Рішення № 74223949, 23.05.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 р. Справа№263/3537/18

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Аляб'єва І.Г., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

03 травня 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (далі - ДСЗН Маріупольської МР), у якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача від 05 січня 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо не поновленні допомоги по народженню дитини за заявою ОСОБА_1;

- зобов'язати Відповідача поновити виплату допомоги.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї та ОСОБА_2 народилася дитина ОСОБА_3. 20 жовтня 2014 року Позивач отримала довідку про взяття їх на облік як внутрішньо переміщеної особи у м. Миколаїві, 17 жовтня 2017 року отримала довідку про взяття їх на облік як внутрішньо переміщеної особи у м. Маріуполі.

Отримувала допомогу при народженні дитини до 30 квітня 2016 року.

13 грудня 2017 року Позивач звернулася до Відповідача із заявою про поновлення виплати допомоги. Відповідач відмовив в задоволенні заяви через те, що ОСОБА_1 звернулась з заявою про поновлення виплати допомоги через більше ніж 12 місяців після припинення виплати.

Ухвалою суду від 07 травня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі № 263/3537/18 в порядку спрощеного позовного провадження та призначено до судового засідання на 23 травня 2018 року.

Згідно відзиву на адміністративний позов, наданого Відповідачем до суду, рішенням від 22 квітня 2016 року допомогу при народженні дитини призначено з 01 грудня 2014 року по 30 квітня 2016 року. Зазначено, що допомогу припинено до з'ясування (по спискам СБУ).

У поновленні виплат Відповідач відмовив, у зв'язку з тим, що таке звернення надійшло поза термінами, встановленими чинним законодавством.

В судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належними чином. Надали клопотання про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у Позивача та ОСОБА_2 народилася дитина ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4, виданим 06 травня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку.

Відповідно до довідки від 20 жовтня 2014 року №4803000062 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, Позивач перемістилася до м. Миколаєва.

24 листопада 2014 року ОСОБА_1 подала заяву № 3674 про призначення допомоги при народженні дитини.

Рішенням Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради від 28 листопада 2014 року про призначення допомоги сім'ям з дітьми, призначено допомогу при народженні дитини з 01 грудня 2014 року по 30 квітня 2018 року.

Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради 22 квітня 2016 року прийнято рішення про призначення допомоги з сім'ями з дітьми, визначено призначити допомогу при народженні дитини з 01 грудня 2014 року по 30 квітня 2016 року. На рішення зазначено, що вирішено припинити допомогу до з'ясування (по спискам СБУ).

Як вбачається з атестату Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради №6096 допомогу при народженні дитини виплачено до 30 квітня 2016 року.

Відповідно до довідок від 17 жовтня 2017 року №0000367880, 0000367914 про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, Позивач та її дитина фактично перемістилися до м. Маріуполя.

Судом встановлено, що 13 грудня 2017 року Позивач звернулася до ДСЗН Маріупольської МР з заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Рішенням Відповідача від 05 січня 2018 року зазначено, що підстави для поновлення виплати допомоги відсутні. Виплата допомоги при народженні дитини поновлюється у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати.

Здійснивши оцінку обставин справи та надавши їм юридичної кваліфікації, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з такого.

В силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади, до яких відноситься і Відповідач) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» визначено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Відповідно до частини сьомої та дев'ятої статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Умови призначення і виплати державної допомоги та перелік документів, необхідних для її призначення, визначено цим Законом та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Так, відповідно пункту 13 Порядку №1751 допомога при народженні дитини, яка народилась після 08 квітня 2011 року, надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму,- на другу дитину і т.д. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, з заявою про призначення одноразової державної допомоги при народженні дитини Позивач звернувся до Відповідача з додержанням встановленого законом строку, надавши до неї повний перелік необхідних документів.

Таким чином, Позивач повною мірою виконані вимоги, встановлені Законом для розгляду питання про призначення допомоги. Відомостей про отримання Позивачем допомоги в іншому органі соціального захисту населення на території України Відповідачем на час розгляду справи не надано.

З пункту 13 Порядку №1751 вбачається, що виплата допомоги припиняється у разі:

- позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;

- відмови отримувача допомоги від виховання дитини;

- нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини;

- відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;

- тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю;

- припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;

- перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду;

- усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;

- смерті дитини;

- смерті отримувача допомоги.

Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.

Виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Таким чином, дванадцятимісячний строк звернення про поновлення виплати допомоги встановлюється у випадку припинення виплати пенсії в вищезазначених підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачу припинено виплату допомоги не з причин, встановлених пунктом 13 Порядку №1751, а до з'ясування (по спискам СБУ).

Отже ОСОБА_1 протиправно припинено виплату допомоги, без прийняття відповідного рішення з зазначенням обґрунтованої причини такого припинення, а дванадцятимісячний строк для подачі заяви про поновлення виплати допомоги не застосовується.

Суд вважає, що Позивач і його дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, до з'ясування за списками СБУ. Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація Позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд звертає увагу, що Позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, право Позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, Відповідач не довів правомірність своєї відмови у поновлення ОСОБА_1 виплати допомоги при народженні дитини, а отже суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову і поновлення виплати допомоги по народженню дитини з дати припинення, а саме з 30 квітня 2016 року.

Відповідно до частини першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 255, 295-297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 70, код ЄДРПОУ 41336065) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо поновлення виплати допомоги при народженні дитини відповідно до заяви ОСОБА_1 від 13 грудня 2017 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 05 січня 2018 року про відмову у поновленні виплати допомоги по народженню дитини.

Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради поновити виплату допомоги по народженню дитини з 30 квітня 2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25 травня 2018 року.

Суддя Аляб'єв І.Г.