Рішення № 74223415, 25.05.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2018 р. Справа№805/2942/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про:

- визнання рішення № 239 від 22 лютого 2018 року Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про відмову в зарахуванні довідок про заробітну плату: № Х-24/37-1 від 25.07.2011 року видану архівним відділом Донецької міської ради та № 543 від 16.10.2013 року видану архівним відділом ТОВ «Крок» неправомірним і незаконним;

- зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області провести перерахування пенсії враховуючи заробітну плату згідно довідок за № Х-24/37-1 від 25.07.2011 року та № 543 від 16.10.2013 року з моменту звернення до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області,-

В С Т А Н О В И В:

26.04.2018 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про визнання рішення № 239 від 22.02.2018 року неправомірним і незаконним; зобов'язання провести перерахування пенсії та врахувати заробітну плату згідно довідок за № Х-24/37-1 від 25.07.2011 року та № 543 від 16.10.2013 року з моменту звернення в управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з 07.12.2017 року досяг пенсійного віку та звернувся до пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії з необхідними документами на підтвердження права на нарахування пенсії. Рішенням від 22.02.2018 року відмовлено в зарахуванні довідок про заробітну плату: № Х-24/37-1 від 25.07.2011 року видану архівним відділом Донецької міської ради та № 543 від 16.10.2013 року видану архівним відділом ТОВ «Крок», з підстав надання довідок датованих 2011 та 2013 роками та на теперішній час є неможливим підтвердити їх, оскільки архіви підприємства знаходяться на непідконтрольній українські владі території. З зазначеним не згоден, оскільки надав всі належні документи для підтвердження періоду роботи на підприємстві. Вважає, що відповідач таким чином порушує його право на отримання пенсії.

10.05.2018 року в електронному вигляді, відповідачем направлено відзив на позовну заяву, де зазначив, що вимоги позивача суперечать чинному законодавству та не підлягають задоволенню. Позивач дійсно звернувся до пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії, однак ним надано довідки від 2011 та 2013 року, які неможливо перевірити, оскільки архівні документи підприємства, де працював позивач знаходяться у м. Донецьку, тобто на території непідконтрольній українській владі. За таких обставин рішенням відмовлено у прийнятті зазначених довідок. З огляду на вищевказане вважає, що не порушив прав позивача та діяв в межах наданих йому законами та нормативними актами повноважень.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.04.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП НОМЕР_1), громадянин України, перебуває на обліку Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області, відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки.

Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області, є суб’єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом – Положення №384/2011) та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатне здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області з заявою №220/02-32 від 19.02.2018 року про призначенні пенсії.

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області №239 від 22.02.2018 року відмовлено у зарахуванні довідок про заробітну плату: № Х-24/ 37-1 від 25.07.2011 року видану архівним відділом Донецької міської ради та № 543 від 16.10.2013 року видану архівним відділом ТОВ «Крок», оскільки архіви підприємств знаходяться на території непідконтрольній українській владі. Виписка з особових рахунків за період з 01.01.1986 року по 31.12.1993 року відсутня. Документи видані більш ранньою датою, тому потребують перевірки.(а.с.19)

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058), зокрема, у стаття 1 і 8 відповідно.

Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом № 1788.

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України та у відповідності до статті 26 Закону № 1058, за наявності відповідного страхового стажу має право на отримання пенсії за віком.

Відповідно до статті 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до наданої трудової книжки БТ-І 30514388 у період з 22.04.1980 року по 31.12.2001 року (період, за який не прийнято довідки про заробітну плату) наявні такі записи:

-запис №6 від 22.04.1980 року позивача прийнято автослюсарем 2-го розряду, Наказ 48/ок від 21.04.1980 року;

- запис №7 від 01.07.1980 року позивача переведено учнем водія, Наказ №87 від 01.07.1980 року;

- запис №8 від 04.08.1980 року позивача переведено водієм 3-го класу для роботи на всіх марках автобусів, Приказ №102 від 05.08.1980 року;

- запис №9 від 28.01.1981 року присвоєно 2-й клас, Приказ №71 від 02.02.1981 року;

- запис №10 від 22.07.182 року Дон АТП-04122 «Доноблпасавторнас» перейменовано у Дон АТП-32922 п/о «Донецьгорпасавтотранс»32900, Приказ №68 від 30.03.1982року;

- запис №11 від 18.04.1986 року присвоєно 1-клас, Приказ №40 від 16.01.1986 року;

-запис №12 від 18.04.186 року встановлено підприємству 32922 новий індекс 37828, приказ №57 від 20.03.1986 року;

-запис №13 від 01.03.1989 року встановлено підприємству 37828 новий індекс 11422 приказ №57 від 20.03.1986 року;

-запис №14 від 15.12.1993 року АКБ Донецького АТП 11422 переходить до АТП фірми МТО та СП п/о «Донецькуголь»,Приказ №433 від 29.11.1993 року;

-запис №15 від 01.12.1994 року АТП фірми МТО та СП п/о «Донецькуголь» перейменовано у АТП-2 п/о «Донецькуголь», Приказ №71к/о від 22.11.1994 року;

-запис №16 від 15.02.1996 року АТП-2 п/о «Донецькуголь» перейменовано у ВАТ АТП «Транспортник»,Приказ №592 від 15.02.1996 року;

-запис №17 від 31.12.2001 року позивача звільнено за переведенням до ЗАТ «Автотранспортник» Приказ №48/к від 31.12.2001 року.(а.с.12-14)

Зазначені записи також містяться у довідках: № Х-24/37 та № Х-24/37-1 від 25.07.2011 року виданих архівним відділом Донецької міської ради та № 543 від 16.10.2013 року видана архівним відділом ТОВ «Крок».( а.с.20-22)

Підставою для не зарахування довідок відповідачем слугував той факт, що довідки видані більш ранньою датою (надані у 2011 та 2013 році ) ніж звернення позивача з заявою для призначення пенсії, а також, той факт, що архівні відділи підприємств знаходяться на непідконтрольній українській владі території.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 року ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами».

Зазначена правова позиція викладена в постанові Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 року справа № 235/4894/17.

В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через перебування архівів підприємств на території непідконтрольній українській владі.

Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/ theRepublicofMoldovaandRussia", "IlascuandOthersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про період роботи позивача на підприємствах, із відомостями, які підтверджуються довідками про заробітну плату: № Х-24/37 та № Х-24/37-1 від 25.07.2011 року видані архівним відділом Донецької міської ради та № 543 від 16.10.2013 року видана архівним відділом ТОВ «Крок», довідки видані підприємствами, що були зареєстровані у м. Донецьку до віднесення зазначеного міста до території непідконтрольній українській владі.

Отже, суд вважає, що відповідачем протиправно неприйняті довідки про заробітну плату: № Х-24/37-1 від 25.07.2011 року видана архівним відділом Донецької міської ради та № 543 від 16.10.2013 року видана архівним відділом ТОВ «Крок».

Однак, враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву з врахуванням вищенаведених обставин.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 14 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані КонституцієюУкраїни та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб’єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності прийнятого спірного рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог яке полягає у визнанні протиправним та скасуванні рішення про відмову зарахуванні довідок та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.

Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, у відповідності до чого підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 470 грн.(75%)

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 ( вул. Центральна,5, с. Новоукраїнка, Мар’їнського району Донецької області) до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області (вул. Заводська,24, м. Мар’їнка, Донецька область,85600) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області № 239 від 22.02.2018 року про відмову в зарахуванні довідок про заробітну плату: № Х-24/37-1 від 25.07.2011 року видану архівним відділом Донецької міської ради та № 543 від 16.10.2013 року видану архівним відділом ТОВ «Крок».

Зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії №220/02-32 від 19.02.2018 року, з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області (ЄДРПОУ 22014014) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у сумі 470 (чотириста сімдесят) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено 25.05.2018 року.

Суддя Христофоров А.Б.