Постанова № 74221101, 24.05.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2018 р. Справа № 920/1222/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників учасників справи:

позивача – адвокат ОСОБА_1, за довіреністю від 11.12.2017 року №14-199, посвідчення від 10.10.2017 року №1843;

відповідача – адвокат ОСОБА_2, за довіреністю від 13.04.2018 року №007.1Др-67-0418;, посвідчення від 27.12.2017 року №4929;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”, м. Суми (вх. № 775С/1-18)

на рішення господарського суду Сумської області від 20.03.2018р. у справі №920/1222/17, ухвалене в приміщенні господарського суду Сумської області (суддя Спиридонова Н.О.), повний текст рішення складено 23.03.2018р.

за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”, м. Суми

про стягнення 460468,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 20.03.2018р. у справі №920/1222/17 позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” на користь ОСОБА_3 акціонерного товариства “ Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” заборгованість в сумі 385086,51 грн., 3 % річних в сумі 12303,05 грн., інфляційні втрати в сумі 63078,94 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 6907,03 грн.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 20.03.2018р. у справі №920/1222/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

З огляду на визначені нормами Цивільного кодексу України наслідки недійсності (нікчемності) правочинів, передбачені статтями 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, встановлення судовим рішенням обставин нікчемності договору про відступлення права вимоги від 27.12.2012 року свідчить про недійсність (нікчемність) правочину з моменту його вчинення.

А отже, на думку апелянта, помилковими є висновки місцевого господарського суду про те, що з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №920/1859/15, у відповідача виникли зобов’язання перед позивачем в сумі 385 086,51 грн. за договором від 30.09.2011 року.

Договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012 року, який визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його вчинення, тобто, з 27.12.2012 року, а не з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №920/1859/15.

Зобов’язання по договору на купівлю – продаж природного газу від 30.09.2011 року виконані у повному обсязі, а тому відсутні будь-які правові підстави для стягнення 385086,51 грн. та застосування наслідків, які передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2018 року, суддею – доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 року клопотання ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження; встановлено строк до 14.05.2018 року позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; призначено справу до розгляду на 24.05.2018 року; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Сумської області від 20.03.2018р. у справі №920/1222/17 зупинено.

У судовому засіданні 24.05.2018 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Сумської області від 20.03.2018р. у справі №920/1222/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 24.05.2018 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

На виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 14/2210/11 від 30.09.2011р. (далі - договір), позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 70731994,25 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Підпунктом 6.1 пункту 6 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється після відшкодування різниці в тарифах споживачам.

Різницю в тарифах за 2011-2012 роки (період поставки газу, переданого відповідачеві на підставі договору № 14/2210/11) Державному підприємству “Конотопський авіаремонтний завод “АВІАКОН” повністю відшкодовано 18.12.2014р., що підтверджується договорами про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України “Про Державний бюджет України на 2014 рік”) від 20.10.2014р. № 855/30, від 22.10.2014р. № 877/30, від 05.12.2014р. № 1073/30 та банківськими документами, що підтверджують їх фактичне виконання (здійснення платежів).

Розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах за теплову енергію, що надана населенню, Державним підприємством “Конотопський авіаремонтний завод “АВІАКОН” затверджено Протоколом від 15.07.2014р. № 56 засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Позивач в обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що його зобов’язання перед відповідачем за договором від 27.12.2012р. № 14/7366/12 за передане право вимоги та зобов’язання відповідача перед позивачем за договором на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011р. № 14/2210/11 на суму 385086,51 грн. було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви ПАТ “Сумигаз” від 11.12.2013р. № 30/1777.

Так, рішенням господарського суду Сумської області від 13.04.2016р. у справі № 920/1859/15, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2016р. та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016р., договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012р. № 14/7366/12 та заяву ПАТ “Сумигаз” від 11.12.2013р. № 30/1777 про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог визнано недійсними.

А тому на думку позивача, у зв'язку з наведеним поновилась заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 385086,51 грн. за договором на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011р. № 14/2210/11 та заборгованість Державного підприємства “Конотопський авіаремонтний завод “АВІАКОН” перед ОСОБА_3 акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” у цій сумі.

Отже, позивач вважає, що з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 920/1859/15, а саме з 16.09.2016 року, у відповідача виникли зобов’язання перед позивачем в сумі 385086,51 грн. за договором 30.09.2011р. № 14/2210/11.

У позові позивач просив стягнути з відповідача 460468,50 грн. заборгованості за договором на купівлю-продаж природного газу № 14/2210/11, укладеного між сторонами 30.09.2011р., з яких: 385086,51 грн. основний борг, 63078,94 грн. інфляційні витрати, 12303,05 грн. 3 % річних.

20.03.2018 року господарським судом Сумської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що підставою виникнення господарських зобов’язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Приписами статті 193 Господарського кодексу України встановлено обов’язок суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, як вже було зазначено вище, рішенням господарського суду Сумської області від 13.04.2016р. у справі № 920/1859/15, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2016р. та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016р., договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012р. № 14/7366/12 та заяву ПАТ “Сумигаз” від 11.12.2013р. № 30/1777 про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог визнано недійсними.

Предметом позову у справі № 920/1859/15 було стягнення збитків, а не заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 14/2210/11, яка є предметом розгляду даної справи, а тому заперечення апелянта проти позовних вимог з посиланням на відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 752438,29 грн. судовим рішенням у справі № 920/1859/15, є безпідставними та не можуть бути підставою для відмови у позові у даній справі.

Так, з урахуванням того, що факт списання заборгованості за зобов’язанням Державного підприємства “Конотопський авіаремонтний завод “АВІАКОН” перед ОСОБА_3 акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” у сумі 385086,51 грн. 05.11.2012р. - з моменту підписання акту звіряння у відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 2014 рік”, був остаточно встановлений при вирішенні справи № 920/641/14 (зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2014р.), а не на час укладення спірного договору відступлення права вимоги 27.12.2012 р., рішенням господарського суду Сумської області від 13.04.2016р. у справі № 920/1859/15 було встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправної поведінки відповідача, а відтак не може вважатися доведеним причинний зв’язок між заподіяною шкодою та поведінкою особи.

Разом з цим, у вказаному рішенні господарського суду Сумської області від 13.04.2016 року у справі №920/1859/15 вимогу позивача щодо визнання недійсною заяви від 11.12.2013р. №30/1777 про зарахування грошових вимог суд визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Отже, вказаним судовим рішенням від 13.04.2016р. у справі № 920/1859/15 встановлено 2 юридичних факти, зокрема, відсутність підстав стягнення збитків за заявою щодо зарахування зустрічних позовних вимог та визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних позовних вимог.

Отже, саме встановленням факту - визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних позовних вимог було поновлено зобов’язання відповідача перед позивачем за договором поставки природного газу від 30.09.2011р. за № 14/2210/11.

За таких обставин, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що відмова у задоволенні стягнення збитків за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог не впливає на предмет спору у даній справі, оскільки рішенням господарського суду Сумської області від 13.04.2016р. у справі № 920/1859/15 встановлено, що позивачем у справі не вірно обрано спосіб захисту свого порушеного права і вказане право повинно бути відновлено не стягненням збитків, а стягненням заборгованості по “первинному договору”, а саме - договору поставки природного газу – договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011р. за № 14/2210/11.

Тобто, з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №920/1859/15, а саме з 16.09.2016р. у відповідача виникли зобов’язання перед позивачем в сумі 385086,51 грн. за договором від 30.09.2011р. № 14/2210/11.

Крім того, у абзаці 2 пункту 6.1 договору від 30.09.2011р. № 14/2210/11 сторонами було погоджено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється після відшкодування різниці в тарифах споживачам.

Як вже було зазначено вище, різницю в тарифах за 2011-2012 роки (період поставки газу, переданого відповідачу на підставі договору від 30.09.2011р. № 14/2210/11) Державному підприємству “Конотопський авіаремонтний завод “АВІАКОН” повністю відшкодовано 18.12.2014р., що підтверджується договорами про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України “Про Державний бюджет України на 2014 рік”) від 20.10.2014р. № 855/30, від 22.10.2014р. № 877/30, від 05.12.2014р. № 1073 та банківськими документами, що підтверджують їх фактичне виконання (здійснення платежів).

Розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах за теплову енергію, що надана населенню Державним підприємством “Конотопський авіаремонтний завод “АВІАКОН” затверджено протоколом від 15.07.2014р. № 56 засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 920/1859/15, а саме з 16.09.2016р. у відповідача виникли зобов’язання перед позивачем в сумі 385086,51 грн. за договором від 30.09.2011р. № 14/2210/11.

А отже, беручи до уваги те, що факт передачі у власність відповідача природного газу на суму 385086,51 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовується відповідачем, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за переданий природний газ у сумі 385086,51 грн. підлягають задоволенню.

Разом з тим, за несвоєчасну оплату переданого природного газу, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних в сумі 12303,05 грн. та інфляційні втрати в сумі 63078,94 грн.

Так, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верхового Суду України від 15.11.2010 року у справі № 4/720, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 року у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 року у справі № 12/207.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних не є штрафними санкціями, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, а тому наявність вини відповідача не є необхідною умовою для їх стягнення.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок вимогам чинного законодавства України та положенням укладеного між сторонами договору від 30.09.2011р. № 14/2210/11, вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 12303,05 грн. за періоди з 17.09.2016р. по 31.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 10.10.2017р., а також інфляційних втрат в сумі 63078,94 грн. за період з 01.10.2016р. по 31.09.2017р.

Разом з тим, апелянт під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції та в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про те, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до господарського суду з даним позовом.

Колегія суддів з такими доводами апелянта не погоджується та зазначає про наступне.

Так, у відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частин першої та п?ятої статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов’язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв’язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми статті 267 Цивільного кодексу України).

Так, рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2016р. у справі № 920/1859/15, яким договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012р. № 14/7366/12 та заяву ПАТ “Сумигаз” від 11.12.2013р. № 30/1777 про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 385086,51 грн. визнано недійсними, набрало законної сили 16.09.2016р., а тому саме з 17.09.2016р. починається перебіг позовної давності на звернення позивача до господарського суду з вимогою про захист свого порушеного права шляхом стягнення з відповідача на свою користь заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011р. № 14/2210/11 на суму 385086,51 грн.

А отже, є необґрунтованими посилання відповідача на те, що договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012р. № 14/7366/12 та заяву ПАТ “Сумигаз” від 11.12.2013р. № 30/1777 про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 385086,51 грн. визнано судом недійсними з моменту вчинення, тобто, з 11.12.2013р., оскільки рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2016р. у справі № 920/1859/15 набрало законної сили 16.09.2016р.

Отже, аргументи апелянта щодо того, що договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012 року визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його вчинення, а не з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №920/1859/15 не приймаються.

Посилання апелянта на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 року у справі №3-826гс16 щодо недійсності правочину з моменту його вчинення, також, є недоречними, оскільки предмет та підстави позову у справі, що переглядалась Верховним Судом України є суттєво різними від предмету позову, що розглядаються у даній справі про стягнення заборгованості за договором на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011р. № 14/2210/11.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аргументи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, оскільки є необґрунтованими.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов’язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”, м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 20.03.2018 року у справі №920/1222/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25.05.2018 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.