Рішення № 74224333, 11.05.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2018 року справа № 810/840/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд вимогу відповідача від 16.01.2018 №654-52 в частині доведення податкового боргу за платежами: транспортний податок з фізичних осіб на суму 25 000,00 грн. та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 2 125,64 грн., - визнати протиправною та скасувати.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що вказаний в податковій вимозі борг з транспортного податку з фізичних осіб на суму 25000,00 грн. визначено податковим повідомленням-рішенням відповідача від 29.06.2016 №78408-13, а податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 2125,64 грн. визначено податковим повідомленням-рішенням 28.07.2016 №78689-13.

Разом з тим, позивач зазначає, що податкові зобов’язання за названими податковими повідомленнями-рішеннями від 29.06.2016 №78408-13 і від 28.07.2016 №78689-13 були скасовані постановами Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2016 по справі №810/3213/16 та від 07.02.2017 по справі №810/4174/16 відповідно.

У зв'язку з чим, позивач вважає, що законні підстави для оформлення податкової вимоги у розумінні абзацу 1 пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у відповідача були відсутні, тому податкова вимога має бути визнана протиправною та скасована.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Заперечуючи проти позову в письмовому відзиві, відповідач зазначив, що податкова вимога за своїм змістом є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов’язку та виникнення у нього податкового боргу. Відтак податкова вимога по своїй суті не порушує права платника податків і не несе для нього жодних наслідків. А тому скасування судом податкової вимоги не може відновити прав платника податків, оскільки вони і не порушені.

Враховуючи дану обставину, відповідач вважає, що посадові особи Головного управління ДФС у Київській області діяли в рамках закону, тому підстав для задоволення адміністративного позову не має.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Податковою вимогою відповідача від 16.01.2018 №654-52 повідомлено позивача, що станом на 15.01.2018 сума податкового боргу платника податків становить 27 243,25 грн., у тому числі: рентна плата за використання води (крім рентної плати за спецвикористання води об'єктів місцевого значення) в сумі 117,61 грн.; податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 2 125,64 грн. транспортний податок з фізичних осіб на суму 25 000,00 грн. (далі - оскаржувана вимога)

З матеріалів справи слідує, що транспортний податок з фізичних осіб на суму 25 000,00 грн. визначено податковим повідомленням-рішенням відповідача від 29.06.2016 №78408-13, а податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 2 125,64 грн. визначено податковим повідомленням-рішенням 28.07.2016 №78689-13.

Не погоджуючись із такою вимогою відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо прийняття, обробки, обліку контролюючими органами податкової звітності, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України.

Згідно з п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання {вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно п.59.4 ст.59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов’язань у встановлені Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що податкові зобов’язання за податковими повідомленнями-рішеннями від 29.06.2016 №78408-13 і від 28.07.2016 №78689-13, на підставі яких була складена оскаржувана вимога, скасовані постановами Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2016 по справі №810/3213/16 та від 07.02.2017 по справі №810/4174/16 відповідно.

Зазначене свідчить про безпідставне включення відповідачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 2 125,64 грн. та транспортного податку з фізичних осіб на суму 25 000,00 грн. при визначені суми податкового зобов'язання за оскаржуваною вимогою.

Також, у відзиві відповідач вказує на наявність інших прийнятих щодо позивача податкових повідомлень-рішень від 16.05.2017 на суму 2019,61 грн. та на суму 615,97 грн., заборгованість за якими входить до складової частини оскаржуваної вимоги від 16.01.2018 №654-52.

Однак, названих податкових повідомлень-рішень від 16.05.2017 до матеріалів справи відповідачем не долучено, що спростовує зазначене ним твердження.

Відтак, законні підстави для оформлення податкової вимоги у розумінні абзацу 1 пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у відповідача були відсутні, у зв’язку з чим оскаржувана вимога в цій частині є протиправна та має бути скасована.

Враховуючи те, що оскаржуваною вимогою відповідача незаконно зобов'язує позивача сплати 27125,64 грн. чим порушує його права, тому суд вважає необгрунтованими доводи відповідача про те, що податкова вимога по своїй суті не порушує права платника податків і не несе для нього жодних наслідків.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб'єктом владних повноважень суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами частини першої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.

Також, позивач при зверненні до суду користувався професійною правничою допомогою, про що свідчить договір від 15.02.2018 № 136/2 між Адвокатом ОСОБА_2Ю та позивачем.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою цієї ж статті закріплено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п’ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами ( частина 6 статті 134 КАС України).

Судом встановлено, що на виконання вимог договору від 15.02.2018 № 136/2 складено акт приймання-передачі наданих послуг від 23.04.2018 та прибутковий касовий ордер від 23.04.2018 №2-04-23/18 на суму 14 000,00 грн.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 704,80 грн., підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області від 16.01.2018 №654-52 в частині доведення податкового боргу за платежами: транспортний податок з фізичних осіб на суму 25 000,00 грн. та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 2 125,64 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 704 (чотирнадцять тисяч сімсот чотири)грн. 80 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.