Постанова № 74221038, 21.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2018 р. Справа№ 910/17956/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Лисенко М.А. - голова ОСББ "Білий дім",

розглянувши апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білий дім" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/17956/17 (суддя Пінчук В.І, м. Київ, повний текст складено - 03.01.2018) за позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білий дім" про стягнення 377 351,27 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білий дім" 377351,27 грн., з яких: 272357,52 грн. заборгованості за надані послуги, 66553,12 грн. інфляційних втрат, 11181,88 грн. 3% річних, 13640,87 грн. пені та 13617,88 штрафу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем, взятих на себе зобов'язань за договором, в частині оплати отриманих послуг з водопостачання та водовідведення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/17956/17 позов задоволено повністю: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 272357,52 грн. заборгованості за надані послуги, 66553,12 грн. інфляційних втрат, 11181,88 грн. 3% річних, 13640,87 грн. пені та 13617,88 штрафу.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати отриманих послуг з водопостачання та водовідведення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/17956/17 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неподання позивачем суду першої інстанції доказів надання відповідачу послуг за договором.

Представник апелянта - відповідача у справі у судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Позивач правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Разом з тим, від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю явки представника через участь у іншому судовому процесі.

Дослідивши обставини, заявленого клопотання, колегією суддів відмовляється у його задоволенні, оскільки позивачем у справі є товариство, а не окремий його представник, в свою чергу, Господарським процесуальним кодексом України передбачена участь у судовому процесі через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.

При цьому, слід зазначити, що представник позивача був присутній в минулому судовому засіданні, а також в матеріалах даної справи міститься відзив позивача на апеляційну скаргу, а тому неявка його представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

У будь - якому випадку відкладення розгляду справи є неможливим через сплив строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"), як постачальником та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Білий дім", як абонентом 11.11.2004 р. укладено договір № 05244/4-02 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від останнього каналізаційні стоки, а абонент зобов'язався розраховуватися за вказані послуги на умовах, які передбачені цим договором, дотримуватися порядку користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України (затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65), які втратили чинність 18.10.2008 р. у зв'язку із введенням в дію Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово - комунального господарства України від 27.06.2008 р. № 190, правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України (затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативним актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно п. 2.1.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника зареєстрованого у постачальника, окрім випадків передбачених правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Зняття показань з лічильника здійснюється щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента. У разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг (п. 2.1.2 договору).

Пунктом 2.1.4 договору передбачено, що кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю стічних вод, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та\або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до правил користування та місцевих правил приймання.

Відповідно до п. 2.2.1 договору постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів.

Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води. (п.п. 2.2.2 та 2.2.4 договору).

На виконання умов договору позивач за період з 01.10.2014 р. по 31.07.2017 р. надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 457 500,17 грн.

Факт надання вказаних послуг та їх обсяги підтверджуються копіями актів про зняття показань з приладів обліку по коду абонента 2-671 (водопостачання та водовідведення) та по коду абонента 2-50671 (стоки гарячої води) за період з 01.10.2014 р. по 31.07.2017 р., які підписані представником абонента.

Слід також зазначити, що відповідач про незгоду щодо кількості або вартості отриманих послуг у період з 01.10.2014 р. по 31.07.2017 р. позивача не повідомляв, свого представника для проведення звіряння розрахунків та підписання акту не направляв.

Враховуючи викладене, доводи апелянта про те, що позивачем не було подано суду першої інстанції доказів надання відповідачу послуг за договором, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

В свою чергу, відповідач за вказані послуги розрахувався лише частково в сумі 185142,65 грн. (а.с.63-87), внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 272 357,52 грн., з вимогою про стягнення якої позивач і звернувся з позовом до суду.

В контексті здійснених відповідачем часткових оплат за отримані у спірний період послуги, заперечення апелянта щодо ненадання їх йому позивачем, визнаються колегією суддів необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо обгрунтвоаності вимог позивача, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою для виникнення зобов'язань є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ст. 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання і водовідведення.

При цьому, умовами укладеного сторонами Договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу.

Пунктом 1.4 Правил користування № 190 визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за N 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як визначено п. 1.4 Правил приймання № 37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами Договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь позивача.

