спосіб спадщину, тому відсутність у нотаріальній конторі спадкової справи позбавило можливості притягнення її до справи як відповідача. Крім того, вважає, що причини пропуску ОСОБА_3 шестимісячного строку для прийняття спадщини є поважними, оскільки судом встановлено те, що вона дійсно до жовтня 2017 року перебувала на заробітках в Російській Федерації.

В судовому засіданні представники особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_9 та ОСОБА_10 апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнав та заперечив проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просив рішення залишити без змін.

Представник відповідача ОСОБА_4 сільської ради Погребищенського району Вінницької області у судове засідання не з’явився, тому відповідно до вимог ст. 369, ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у його відсутність.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та змісту положень п.8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

15 грудня 2017 року набирала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційний суд, заслухавши пояснення представників особи, яка подала апеляційну скаргу та пояснення представника позивача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно вимог статті 213 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України (діюча редакція) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Апеляційний суд переконаний, що таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції установив та виходив з того, що згідно ч.1 ст. 61 ЦК України встановлено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. В судовому засіданні беззаперечно доведено, що позивачка є спадкоємицею за законом, після померлого 22 вересня 2006 року ОСОБА_7, однак з поважних причин не подала у встановлений законом шестимісячний термін заяву про прийняття спадщини.

Оскільки ОСОБА_3 пропустила встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, то з метою захисту її майнових прав, необхідно визначити їй додатковий строк, достатній для подання вказаної заяви до нотаріальної контори.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись, оскільки вірно встановивши характер спірних правовідносин, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини, належним чином не дослідив усі обставини справи, що призвело до помилкового вирішення наявного спору.

Відповідно до положень ч. 1 статті 65 Конституції України гарантується право на захист прав і свобод, а також на оскарження дій, рішень чи бездіяльності.

Разом з тим, судом не враховано те, що за

Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилається на вимоги ч. 1 ст. 61, ч. 3 ст. 1272 ЦК України.

Однак, вирішуючи питання щодо визначення ОСОБА_3 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлого 22 вересня 2006 року ОСОБА_7 суд першої інстанції не врахував наявність інших судових рішень щодо даного спадкового майна.

Так, постановою Апеляційного суду Вінницької області від 13 березня 2018 року у цивільній справі № 2-495/2007 скасовано рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 11 липня 2007 року, яким:

-визнано право ОСОБА_5 у порядку спадкування за законом на земельну частку (пай) розміром 3,78 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала у колективній власності КСП ім. Лесі Українки с. Спичинці Погребищенського району Вінницької області, що належала спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай), серії ВН №042854, виданого Погребищенською райдержадміністрацією 01 жовтня 1996 року та Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Погребищенською нотаріальною контрою 13 листопада 2004 року;

-визнано за ОСОБА_5 право власності у порядку спадкування за законом на земельну ділянку, площею 3,1052 га, що розташована на території ОСОБА_4 сільської ради Погребищенського району Вінницької області і яка належала на праві власності спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ВН № 154963, виданого Погребищенською райдержадміністрацією 20 травня 2004 року.

Також судом не враховано те, що рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2011 року у цивільній справі № 2-595/11 визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на садибу (житловий будинок, загальною площею 52,5м2, житлового площею 27,2 м2, позначеного в технічному паспорті літерою «А», веранди, літера «а», сараю, літера «Б», сараю, літера «Б1»), що знаходиться у с. Спичинці Погребищенського району Вінницької області по вул. Широкий Беріг, 27, в порядку спадкування за заповітом після смерті 22.09.2006 р. брата ОСОБА_7.

Дане рішення також оскаржене ОСОБА_3 в апеляційному порядку та на сьогоднішній день перебуває у провадженні Апеляційного суду Вінницької області.

Разом з тим станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення від 22 листопада 2017 року дані судові рішення щодо визнання за апелянтом права власності на спадкове майно перебували в законній силі.

Таким чином, апеляційний суд повністю погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 22 листопада 2017 року про визначення ОСОБА_3 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини на момент його ухвалення мало прямі правові наслідки для ОСОБА_5, у якої на той момент існували речові права щодо даного спадкового майна на підставі зазначених вище судових рішень.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Для прийняття спадщини встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини ( статті 1220, 1222, 1270 ЦК України ).

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Таким чином, закон зобов’язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року справа № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року справа № 1486цс15 та від 14 вересня 2016 року справа № 1215цс16.

Як роз’яснено у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року №7, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини.

Також судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховані роз'яснення пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які викладені в інформаційному листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», де в п.2 зазначено, що при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1,5 ст. 81 ЦПК України).

Зміст статті 89 ЦПК України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що вирішуючи спір, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення від 22 листопада 2017 року щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, належним чином не дослідив та не перевірив докази щодо наявності таких об’єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали ОСОБА_3 у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини, у розумінні положень ст. 1272 ЦК, зокрема щодо безперервного перебування позивача на території Російської Федерації з 2005 року по жовтень 2017 року, в результаті чого суд не дав об’єктивну оцінку обставинам справи, які підтверджують поважність викладених позивачем причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнавши їх встановленими.

Із наданих представником позивача до апеляційного суду довідки №1192 від 22 травня 2018 року та Акта обстеження матеріально-побутових умов № 1191 від 22 травня 2018 року убачається, що ОСОБА_3 у період з 2005 року по жовтень 2017 року не проживала на території Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району і місце її перебування невідоме, однак це не може бути належним доказом її постійного перебування на території Російської Федерації, так само як і не доводить відсутність у неї можливості звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Апеляційний суд переконаний, що жодних належних доказів, які б вказували та підтверджували поважність причин пропуску позивачем строку на подання заяви про прийняття спадщини протягом більше як 11 років після смерті спадкодавця в матеріалах справи не міститься. Тому висновок суду першої інстанції щодо беззаперечного доведення обставин поважності причин пропуску шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини із посиланням на ч. 1 ст. 61 ЦПК України (в редакції 2004 року) є необґрунтованим, оскільки визначення поважності причин пропуску строку та обґрунтування такого рішення є обов’язком суду.

Статтею 129 Конституції України закріплено такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 35 ЦПК України (редакції, чинної на час розгляду справи місцевим судом), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб. які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Апеляційний суд повністю погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що оскільки оскаржуване рішення суду може вплинути на права та обов'язки особи, що не є стороною у справі – ОСОБА_5, суд першої інстанції повинен був з'ясувати коло усіх спадкоємців померлого спадкодавця і за їх наявності, залучити таких осіб до участі у справі, в тому числі і ОСОБА_5

Таким чином, апеляційний суд переконаний, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, є недоведеними обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а також суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норм процесуального права, тому прийшов до неправильного висновку про задоволення позову, у зв’язку з чим дане судове рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 сільської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_2

Судді : /підпис/ ОСОБА_11

/підпис/ ОСОБА_12

Згідно з оригіналом: