Рішення № 74224165, 15.05.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/14516/17

Провадження № 2/161/847/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої – судді Плахтій І.Б.,

з участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2

представника позивача – ОСОБА_3

відповідача – ОСОБА_4

представника відповідача – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_6, в інтересах якого діє Головне територіальне управління юстиції у Волинській області, до ОСОБА_4 про забезпечення повернення дитини до Італійської республіки,

В С Т А Н О В И В:

Позивач в інтересах якого діє Головне територіальне управління юстиції у Волинській області звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про забезпечення повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 проживали однією сім’єю в ОСОБА_8, шлюб не реєстрували. За час спільного проживання в них народився син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Малолітній син є громадянином ОСОБА_7 Республіки, постійно проживав на її території, відвідував дитячий садок за місцем проживання. Зазначає, що в листопаді 2016 року позивач та відповідач з дитиною приїхали в Україну, відвідати батьків відповідачки. Однак, як стверджує позивач, родичі ОСОБА_4 побили та вигнали його з будинку, а тому він був змушений негайно повернутися до ОСОБА_8. Відповідач з сином до нього більше не повернулася, залишилися жити на території України, малолітнього сина відповідач залишила проживати з собою. Позивач вважає, що оскільки дозволу на переїзд сина на постійне місце проживання до іншої країни він не давав, дані обставини порушують його права батька на спілкування з дитиною. Відповідач незаконною утримує дитину на території України, не дає згоди в добровільному порядку повернути малолітнього ОСОБА_9 за місцем його постійного проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 (Піза), ОСОБА_7 Республіка.

А тому, просить суд визнати незаконним утримування на території України ОСОБА_4 малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1; повернути малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 до місця його постійного проживання в ОСОБА_7 Республіці за адресою: вул. Джованні Фальконе, 12, м. Ріпарбелла (Піза); у випадку невиконання рішення у добровільному порядку, зобов'язати ОСОБА_4, передати малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьку ОСОБА_6, для забезпечення повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки; покласти витрати, пов'язані з поверненням дитини в ОСОБА_7 Республіку, на ОСОБА_6; допустити негайне виконання судового рішення в частині повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги позову підтримала з викладених у позовній заяві підстав. Просила позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги позову підтримав. Суду пояснив, що позивач любить дитину і переживає за її долю. Після того, як відповідач відмовилася повертати дитину в ОСОБА_8, позивач кілька разів приїжджав в Україну і зустрічався з дитиною. Для дитини в Україні нове середовище, де вона ні з ким не спілкується. Як бачить батька, дитина йому рада. В даному випадку має місце незаконне утримання дитини в Україні. Позивач пропонував відповідачу вирішити питання повернення дитини мировою угодою. Однак, така пропозиція не знайшла вирішення. Позивач має дохід від догляду осіб похилого віку, орендує будинок, утримував і відповідача і дитину, і згідний їх утримувати надалі. Якщо відповідач категорично відмовиться повертатися, то у дитини є родина в ОСОБА_8, дитячий садок, позивач забезпечить догляд за дитиною. Просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні вимоги позову заперечила. Суду пояснила, що в листопаді 2016 року разом з позивачем і дитиною приїхали в Україну відвідати її батьків. Позивач повернувся в ОСОБА_8 сам. Вона вважає дитину громадянином України. В Україні є родина, баба, дід, тітка, двоюрідні сестри, він їх любить. Фактично проживають в ІНФОРМАЦІЯ_3 з її батьками. Син ходить в дитячий садок, до логопеда, адаптувався. Хоче, щоб син залишився з нею, оскільки вона є його мамою. Позивач приїжджав 5-6 разів в Україну. Дитина залишалась з ним надовго без її присутності. Вона особисто категорично проти повернення в ОСОБА_8. Боїться повертатися. Не заперечує, що дитина зможе поїхати до батька у тому віці, як зможе визначитися з цим сам. Просила в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.161-162). Вказувала на те, що переміщення дитини не було незаконним. Рішення про залишення сина в Україні через конфлікти позивача з родиною відповідача позивач приймав самостійно, без тиску на нього зі сторони. Відповідач не чинить перешкод позивачу у спілкуванні з сином. Конфлікти, які виникли з вини позивача та неодноразове застосування ним до відповідача фізичної сили змусили її залишитись в Україні через побоювання за своє життя і життя дитини. Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 23.03.2017 було зобов’язано виконавчий комітет Куснищанської сільської ради Любомльського району Волинської області здійснити реєстрацію малолітнього ОСОБА_9 за адресою: вул. Дружби, 10, с. Куснища, Любомльського району. Дитина відвідує дошкільне відділення Головненської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату «Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки», де швидко пройшов адаптацію. Перебуває на обліку в дитячій поліклініці. Відповідач має постійне місце роботи, позитивно характеризується за місцем роботи і проживання. За півтора роки перебування в Україні дитина адаптувалася. Має стійкі соціальні зв’язки з родиною матері. Повернення в ОСОБА_8 може завдати дитині великого потрясіння та порушити її нормальний життєвий стан. Крім того, просила звернути увагу на природній зв’язок матері і дитини в чотирьохрічному віці, така дитина може бути розлучена з матір’ю лише за виключних обставин відповідно до принципу №6 Декларації прав дитини. Просила в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази в справі, суд дійшов висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є батьками малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, народження якого в установленому порядку було зареєстроване в реєстрі актів про народження Акт №378 – частина 2 – серія В – відділ 01 – 2013 рік, в Мерії м. Ареццо, що стверджується наявною в матеріалах справи випискою з реєстру актів про народження (а.с. 24,25).

За змістом статей 150, 155 Сімейного кодексу України, здійснюючи свої права та виконуючи обов’язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватись усупереч інтересам дитини.

З пояснень сторін в судовому засіданні встановлено, що з моменту народження до листопада 2016 року малолітній ОСОБА_9 проживав разом з батьками в ОСОБА_7 Республіці за адресою: вул. Джованні Фальконе, 12, м. Ріпарбелла (Піза).

12.11.2016 малолітній ОСОБА_9 у супроводі обох батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_4 прибув на Україну. Метою приїзду в Україну було відвідування батьків матері дитини, які до того не бачили внука і не були знайомі з батьком дитини ОСОБА_6, і які проживають в ІНФОРМАЦІЯ_4, Україна.

Така мета приїзду в Україну визнається обома сторонами. Крім того, стороною позивача не заперечується факт надання ним згоди на поїздку дитини в Україну з такою метою.

Як стверджувала сторона позивача в судовому засіданні, внаслідок інциденту з родиною відповідача, позивач змушений був повернутися в ОСОБА_8.

Відповідач з малолітнім сином з того часу залишається в Україні.

19 січня 2017 року Департаментом ювенальної юстиції та спільноти Міністерства юстиції ОСОБА_7 Республіки за зверненням батька дитини ОСОБА_6 було складено запит на повернення неповнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце звичного проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 (Піза), ОСОБА_7 Республіка, відповідно до вимог Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (а.с.9-22).

Правовідносини у даній справі регулюються положеннями Конвенції «Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» (далі – Конвенції), до якої приєдналася Україна згідно із Законом №3303-IV від 11 січня 2006 року. Для ОСОБА_7 Республіки Конвенція набула чинності з 1 березня 2007 року, тобто до переміщення дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

При цьому під правами піклування розуміються відповідні повноваження, що виникають на підставі зокрема законодавчого акту, рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що тягне юридичні наслідки.

Право піклування в контексті ст.5 Конвенції охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за межі держави в якій вона проживає.

Крім того, важливим є те, щоб права піклування до переміщення дитини реально здійснювались особою, яка звернулася із заявою про повернення дитини на підставі Конвенції.

Статті 3, 12, 13, 20 Конвенції містять вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до місця постійного проживання, зокрема, якщо в ході розгляду справи суд виявить, що особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, заявник дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (пункт «а» частина 1 стаття 13) або з моменту переміщення пройшло більше року й дитина прижилась у новому середовищі (частина 2 стаття 12), або існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт «b» частина 1 стаття 13), або якщо дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частина 2 стаття 13) або якщо повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (стаття 20).

Про мовчазну згоду можуть свідчити відсутність заперечення піклувальника проти переміщення або утримання дитини в іншій країні протягом усього часу до звернення із заявою про повернення дитини.

Судом встановлено, що від народження дитини до листопада 2016 року, сторони проживали однією сім’єю разом з дитиною за місцем реєстрації позивача в ОСОБА_7 Республіці.

Так, відповідно до загальної довідки про стан сім’ї, прописку, громадянство і народження Мерії м. Ріпарбелла провінції м. Піза від 11 січня 2017 року, яка додавалась до запиту на повернення дитини, за адресою вулиця Фальконе, 12 прописана наступна сім’я – ОСОБА_6, який народився у Ґросетто, 12.02.1959, ОСОБА_9, який народився у Ґроссето, 14.05.2013, Чабаттіні Джузеппіна, яка народилася у Ґаворрано, 07.10.1939, ОСОБА_4, яка народилася в Україні, 17.09.1984 (а.с. 27-29).

Станом на день розгляду справи судом, стороною позивача було надано об’єднане свідоцтво про стан сім’ї, місце проживання, громадянство та народження, видане 01.02.2018 демографічною службою міської ради м. Ріпарбелла району Піза, з якого вбачається, що вказані вище особи, в тому числі і малолітній ОСОБА_6, залишаються зареєстрованими за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 (Піза), ОСОБА_7 Республіка.

З довідки загальної школи Монтескудайо обласного відділу освіти у Тоскані (а.с.31-32) вбачається, що учень ОСОБА_9, який народився у м. Ґроссето 14.05.2013, був вперше записаний на 2016/2017 навчальний рік у перший клас дитячої школи м. Ріпарбелла, і регулярно відвідував заняття у період з 15 вересня до 28 жовтня 2016 року.

З засвідчення лікаря-педіатра ОСОБА_10 від 24.11.2016 вбачається, що з травня 2016 року у неї на лікуванні перебуває дитина ОСОБА_9, який народився 14.05.2013, хлопчик часто приходив на огляд для перевірки стану здоров’я та через часті інфекції дихальних шляхів, завжди у супроводі обох батьків, які були особливо уважними. Зокрема, батько дитини був особливо уважним та стурбованим станом здоров’я і розвитком хлопчика (а.с.34-35).

Тобто, станом на день переміщення дитини в Україну, дитина проживала разом з батьком і матір’ю, батько дитини ОСОБА_6 здійснював піклування про дитину.

З пояснень в судовому засіданні сторін встановлено, що батько дитини ОСОБА_6 уже під час утримання дитини матір’ю дитини в Україні періодично приїжджає в Україну, спілкується з сином протягом тривалого часу, в тому числі і одноосібно без присутності матері, надає матеріальну допомогу, піклується про дитину.

Такі обставини свідчать про постійність та ефективність батьківського піклування ОСОБА_6 щодо дитини ОСОБА_9. Жодних доказів не здійснення, або неналежного здійснення ним свого права піклування стороною відповідача не надано. Неодноразові періодичні відвідування позивачем дитини в Україні свідчать про наявність у нього доходів для здійснення такого піклування.

Щодо переміщення дитини на територію України, то воно відбулося правомірно, за згодою та у супроводі батька дитини, 12 листопада 2016 року шляхом перетину кордону України у пункті Ягодин (а.с. 190). Згода на тимчасове переміщення дитини на територію України з метою знайомства з родиною матері стороною позивача не заперечується.

Разом з тим, позивач ОСОБА_6 не надавав згоди на утримання дитини в Україні ні письмової, ні мовчазної.

Позивач ОСОБА_6 після відмови відповідача повернути дитину в ОСОБА_7 Республіку невідкладно в січні 2017 року звернувся до компетентного органу з заявою про повернення дитини в ОСОБА_7 Республіку, і протягом усього часу до вирішення справи судом не відмовлявся від своїх вимог, що свідчить про відсутність його мовчазної згоди на утримання дитини в Україні.

Станом на день розгляду справи судом 15.05.2018 з моменту переміщення дитини на територію України в 12.11.2016 пройшло півтора року і три дні.

З довідки про склад сім’ї та проживання, виданої 22.01.2018 Куснищанською сільською радою Любомльського району Волинської області, вбачається, що до складу сім’ї, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, входять ОСОБА_11 (мати відповідача), ОСОБА_12 (батько відповідача), ОСОБА_4 (відповідач), ОСОБА_13 (син відповідача). Реєстрація малолітнього ОСОБА_13 за вказаною адресою проведена на підставі рішення Любомльського районного суду Волинської області від 23.03.2017 (а.с.177-180).

Відповідач ОСОБА_4 має постійне місце роботи, працює підсобним робітником у фізичної особи-підприємця ОСОБА_14 (а.с.171-172), позитивно характеризується за місцем роботи і проживання (а.с.169-170).

З характеристики вихованця дошкільного відділення Головненської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату «Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки» ОСОБА_13 (а.с.176), вбачається, що дитина відвідує середню групу дошкільного відділення для дітей з мовленнєвими порушеннями з вересня 2017 року. В характеристиці, зокрема, зазначено і про те, що період адаптації в дитячому колективі пройшов швидко, оскільки дитина товариська, легко контактує з дорослими і однолітками. Спочатку хлопчик погано розумів українську мову, розмовляв окремими словами, своє висловлювання підкріплював жестами, мімікою, інтонацією. Постійно відвідує логопедичні заняття. Значно розширився пасивний та активний словник українських слів.

На дитину заведена медична картка за місцем перебування в с. Куснище (а.с.194-195).

Разом з тим, стороною відповідача не надано суду переконливих доказів того, що дитина прижилась у новому середовищі в цілому, а не лише адаптувалася в дитячому колективі, і, що таке середовище є комфортнішим і забезпечить інтереси дитини в більшій мірі, ніж середовище, в якому дитина перебувала до переміщення в Україну.

Крім того, стороною відповідача не надано суду жодних доказів того, що існує серйозний ризик того, що повернення дитини в ОСОБА_7 Республіку поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Доводи відповідача про те, що позивач застосовував до неї фізичне насильство, не заслуговують на увагу оскільки не представлено суду жодних доказів про характер та ступінь такого насильства, і не представлено доказів, що такі дії, вчинені по відношенню до матері з урахуванням їх ступеню та характеру, могли заподіяти фізичної чи психічної шкоди дитині.

Таким чином, судом установлено, що має місце незаконне утримання дитини на території України, починаючи з 12 листопада 2016 року, що є порушенням прав піклування про дитину та доступу до дитини згідно статті 5 Конвенції.

Позивач звернувся із заявою про викрадення дитини 14.01.2017, тобто через два місяці після переміщення дитини, що свідчить про початок ним процедур по поверненню дитини протягом року.

Повернення дитини до постійного місця проживання є нічим іншим, як відновлення порушеного права позивача і не може тлумачитися в розумінні розлучення дитини з матір’ю, оскільки повернення не виключає можливість повернення дитини у супроводі матері, а також її проживання з дитиною, принаймні, до вирішення питання про опіку над дитиною відповідно до порядку, встановленого законом держави за місцем проживання дитини.

Сам по собі факт непорозуміння між батьками дитини у питаннях їх особистих відносин, а також з приводу виховання дитини та піклування про неї не є законною підставою для відмови в поверненні дитини в розумінні Конвенції, а також національного законодавства, а саме статті 32 Конституції України та статей 150, 155 Сімейного кодексу України, та для вирішення питання про зміну місця проживання дитини одним з батьків без згоди іншого і не є підставою для обмеження іншого з батьків у праві піклування про дитину та праві доступу до дитини.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позивач здійснював би і надалі ефективно права піклування про дитину, якби не її незаконне утримання в Україні.

Також, відсутні перешкоди щодо повернення відповідно до статті 20 Конвенції, оскільки повернення допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод.

Відповідно до статті 19 Конвенції ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.

Тобто, надалі батьки дитини не обмежені у праві вирішувати питання, пов’язані із піклуванням про дитину відповідно до закону, зокрема і про визначення її місця проживання.

Враховуючи те, що малолітній ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, від народження проживав в Республіці ОСОБА_8 і був в достатній мірі соціально адаптованим в даній країні, то на думку суду, саме повернення не буде створювати психотравмувальну ситуацію.

Оскільки дитина є громадянином ОСОБА_8, до листопада 2016 року його постійним місцем проживання була ОСОБА_7 Республіка, а зміна місця його проживання одноособово відповідачкою спричинила зміну режиму спілкування сина з батьком та батьківською родиною, порядку участі батька у вихованні дитини, а також зміну звичного соціального, культурного, мовного середовища хлопчика, тобто об’єктивно впливає на питання, пов'язані з його подальшим життям, розвитком і вихованням.

Суду у даному спорі не представлено жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що повернення дитини до її постійного місця проживання у ОСОБА_7 Республіку буде суперечити інтересам дитини.

Проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтями 3, 12, 13 та 20 Конвенції, а саме: порушення прав піклування про дитину, ефективність їх здійснення до переміщення дитини, наявність обов'язку відповідача щодо повернення дитини до країни постійного місця проживання, а також наявність відмови, висловленої відповідачем, в такому поверненні. Відтак, слід визнати незаконним утримування відповідачем на території України малолітнього сина, повернути його до місця його постійного проживання в ОСОБА_7 Республіці за адресою: вул. Джованні Фальконе, 12, м. Ріпарбелла (Піза), ОСОБА_7 Республіка, у випадку невиконання рішення у добровільному порядку, зобов'язати відповідача передати малолітнього сина позивачу для забезпечення повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки. Витрати, пов'язані з поверненням дитини в ОСОБА_7 Республіку, покласти на позивача за його згодою.

Крім того, слід допустити негайне виконання судового рішення в частині повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, на підставі ст.32 Конституції України, ст.ст. 13, 16 ЦК України, ст.ст.150, 155, 161 СК України, ст.ст.4, 66 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.ст.3, 5, 12, 13, 20, 34 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, ст.3 Конвенції про права дитини, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати незаконним утримування ОСОБА_4 на території України малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Повернути малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, до місця його постійного проживання в ОСОБА_7 Республіці за адресою: вул. Джованні Фальконе, 12, м. Ріпарбелла (Піза), ОСОБА_7 Республіка.

У випадку невиконання рішення у добровільному порядку, зобов'язати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, Україна, передати малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9 (Піза), ОСОБА_7 Республіка, для забезпечення повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки.

Покласти витрати, пов'язані з поверненням дитини в ОСОБА_7 Республіку, на ОСОБА_6.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 25.05.2018.

Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б. Плахтій