Аналогічної правової позиції про стягнення на користь Водоканалу вартості послуг із приймання стічних вод гарячого водопостачання дотримується і Вищий господарський суд України, яка наведена зокрема у постановах: від 06.06.2013 по справі № 5011-26/4471-2012-67/485-2012, від 22.08.2013 і справі № 5011-22/10286-2012, від 17.04.2014 у справі № 910/13142/13 та ін.

Приписами статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п.п. 2.2.2 та 2.2.4 договору оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

З наявних у матеріалах справи документів (в тому числі актів про зняття показань з приладу обліку, розшифровок рахунків абонента) вбачається, що за період 01.10.2014 р. по 31.07.2017 р. позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 457 500,17 грн.

Відповідачем зобов'язання з оплати коштів у передбачений договором строк не виконувались належним чином, внаслідок чого за період з 01.10.2014 р. по 31.07.2017 р. утворився борг у загальній сумі 272 357,52 грн. (по коду абонента 2-671 (водопостачання та водовідведення) та по коду абонента 2-50671 (стоки гарячої води)).

Таким чином, станом на момент розгляду справи заборгованість відповідача за надані на підставі Договору послуги за заявлений до стягнення період - з 01.10.2014 р. по 31.07.2017 р. становила 272 357,52 грн.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача основної суми заборгованості за надані послуги в сумі 272 357,52 грн.

Стосовно доводів апелянта про проведення позивачем нарахувань за стоки гарячої води, яка в свою чергу, була відсутня у будинку, слід зазначити наступне.

Так, скаржник на підтвердження вказаних доводів надав апеляційному суду незасвідчену копію Акту звірення взаєморозрахунків з ПАТ "Київенерго" за послугу з централізованого постачання гарячої води за період з 01.07.2016 по 31.01.2018.

За доводами відповідача, вказаним документом підтверджуються обставини відсутності гарячого водопостачання з 01.07.2016 по 31.01.2018, а тому відповідно позивачем неправомірно проведено нарахування за стоки гарячої води.

Вказаний документ колегією суддів не приймається, з огляду на наступне.

По перше, відповідачем надано незасвідчену копію Акту звіряння.

В свою чергу, ч. 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч. 4 вказаної статті).

Згідно п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Окрім наведеної вище підстави, наданий відповідачем документ не може бути прийнятий судом також з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідач жодних доказів на підтвердження неможливості подання вказаного Акту до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, не надав.

При цьому, зазначений Акт був поданий відповідачем навіть не разом із апеляційною скаргою, а пізніше, вже під час її розгляду по суті.

Слід також зазначити, що наданий документ датований 21.02.2018, тобто вже після прийняття судом першої інстанції, оскаржуваного у даній справі, рішення.

В свою чергу, ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує, зокрема, відповідача подати суду першої інстанції докази разом з поданням відзиву.

Відповідачем жодних доказів на підтвердження своїх доводів до суду першої інстанції не подавалось.

Так само скаржником не було обґрунтовано неможливості проведення звірення взаєморозрахунків з ПАТ "Київенерго" ще під час здійснення розгляду даної справи судом першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, наданий відповідачем Акт звіряння взаєморозрахунків з ПАТ "Київенерго" за послугу з централізованого постачання гарячої води за період з 01.07.2016 по 31.01.2018 не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції.

Слід також зазначити, що вказаний документ не спростовує обґрунтованих висновків суду першої інстанції щодо доведеності позивачем обсягів та розміру наданих послуг, оскільки період, за який заявлено до стягнення заборгованість та період, відображений в Акті звіряння, різняться.

Таким чином, вказані доводи апелянта не можуть бути підставою для задоволення вимог апеляційної скарги.

Позивачем, окрім суми основаного боргу було заявлено до стягнення також 66553,12 грн. інфляційних втрат, 11181,88 грн. 3% річних, 13640,87 грн. пені та 13617,88 штрафу.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги Абонент сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 4.6 договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, Абонент сплачує Постачальнику штраф у розмірі 5 % від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє Абонента від обов'язку оплатити рахунок Постачальника.

При цьому, слід зазначити, що при одночасному застосуванні пені та штрафу не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Оскільки, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договором, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 66553,12 грн. інфляційних втрат, 11181,88 грн. 3% річних, 13640,87 грн. пені та 13617,88 штрафу, розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білий дім" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/17956/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/17956/17.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 25.05.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко